Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:49

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Проблеми сучасного книговидання в Україні; Презентація нових книжок; Фестиваль “Мандрівні зірки” у Києві; Чотириста дев’яносто років перемоги під Оршею.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 17 вересня 2004 року.

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі!

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Сьогодні у програмі: Проблеми сучасного книговидання в Україні; Презентація нових книжок; Фестиваль “Мандрівні зірки” у Києві; Чотириста дев’яносто років перемоги під Оршею.

У Львові цими днями працює традиційний Щорічний форум видавців. Які основні проблеми стоять перед українським книговиданням за нинішньої доби? Чи має українська книга свого видавця і свого читача? Над цим міркує дослідник Ігор Лосєв.


Ігор Лосєв

За статистикою українських книговидавців братів Капранових в Україні на одну людину припадає 0,36 книжки виданої в Україні. Фактично, книжковий ринок захоплено книжковою продукцією Росії і Білорусії.

Ця продукція переважно демпінгова, бо в Росії було запроваджено так звані “податкові канікули” для книговидання. Ця продукція не лише демпінгова, але вона ще контрафактна і контрабандна. Дуже часто в книжках, які друкуються в Росії, позначається один наклад, але фактично друкується значно більше.

Справді, для такої великої країни, як Росія наклад був лише у 3500 примірників, то російський ринок просто проковтнув би, навіть не помітивши. Тут вже не йдеться про податки, справедливі авторські гонорари, але книговидавничі фірми РФ на цьому збагачуються.

Всі спроби в Україні надати цій галузі прискорення, допомогти вийти на оперативний простір закінчуються нічим. Українські політики і народні депутати захищають інші товари і галузі: металургію, хімію, аграрний сектор.

Вони чомусь не розуміють, що книговидання – це теж галузь національного книговиробництва і книжка в Україні – це теж виріб національного товаровиробника. Можливо, що українські політики і нардепи книжок не читають.

Книговидання – це величезна галузь, бо це і автори, цілі верстви інтелігенції, це редактори і коректори, це поліграфічна галузь, книгопродаж, бібліотеки. Я вже не кажу, що маючи всі матеріальні ознаки товару, книга ще має таку ознаку, якої позбавлено решту товарів – це ознака духовна, ідеологічна і моральна.

Було б дуже добре, якби бодай на 5, а краще 10 років в Україні було б запроваджено податкові канікули на все, що друкують всередині країни українською мовою. І як гриби після рясного дощу з’явилися б тисячі авторів і всі б книжкові ятки було б завалено вітчизняною продукцією.

Проте той факт, що постійно всі спроби полегшити життя українських книговидавців, а відповідно цієї галузі, а відповідно мільйонів українських читачів, то вони наражаються на якусь дуже потужну ешеловану оборону у ВР, в інших керівних державних органах.

Напевно, йдеться про дуже великі інтереси російських книговидавничих фірм, які заробляють в Україні грубі гроші, що вимірюються сотнями мільйонів доларів США. Відповідно ці надприбутки, а я вже казав, що йдеться про продукцію контрабандну, яка аж ніяк не хочуть ділитися податками з українським державним бюджетом.

Це вже призводить до того, що за рахунок надприбутків можна впливати і на діяльність вищих органів влади України. Принаймні, чимось інше пояснити оце вперте небажання надати нормальні можливості розвитку української книговидавничої галузі.

Олекса Боярко

“Пісня Нового Світу – улюблені вірші поетів США і Канади”. Так називається антологія поезії Північної Америки, про яку розповідає її упорядник – письменник, науковець Максим Стріха.

Максим Стріха

Перша антологія американської поезії в українських перекладах з’явилася ще наприкінці 20-тих. Її автором і упорядником був революційний поет Іван Кулик – перший голова Спілки радянських письменників України, який загинув в часи репресій 37-го року.

Другої антології довелося чекати доволі довго. А ж ось цього року з’явилася друком і вона в київському видавництві “Факт” у серії “Текст + контекст”. Мені приємно було виступати упорядником і одним із перекладачів цієї антології, яка справді не претендує на повне охоплення американської літератури.

Йдеться тут лишень про декількох улюблених моїх авторів, з якими я працював, насамперед, про Волта Вірмена, бо понад половина обсягу цієї книжки – це найповніший на сьогодні вибір архітвору генія американської поезії його вершинної книги “Листя трави”.

Це найповніший вибір із “Листя трави”, який з’являвся українською мовою, хоча і це приблизно лишень третина обсягу великої книги, великого американського поета. Крім “Листя трави” там є розділ присвячений Едгарові По.

Але цей розділ – це переважно нагода поговорити про один його хрестоматійний знаменитий вірш всього на 24 рядки, але вірш, який посідає велике місце в історії американської і світової літератури “Ельдорадо”. Це один із пізніх віршів По. Формальна причина до його написання – це золота лихоманка в Каліфорнії.

Зміст його значно глибший – це запитання людини, яка прагне досягти далекої мети і невідомо чи досяжної взагалі. Цей розділ містить переклади “Ельдорадо” українською мовою, для порівняння російською, білоруською і оригінал, а також текст перекладознавчого семінару, який доводилося мені вести 3 роки тому на перекладацькій майстерні, де було проаналізовано всі ці паралельні версії, які існують слов’янськими мовами.

Крім того, в книзі є великий розділ присвячений Емелі Дікенсон. Причому передмову тут написав не я, а використав давню прекрасну передмову до книжки “Вибране” Емілі Дікенсон Соломії Павличко.

Крім того, є добірка маловідомого в нас, але дуже цікавого поета канадського (його називають “канадійським Кіплінгом”) Роберта Сервіса. Нарешті, все закінчується Робінсоном Джеферсоном, поетом, який є проміжною ланкою між класичним поколінням Вітмена і поколінням бітників, яке теж вже є історією.

Отже, ця антологія не є всеохопною, але я сподіваюся, що вона стане в нагоді як студентам так і аматорам поезії, а частина її передасться, коли хтось упорядкує значно повніше і ширше антологію американської поезії.

Олекса Боярко

У Києві відбувся шостий Міжнародний театральний фестиваль “Мандрівні зірки”, присвячений творчості класика єврейської та світової літератури Шолом-Алейхема, якому минає 145 років від дня народження. Розповідає Леся Олійник.

Леся Олійник

Письменник народився в Переяславі-Хмельницькому і більшість творів написав у Львові та Києві, який він називав Єгупець. За десять років до своєї кончини Шолом-Алейхем виїхав за кордон, шукаючи прихисток для душі в країнах Європи та Америки. Історично, єврейська культура була культурою, насамперед, маленьких містечок, таких, як Бердичів, Бар, Торчин, Сміла та багатьох інших. Тому без цих традицій неможливо уявити культуру України в цілому. Ці традиції неперевершено відтворив Шолом-Алейхем.

На цьому наголосив на церемонії відкриття Фестивалю відомий актор Богдан Ступка: “Шолом-Алейхем, який жив тут на Україні, він увібрав в себе українську культуру. Українська культура ввібрала в себе єврейську, і кожна культура збагатилася дуже і дуже великим багатством. Я би хотів, щоб в нас були суперечки й змагання тільки в мистецтві, в музиці, в драмі, в опері, балеті, живопису, скульптурі. Це найкращі змагання, які можуть бути.” Нині єврейські общини прагнуть відродити ці традиції. У розмові з кореспондентом радіо “Свобода” директор Єврейського фонду України Аркадій Монастирський розповів, що його діяльність починалася з розподілу грошей, які отримували колишні в’язні концтаборів і гетто.

Нині ж Фонд займається культурними проектами. Центр єврейських досліджень увічнює пам’ять єврейських громад в Україні. Так, у бібліотечці “Товариство “Спадщина” готується видання, присвячене єврейській громаді міста Іванків Київської області, є матеріали, пов”язані з єврейською громадою Черкаської області.

Днями побачила світ книжка про містечко Торчин. Перші згадки в літописах про це місто сягають ще ХІ-го століття. А в 1577 році податкові документи фіксують присутність у Торчині п’яти багаточисельних єврейських родин.

Після масових розстрілів євреїв під час Другої світової, тут проживає всього одна єврейська родина. Проте залишилися спогади жителів. Наприклад, про відомий рід Моелів, який мешкав у Торчині понад 300 років.

Народжена тут Лін Моель, яка емігрувала в Америку, перед смертю заповідала своїй онучці Карен побувати в рідному Торчині, відвідати могили предків, вклонитися святій землі, звідки пішов їх рід по всій землі.

І ось, у 93-му році Карен побувала на рідній вулиці, але бабусину хату зруйнувала війна. На кладовищі відшукала надгробки, на яких прочитала імена своїх далеких родичів. Єврейський Фонд України займається упорядкуванням цвинтарів, спираючись на досвід Східної Європи – Словакії, Чехії, Болгарії, Угорщини. Тут реконструкцію єврейських кладовищ підтримують різноманітні міжнародні організації, фонди.

За словами Аркадія Монастирського, в Україні поки що таких меценатів вони ще не знайшли. Тому в кращому стані знаходяться лише кілька єврейських кладовищ – у містах Тернопіль і Бучач. Тут ними опікується місцева влада.

Як сказав Радник Посольства Ізраїлю в Україні: “Це чудово, що єврейська община відродилася. Це чудово, що вона береже свої коріння. Це чудово, що держава Україна підтримує цю діяльність”.

Олекса Боярко

Одним з найвідоміших меценатів української культури є князь Василь-Костянтин Острозький, який заснував в Острозі академію та друкарню. Його батько, теж Костянтин, також опікувався православною церквою. А рівно 490 років тому очолюване Острозьким-старшим об’єднане українсько-білорусько-литовське військо перемогло московську армію під Оршею. Розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

На зламі ХV та ХVІ століть Московська держава висунула претензії на білоруські та українські землі, що тоді входили до складу Великого князівства Литовського. Це призвело до низки московсько-литовських воєн, четверта з яких почалася 1511 року.

1514 року бойові дії велися на північному сході Білорусі. Після місячної облоги вісімдесятитисячна московська армія захопила Смоленськ, а наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік міста Орші. Командували московським військом князь Михаїл Голіца-Булгаков та конюший Іван Челяднін. Упродовж ночі на 8 вересня на лівий берег Дніпра переправилося тридцятисячне військо Великого князівства Литовського, до якого входили білоруські, литовські, німецькі, польські та українські загони. Об’єднаним військом командував гетьман Великого князівства Литовського, волинський князь Костянтин Острозький. Вранці Челяднін атакував військо Острозького одразу після переправи, намагаючись відрізати його від мостів, однак союзники відбили напад і перейшли в контратаку. За свідченнями очевидців, Острозький очолював усі атаки кінноти і сам бився як простий вояк. Скориставшись неузгодженістю у діях Голіци та Челядніна, Острозький нападав на них порізно, а ті, за висловом літописця, “із заздрості видавали один одного”. Удавши відступ під натиском московських вершників, Острозький завів їх під вогонь своїх гармат. Московська кіннота була притиснута до болотистої долини річки Кропивни між Оршею та Дубровною і майже цілковито знищена.

Нова атака Острозького спричинила загальний розлад, відступ Челядніна та розгром усієї московської армії. Її втрати сягали тридцяти тисяч убитими, а 8 воєвод, 37 командирів загонів та півтори тисячі дворян потрапили в полон. Залишки московського війська відступили до Смоленська, штурмувати який Острозький не наважився.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі!

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG