Аудіозапис програми:
Київ, 8 листопада 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю вас, шановні радіослухачі!
Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Пам’ятається, в буремну революційну епоху поет сказав:
“І пусть нам общім памятніком будєт построєнний в боях социалізм!”
Зрештою, соціалізм побудувати не вдалося, навіть в окремо взятій країні, але залишилися зматеріалізовані сліди його присутності. І це не обов’язково домни, мартени чи скульптурні мастодонти з великими мошонками. Це ще й, наприклад, так звані соціалістичні містечка, котрі росли по всьому Союзу. Був такий “городок” і в Києві. І є по сьогодні.
А про його нове життя докладніше знає допитливий і всюдисущий Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Цими осінніми днями я побував у такому тихому дворику у Київській Дарниці. Цей район називають Соцмістечком. Незабаром багатьом його жителям доведеться перебиратися у нові квартири, а тут зовсім скоро постануть висотні будинки, які, можливо, вражатимуть надновітніми технологіями і матеріалами, гідними ХХІ століття.
Соцмістечко незвичайний куточок Києва. Судячи з назви, цей район мав бути зразком вирішення різних соціальних проблем.
Не беруся судити, настільки зручно жилося тут раніше. Кажуть, що загазованість повітря була такою, що не кожен наважувався відкрити кватирку.
Головною ж пам’яткою і візиткою Соцмістечка стали дво- і триповерхові будиночки, зведені німецькими військовополоненими в 50-і роки. Ці будиночки в Києві не сплутаєш ні з якими іншими. Вони і сьогодні вирізняються незвичною архітектурою, раціональністю і зручністю, нагадуючи тихе німецьке містечко.
Вестибулі перед дверима квартир першого поверху, виступаючі елементи кімнат з вікнами, через які світла потрапляє на чверть більше, прохолодні сінці з поличками між першими і другими дверима квартир, де восени чи взимку зручно зберігати різні продукти, просторий підвал під будинком...
Цими добротними і зручними будівлями, часто прикрашеними українською символікою, німецькі вояки викликали у киян симпатію.
Ольга Григорівна і Анатолій Пилипович Плющикови старожили Соцмістечка. Коли в 1953-му році Анатолій приїхав з армії у відпустку, його батьки одержали квартиру у цьому, щойно збудованому німцями будинку по Червоноткацькій.
Їх сюди під конвоєм на будівництво приводили, не пам’ятаєте?
Анатолій Плющиков
Ні, вони розконвойовані були, табір їхній був у тому місці, де фарбувальний цех ДШК, Дарницького шовкового комбінату. Вони там жили, а сюди на будівництво приходили.
Володимир Ляшко
Використовували свої проекти?
Анатолій Плющиков
Свої, свої, німецькі.
Володимир Ляшко
У повоєнні роки у Соцмістечку, пригадує подружжя, жили робітники Дарницьких заводів, що працювали на “оборонку”. Щоб не розкривати профіль виробництва, заводам присвоювали певні номери: “512”, ”1000”.
Після воєнних років поневірянь, одержати квартиру у такому будиночку на кілька господарів, було небаченою розкішшю.
Ці будиночки і сьогодні не втрачають своєї привабливості. Олена і Богдан, сусіди Плющикових, купили квартиру в будинку на розі Червоноткацької і Червоногвардійської років 2 тому, перебравшись з багатоповерхівки на Березняках, і кажуть, що дуже раді. Зробили ремонт, перепланували квартири. Вони стали менші, зате не прохідні.
Олена задоволена новою квартирою в старому будинку.
Олена
Мені тут дуже подобається, і ми нікуди звідси не хочемо їхати. Тут, як у приватному будиночку. Дочці теж подобається. Бере віничок і все замітає. Чоловік взимку сніг прибирає, підрізаємо дерева. А коли живеш у “вулику”, де тисяча людей... Не хотілося б туди повертатися. Тут спеціально квартиру купували, хотіли б тут жити.
Володимир Ляшко
А ось Ользі Григорівні на старість хотілося б пожити в новому будинку, з ширшим коридором, просторішою кухнею.
Ольга Григорівна
Якщо підеш у новий дім, там красота. Хотілося б перед смертю пожити у такому.
Розумієте, старої побудови будинок.
Володимир Ляшко
На ті повоєнні роки, очевидно, було це непогано?
Ольга Григорівна
Тоді було непогано, але тепер...
Володимир Ляшко
Зовсім по-іншому на перспективу переселятися в новий будинок дивиться пані Людмила з двоповерхового будиночка, який потопає в травах і кущах. Їй теж відомі плани Київради щодо знесення Соцмістечка.
Пані Людмила
Ми все життя тут прожили і пішли на пенсію. Це, сказати б, наше рідне.
Володимир Ляшко
Мабуть, для багатьох значить, що у вас тут у дворі можна побачити якісь кущі, дерева, що воно все живе?
Пані Людмила
Зона зелена дійсно, можна вийти посидіти, відпочити. Скрізь зелено. А що треба для людини?
Володимир Ляшко
І, мабуть, багато значить те, що тут транспортні розв’язки?
Пані Людмила
Тут все поруч: метро “Чернігівська”, метро “Дарниця”.
Володимир Ляшко
Знадвору зворушено спостерігав, як розкішний кіт пані Людмили піднімався вузенькою дощечкою-трапом у вікно її кухні на першому поверсі. Її сусідки неспішно вигулюють песиків і відпочивають на лавочках під кущами жасмину. Черлене листя вишень виграє на сонці казковою палітрою запізнілого бабиного літа. Патріархальна ідилія...
Та чується , як залізний поступ машини часу невпинно наступає на цей незвично-спокійний куточок Києва, що загубився у кам’яних нетрях мегаполісу.
Павло Вольвач
На відміну від мого колеги Володимира Ляшка, Нестор Махно до міста ставився з осторогою. Анархічне безвладне суспільство, на його гуляйпільський погляд, мало виростати саме із села.
“Городов нє будєт, а по вольним стєпям будут бродіть коні і женщіни...,” – казав він в одному радянському фільмі.
Щоправда, такі романтичні фрази в тодішньому кіні говорив Батько не часто. Здебільшого, він цмулив самогон і стріляв з мавзера навсібіч. До речі, кіно незалежної України до образу Нестора поки що так і не підступилося. А пора...
Принаймні, так вважає письменник та кіносценарист Олександр Михайлюта.
Олександр Михайлюта
За всіма матеріалами, які вже доведені, пишуть: 1888 рік. А народжений він на Нестора. За старим стилем – це 26-27 жовтня, а за новим треба вважати 7-ме листопада, так як революція.
Інтерес до нього зріс, і я думаю, в зв’язку з тим, що відбувалося поважне відзначення 110-ої річниці: була демонстрація, відкриття меморіальних дощок, заклали капсулу під пам’ятник.
Павло Вольвач
Це в самому центрі Гуляйполя, так? Тобто, Махно перетворюється все ж таки із того якогось напівкарикатурного образу в щось більш відповідне тому, ким він був насправді?
Олександр Михайлюта
Так.
На щастя, ми вже відходимо від стереотипу, створеним О.Толстим, який, до речі, тривалий час був у Гуляй-Полі, мав первісні матеріали, але за вказівкою тодішнього режиму подав нам так.
Зараз з’являється все більше і більше історичних публікацій, досліджень.
Павло Вольвач
До речі, є ще такий перекос: зосереджуються тільки на імені Махна. Хоча воно, звісно, найяскравіше, найкрупніше, але ще маса історичних діячів, які були його...
Олександр Михайлюта
Та ж Маруся Никифорова і Феодосій Щус, і так далі, там є тема. Я сподіваюся, що коли дозріє до художнього фільму, але гарного, з великим бюджетом, тоді ми всі побачимо, хто такий був Махно, яке значення він відігравав для України.
Павло Вольвач
Але я знаю, що в тебе ще в часи пізньої перебудови був написаний кіносценарій “Нестор” і друкувався в газеті “Молодь України”. Яка доля цього сценарію?
Олександр Михайлюта
Він розрахований на дві серії. Єдине, що вдалося – це випустити його єдиною книжкою, вона називається “Вольниця”. Потім були кілька заходів штурму нашого Міністерства культури, навіть в мене є лист з підписами 60-ти депутатів...
Павло Вольвач
А в чому ця нездоланна перепона: брак коштів чи...?
Олександр Михайлюта
Постійно брак коштів, навіть на наступний рік, що ось вже минуло скільки, планується 17 до 20-ти мільйонів гривень на зйомки художнього фільму, а це практично один, і то такий бідненький бюджет одного фільму.
Павло Вольвач
Ну, а хіба на 50-мільйонну Україну не може знайтися спонсорів, які профінансували б фільм про Махна?
Олександр Михайлюта
Бралися, в мене були із деякими переговори, але чомусь потім вони чи то побоялися, чи то... Я думаю, що нам потрібен такий чоловік, як Єжи Гофман саме в кіно як режисер, як продюсер. Я думаю, що він вже десь дозріває.
Цей фільм буде дуже самоокупним, бо окрім України, його будуть дивитися...
Мені весь час пригадується вислів генерала де Голя, коли він після війни став керувати Францією, він сказав: “Якщо нам вдасться підняти дух французький, національний дух, то це підніме все решту”. І є зараз школа, і просто є французьке кіно як явище, а в нас поки що навпаки.
Павло Вольвач
Ну що ж, будемо очікувати на свого або генерала де Голя, або українського Єжи Гофмана.
Але ти сам ще сподіваєшся побачити цього ватажка гуляйпільської вольниці?
Олександр Михайлюта
Коли вийшла книга, і було багато заходів і з Москви, і так далі, я сказав: “Нехай знімають, ради Бога. Про Махна можна знімати 30 фільмів одночасно”. Місця вистачить, але в мене поки що, вибачайте за нескромність, ну перший.
Павло Вольвач
Гуляйпльський Батько в кінематографі – це поки що перспектива. А от що стосується сучасних політиків, то вони вже прорвалися на кін. Щоправда, наразі не кіношний, а маскарадно-вертепний. Традиції революційної “Синьої блузи” набувають продовження в новому житті.
І про це в розмові з автором проекту “Політичний вертеп”, продюсером Володимиром Даниленком.
Володимир Даниленко
Мій останній проект “Політичний вертеп” – це театр вуличної сатири. Він задумувався як проект, що має вплинути на масову свідомість. Тобто, це сам театр нерозрахований для інтелігенції, це, швидше, масовий театр, відповідно і масовий гумор, може бути в лоб, але разом з тим він охоплює величезне коло електорату...
Павло Вольвач
Тобто, це театр, який розрахований на вулицю?
Володимир Даниленко
На вулицю. 10 команд, які працюють в усій Україні, працюють, в основному, на базарах, людних місцях, вокзалах, вулицях.
В одних регіонах проблем мало, в інших багато проблем з владою. Міліція вже наперед знає, де має виступати театр, і чекає там.
Павло Вольвач
Легко задумати, а як воно втілювалося у життя? Хто це: професійні актори...? Як ти їх зібрав докупи?
Володимир Даниленко
Це молоді актори, випускники Київського театрального інституту, які не змогли влаштуватися або влаштувалися і їх не задовольняла робота в театрі. Вони всі пішли до нас.
Це звичайний продюсерський проект. Тут різні спонсори, які не пов’язані з конкретною політичною партією, але їх вже настільки влада дістала: перевірки безкінечні, “наїзди”, сама система нечесності, що вони зацікавлені в тому, щоб цей режим нарешті вже зійшов з історичної арени.
Це, скажемо так, національна українська буржуазія.
Павло Вольвач
Отже, в тебе виникла ідея, знайшлися кошти, і 10 груп рушило по Україні. Що вони показують?
Володимир Даниленко
Вони співають пісні, дуже багато пісень-пародій, вони ставлять інтермедії, де змальовані взаємостосунки між владою, світом бізнесу і політичними партіями, там, де пародіюються головні політичні фігуранти.
Всі актори виступають в масках відомих людей. В нас є п’ять масок: Кучми, Симоненка, Януковича, Мороза і Ющенка.
Павло Вольвач
Цей проект розрахований лише на даний політичний момент, на передвиборчі перегони і самі вибори, чи він довготривалий?
Володимир Даниленко
Цей проект задумувався насамперед як проект, що має збурити суспільство перед виборами, але зараз вже активно займаємося пробиванням ідей, щоб він був постійний.
Головне завдання театру – це розкомлексувати українську людину, дати їй відчути, що вона не повинна боятися влади.
Сприймають в різних регіонах по-різному, але, в цілому, сприймають непогано в усій Україні. Дуже добре сприймають в Центральній Україні.
В нас команда, яка виступає в Чернівецькій області, збирає по три тисячі глядачів, спускаються люди з гір в гірських районах дивитися на цей театр. Це все анонсується.
В Харкові теж по 700 осіб.
Павло Вольвач
До речі, це все безкоштовно?
Володимир Даниленко
Безкоштовно. Це безкоштовний вуличний театр.
Павло Вольвач
Взагалі ви опозиціонери чи ні?
Володимир Даниленко
Взагалі митець повинен бути опозиціонером за визначенням, тобто це його така природа: опозиціонери до влади, до суспільства, до всього світу.
Павло Вольвач
А раз так, то тиск є якийсь?
Володимир Даниленко
Звичайно, що є тиск. В деяких регіонах відбуваються детективні історії.
В Конотопі була така ситуація. Коли театр виступив на кількох ринках, раптом налітає “Джип” і на шаленій швидкості мчить прямо на акторів. Актори розбігаються, вискакує четверо молодиків, відповідної кримінальної зовнішності і починають бити апаратуру.
Люди тут же назвали цих людей, серед них відомий бізнесмен і бандюган в одній особі. Але до цього часу їх не заарештували. Сказали, що немає складу злочину.
Павло Вольвач
На що ви розраховуєте? Яка надмета? Ви вважаєте, що якийсь вплив на результати, на перебіг виборів можете чинити?
Володимир Даниленко
Звичайно. Ми просто розкомплектовуємо суспільство, яке бачить, що із влади варто сміятися, можна сміятися, тобто люди стають вільніші.
Павло Вольвач
Ну що ж, кожен театр починається з вішалки.
А чим закінчується? Подивимось. Принаймні, життя підкидає все нові й нові сюжети. І про найцікавіші з них ви обов’язково почуєте в нашій програмі “Віта Нова”, котру, як завжди, підготували і провели звукорежисер Михайло Петренко та я, автор і ведучий Павло Вольвач.
Ходіть здорові і бережіть себе!
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 8 листопада 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю вас, шановні радіослухачі!
Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Пам’ятається, в буремну революційну епоху поет сказав:
“І пусть нам общім памятніком будєт построєнний в боях социалізм!”
Зрештою, соціалізм побудувати не вдалося, навіть в окремо взятій країні, але залишилися зматеріалізовані сліди його присутності. І це не обов’язково домни, мартени чи скульптурні мастодонти з великими мошонками. Це ще й, наприклад, так звані соціалістичні містечка, котрі росли по всьому Союзу. Був такий “городок” і в Києві. І є по сьогодні.
А про його нове життя докладніше знає допитливий і всюдисущий Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Цими осінніми днями я побував у такому тихому дворику у Київській Дарниці. Цей район називають Соцмістечком. Незабаром багатьом його жителям доведеться перебиратися у нові квартири, а тут зовсім скоро постануть висотні будинки, які, можливо, вражатимуть надновітніми технологіями і матеріалами, гідними ХХІ століття.
Соцмістечко незвичайний куточок Києва. Судячи з назви, цей район мав бути зразком вирішення різних соціальних проблем.
Не беруся судити, настільки зручно жилося тут раніше. Кажуть, що загазованість повітря була такою, що не кожен наважувався відкрити кватирку.
Головною ж пам’яткою і візиткою Соцмістечка стали дво- і триповерхові будиночки, зведені німецькими військовополоненими в 50-і роки. Ці будиночки в Києві не сплутаєш ні з якими іншими. Вони і сьогодні вирізняються незвичною архітектурою, раціональністю і зручністю, нагадуючи тихе німецьке містечко.
Вестибулі перед дверима квартир першого поверху, виступаючі елементи кімнат з вікнами, через які світла потрапляє на чверть більше, прохолодні сінці з поличками між першими і другими дверима квартир, де восени чи взимку зручно зберігати різні продукти, просторий підвал під будинком...
Цими добротними і зручними будівлями, часто прикрашеними українською символікою, німецькі вояки викликали у киян симпатію.
Ольга Григорівна і Анатолій Пилипович Плющикови старожили Соцмістечка. Коли в 1953-му році Анатолій приїхав з армії у відпустку, його батьки одержали квартиру у цьому, щойно збудованому німцями будинку по Червоноткацькій.
Їх сюди під конвоєм на будівництво приводили, не пам’ятаєте?
Анатолій Плющиков
Ні, вони розконвойовані були, табір їхній був у тому місці, де фарбувальний цех ДШК, Дарницького шовкового комбінату. Вони там жили, а сюди на будівництво приходили.
Володимир Ляшко
Використовували свої проекти?
Анатолій Плющиков
Свої, свої, німецькі.
Володимир Ляшко
У повоєнні роки у Соцмістечку, пригадує подружжя, жили робітники Дарницьких заводів, що працювали на “оборонку”. Щоб не розкривати профіль виробництва, заводам присвоювали певні номери: “512”, ”1000”.
Після воєнних років поневірянь, одержати квартиру у такому будиночку на кілька господарів, було небаченою розкішшю.
Ці будиночки і сьогодні не втрачають своєї привабливості. Олена і Богдан, сусіди Плющикових, купили квартиру в будинку на розі Червоноткацької і Червоногвардійської років 2 тому, перебравшись з багатоповерхівки на Березняках, і кажуть, що дуже раді. Зробили ремонт, перепланували квартири. Вони стали менші, зате не прохідні.
Олена задоволена новою квартирою в старому будинку.
Олена
Мені тут дуже подобається, і ми нікуди звідси не хочемо їхати. Тут, як у приватному будиночку. Дочці теж подобається. Бере віничок і все замітає. Чоловік взимку сніг прибирає, підрізаємо дерева. А коли живеш у “вулику”, де тисяча людей... Не хотілося б туди повертатися. Тут спеціально квартиру купували, хотіли б тут жити.
Володимир Ляшко
А ось Ользі Григорівні на старість хотілося б пожити в новому будинку, з ширшим коридором, просторішою кухнею.
Ольга Григорівна
Якщо підеш у новий дім, там красота. Хотілося б перед смертю пожити у такому.
Розумієте, старої побудови будинок.
Володимир Ляшко
На ті повоєнні роки, очевидно, було це непогано?
Ольга Григорівна
Тоді було непогано, але тепер...
Володимир Ляшко
Зовсім по-іншому на перспективу переселятися в новий будинок дивиться пані Людмила з двоповерхового будиночка, який потопає в травах і кущах. Їй теж відомі плани Київради щодо знесення Соцмістечка.
Пані Людмила
Ми все життя тут прожили і пішли на пенсію. Це, сказати б, наше рідне.
Володимир Ляшко
Мабуть, для багатьох значить, що у вас тут у дворі можна побачити якісь кущі, дерева, що воно все живе?
Пані Людмила
Зона зелена дійсно, можна вийти посидіти, відпочити. Скрізь зелено. А що треба для людини?
Володимир Ляшко
І, мабуть, багато значить те, що тут транспортні розв’язки?
Пані Людмила
Тут все поруч: метро “Чернігівська”, метро “Дарниця”.
Володимир Ляшко
Знадвору зворушено спостерігав, як розкішний кіт пані Людмили піднімався вузенькою дощечкою-трапом у вікно її кухні на першому поверсі. Її сусідки неспішно вигулюють песиків і відпочивають на лавочках під кущами жасмину. Черлене листя вишень виграє на сонці казковою палітрою запізнілого бабиного літа. Патріархальна ідилія...
Та чується , як залізний поступ машини часу невпинно наступає на цей незвично-спокійний куточок Києва, що загубився у кам’яних нетрях мегаполісу.
Павло Вольвач
На відміну від мого колеги Володимира Ляшка, Нестор Махно до міста ставився з осторогою. Анархічне безвладне суспільство, на його гуляйпільський погляд, мало виростати саме із села.
“Городов нє будєт, а по вольним стєпям будут бродіть коні і женщіни...,” – казав він в одному радянському фільмі.
Щоправда, такі романтичні фрази в тодішньому кіні говорив Батько не часто. Здебільшого, він цмулив самогон і стріляв з мавзера навсібіч. До речі, кіно незалежної України до образу Нестора поки що так і не підступилося. А пора...
Принаймні, так вважає письменник та кіносценарист Олександр Михайлюта.
Олександр Михайлюта
За всіма матеріалами, які вже доведені, пишуть: 1888 рік. А народжений він на Нестора. За старим стилем – це 26-27 жовтня, а за новим треба вважати 7-ме листопада, так як революція.
Інтерес до нього зріс, і я думаю, в зв’язку з тим, що відбувалося поважне відзначення 110-ої річниці: була демонстрація, відкриття меморіальних дощок, заклали капсулу під пам’ятник.
Павло Вольвач
Це в самому центрі Гуляйполя, так? Тобто, Махно перетворюється все ж таки із того якогось напівкарикатурного образу в щось більш відповідне тому, ким він був насправді?
Олександр Михайлюта
Так.
На щастя, ми вже відходимо від стереотипу, створеним О.Толстим, який, до речі, тривалий час був у Гуляй-Полі, мав первісні матеріали, але за вказівкою тодішнього режиму подав нам так.
Зараз з’являється все більше і більше історичних публікацій, досліджень.
Павло Вольвач
До речі, є ще такий перекос: зосереджуються тільки на імені Махна. Хоча воно, звісно, найяскравіше, найкрупніше, але ще маса історичних діячів, які були його...
Олександр Михайлюта
Та ж Маруся Никифорова і Феодосій Щус, і так далі, там є тема. Я сподіваюся, що коли дозріє до художнього фільму, але гарного, з великим бюджетом, тоді ми всі побачимо, хто такий був Махно, яке значення він відігравав для України.
Павло Вольвач
Але я знаю, що в тебе ще в часи пізньої перебудови був написаний кіносценарій “Нестор” і друкувався в газеті “Молодь України”. Яка доля цього сценарію?
Олександр Михайлюта
Він розрахований на дві серії. Єдине, що вдалося – це випустити його єдиною книжкою, вона називається “Вольниця”. Потім були кілька заходів штурму нашого Міністерства культури, навіть в мене є лист з підписами 60-ти депутатів...
Павло Вольвач
А в чому ця нездоланна перепона: брак коштів чи...?
Олександр Михайлюта
Постійно брак коштів, навіть на наступний рік, що ось вже минуло скільки, планується 17 до 20-ти мільйонів гривень на зйомки художнього фільму, а це практично один, і то такий бідненький бюджет одного фільму.
Павло Вольвач
Ну, а хіба на 50-мільйонну Україну не може знайтися спонсорів, які профінансували б фільм про Махна?
Олександр Михайлюта
Бралися, в мене були із деякими переговори, але чомусь потім вони чи то побоялися, чи то... Я думаю, що нам потрібен такий чоловік, як Єжи Гофман саме в кіно як режисер, як продюсер. Я думаю, що він вже десь дозріває.
Цей фільм буде дуже самоокупним, бо окрім України, його будуть дивитися...
Мені весь час пригадується вислів генерала де Голя, коли він після війни став керувати Францією, він сказав: “Якщо нам вдасться підняти дух французький, національний дух, то це підніме все решту”. І є зараз школа, і просто є французьке кіно як явище, а в нас поки що навпаки.
Павло Вольвач
Ну що ж, будемо очікувати на свого або генерала де Голя, або українського Єжи Гофмана.
Але ти сам ще сподіваєшся побачити цього ватажка гуляйпільської вольниці?
Олександр Михайлюта
Коли вийшла книга, і було багато заходів і з Москви, і так далі, я сказав: “Нехай знімають, ради Бога. Про Махна можна знімати 30 фільмів одночасно”. Місця вистачить, але в мене поки що, вибачайте за нескромність, ну перший.
Павло Вольвач
Гуляйпльський Батько в кінематографі – це поки що перспектива. А от що стосується сучасних політиків, то вони вже прорвалися на кін. Щоправда, наразі не кіношний, а маскарадно-вертепний. Традиції революційної “Синьої блузи” набувають продовження в новому житті.
І про це в розмові з автором проекту “Політичний вертеп”, продюсером Володимиром Даниленком.
Володимир Даниленко
Мій останній проект “Політичний вертеп” – це театр вуличної сатири. Він задумувався як проект, що має вплинути на масову свідомість. Тобто, це сам театр нерозрахований для інтелігенції, це, швидше, масовий театр, відповідно і масовий гумор, може бути в лоб, але разом з тим він охоплює величезне коло електорату...
Павло Вольвач
Тобто, це театр, який розрахований на вулицю?
Володимир Даниленко
На вулицю. 10 команд, які працюють в усій Україні, працюють, в основному, на базарах, людних місцях, вокзалах, вулицях.
В одних регіонах проблем мало, в інших багато проблем з владою. Міліція вже наперед знає, де має виступати театр, і чекає там.
Павло Вольвач
Легко задумати, а як воно втілювалося у життя? Хто це: професійні актори...? Як ти їх зібрав докупи?
Володимир Даниленко
Це молоді актори, випускники Київського театрального інституту, які не змогли влаштуватися або влаштувалися і їх не задовольняла робота в театрі. Вони всі пішли до нас.
Це звичайний продюсерський проект. Тут різні спонсори, які не пов’язані з конкретною політичною партією, але їх вже настільки влада дістала: перевірки безкінечні, “наїзди”, сама система нечесності, що вони зацікавлені в тому, щоб цей режим нарешті вже зійшов з історичної арени.
Це, скажемо так, національна українська буржуазія.
Павло Вольвач
Отже, в тебе виникла ідея, знайшлися кошти, і 10 груп рушило по Україні. Що вони показують?
Володимир Даниленко
Вони співають пісні, дуже багато пісень-пародій, вони ставлять інтермедії, де змальовані взаємостосунки між владою, світом бізнесу і політичними партіями, там, де пародіюються головні політичні фігуранти.
Всі актори виступають в масках відомих людей. В нас є п’ять масок: Кучми, Симоненка, Януковича, Мороза і Ющенка.
Павло Вольвач
Цей проект розрахований лише на даний політичний момент, на передвиборчі перегони і самі вибори, чи він довготривалий?
Володимир Даниленко
Цей проект задумувався насамперед як проект, що має збурити суспільство перед виборами, але зараз вже активно займаємося пробиванням ідей, щоб він був постійний.
Головне завдання театру – це розкомлексувати українську людину, дати їй відчути, що вона не повинна боятися влади.
Сприймають в різних регіонах по-різному, але, в цілому, сприймають непогано в усій Україні. Дуже добре сприймають в Центральній Україні.
В нас команда, яка виступає в Чернівецькій області, збирає по три тисячі глядачів, спускаються люди з гір в гірських районах дивитися на цей театр. Це все анонсується.
В Харкові теж по 700 осіб.
Павло Вольвач
До речі, це все безкоштовно?
Володимир Даниленко
Безкоштовно. Це безкоштовний вуличний театр.
Павло Вольвач
Взагалі ви опозиціонери чи ні?
Володимир Даниленко
Взагалі митець повинен бути опозиціонером за визначенням, тобто це його така природа: опозиціонери до влади, до суспільства, до всього світу.
Павло Вольвач
А раз так, то тиск є якийсь?
Володимир Даниленко
Звичайно, що є тиск. В деяких регіонах відбуваються детективні історії.
В Конотопі була така ситуація. Коли театр виступив на кількох ринках, раптом налітає “Джип” і на шаленій швидкості мчить прямо на акторів. Актори розбігаються, вискакує четверо молодиків, відповідної кримінальної зовнішності і починають бити апаратуру.
Люди тут же назвали цих людей, серед них відомий бізнесмен і бандюган в одній особі. Але до цього часу їх не заарештували. Сказали, що немає складу злочину.
Павло Вольвач
На що ви розраховуєте? Яка надмета? Ви вважаєте, що якийсь вплив на результати, на перебіг виборів можете чинити?
Володимир Даниленко
Звичайно. Ми просто розкомплектовуємо суспільство, яке бачить, що із влади варто сміятися, можна сміятися, тобто люди стають вільніші.
Павло Вольвач
Ну що ж, кожен театр починається з вішалки.
А чим закінчується? Подивимось. Принаймні, життя підкидає все нові й нові сюжети. І про найцікавіші з них ви обов’язково почуєте в нашій програмі “Віта Нова”, котру, як завжди, підготували і провели звукорежисер Михайло Петренко та я, автор і ведучий Павло Вольвач.
Ходіть здорові і бережіть себе!
Говорить радіо “Свобода”.
