Аудіозапис програми:
Київ, 7 січня 2005 року.
Надія Степула
“Небо і земля нині торжествують, Ангели, люди весело празднують. Христос родився, Бог воплотився, Ангели співають, Царя вітають, поклін віддають...”
На хвилях “Свободи” – “Сюжети” – радіожурнал про світ культури і культуру світу.
З вами автор і ведуча – я, Надія Степула.
Вітаю, дорогі слухачі!
Світле свято Різдва Христового прийшло в Україну і в ці дні його святкують усі, хто притримується юліанського календаря. Давні звичаї святкування помітні не скрізь, але там, де вони збереглися, ще можна побачити на людній сільській вуличці білих “ангелів”, які несуть вістку про народження Ісуса. Молитви, вертепи, хори, колядки, піднесений настрій – усе це дихає радістю просвітління, очищення, благодаті.
“Боже, чи ти знаєш, як нам віри треба – більше, як насущного черствого хліба”, - писав Богдан-Ігор Антонич у 1932 році. – Чи відтоді ця потреба змаліла?..
У Різдвяних звичаях в Україні іноді відлунюють часи ще язичеські. Деякі колядки увібрали в себе світло прадавніх пісень. Як вважають деякі дослідники – серед них і Володимир Губернічук, - відлуння це сягає і трипільської доби.
Володимир Губернічук
Я багато літ досліджую витоки української мови, найдавніші – це від часів Русі-України, - ці витоки простежуються саме в Трипільській добі. У мене книжка є – “Як гул століть – рідна мова”, - де я викладаю свої всі знахідки. Тому я щільніше в останні роки зайнявся трипільською орнаментикою, її символікою.
І побачив, що всі давні символи трипільців – один до одного – збігаються із символами, оспіваними в українських обрядових піснях найдавнішого походження. Тими, які за дослідженнями Потебні, Гнатюка, Колесси є піснями сонцепоклонницького ще походження. Тобто, дохристиянськими.
Такі головні символи, як сонце, сонячний колообіг – це найголовніші символи трипільців. Вони в обрядових піснях – у колядках, щедрівках - вони ж пов’язані із настанням повноліття, аграрного циклу, тому сонце тут завжди фігурує. Скажімо, така пісня, як “Колом, колом сонце вгору йде, а вже молодий на посад іде....” , або “Сонце на гору йде, а низенько землю гріє....” – і так далі.
Надія Степула
Про те, як змінюється музика, пісня разом із зміною історичних часів, відомо. Про духовний потенціал нинішніх мотивів та відродження народних музичних традицій, поєднання старих і нових мелодій в один потік, позначений сучасністю, міркує музикознавець Кирило Стеценко.
Кирило Стеценко
Що було нового? – Це молодіжні жанри музики почали впроваджуватися в нашу реальність – суспільну й політичну. Люди знайшли набагато глибше підгрунтя і на деталі вже не звертали увагу. “Я не хочу” – пісня “Тартака” – це пісня вже така.... панкова – хард-панк, але в ній уже соціально-політичний зміст. І гарним чином було все поєднано – народні пісні – “Ой у полі калина....” я просто знаю народний варіант, а він співає щось трошки іншого .... Те, що інтегрувалося в цьому духовному такому “реакторі” – все, що єднало українців і єднає, те, що людей об”єднує і веселить.
Фактично музика за багато років – не тільки за якийсь там рік – а просто на сотні років іноді випереджає те, що потім стається. Музика, фактично, прокладає для майбутнього колії, по яких іде історія. І, власне кажучи, українська душа сягає дуже великих глибин.
І це, між іншим, наш порятунок, наше спасіння від будь-яких викликів часу майбутньому , тому що надто потужне підґрунтя, надто великий потенціал. І він – наш духовний потенціал українців – його величезна частина, - є саме в музиці. Ми це знаємо, і це, до речі, передумови нашої експансії в світі – через мистецтво, через музику.
Надія Степула
Різдвяні свята розпочиналися зазвичай Свят-вечором, напередодні власне Різдва Христового. У фольклорі , друкованій літературі та загалом у просторі культури зафіксовано безліч цікавих історій, пов’язаних із традиціями. З далини двадцять першого століття багато що виглядає містичним, казковим, незбагненним. Напевно, в тому й полягає таємниця свята, що мусить залишатися нерозгаданою.
Але й сьогодні, у третьому тисячолітті, очікуємо сюрпризів чи несподіванок. – Що ж, хай трапляються тільки щасливі!
Звучить пісня “Ой у лузі та й при березі червона калина” у виконанні Ф.Шаляпіна – фрагмент.
Легендарний Федір Шаляпін, неперевершений інтерпретатор оперної класики й виконавець російського фольклору співає українську пісню – і це теж схоже на несподіванку... Сто років тому, приїхавши до Києва для участі в оперних спектаклях, Федір Шаляпін дав один із концертів, де звучала народна українська музика. Про те, як це відбувалося – у сюжеті від Володимира Бойка.
Володимир Бойко
Прибувши до Києва весною 1905 року і побачивши, з яким захопленням сприйняли його творчість кияни, Федір Шаляпін вирішив дати безкоштовний концерт для найбідніших своїх слухачів - робітників київських підприємств.
Найбільша зала Києва - цирк Крутикова поблизу нинішнього театру Івана Франка - вміщував чотири з половиною тисячі глядачів. Чотири тисячі квитків Шаляпін передав на заводи та фабрики Києва, де робітники розіграли їх у лотерею, а 500 квитків надійшли в продаж для заможної публіки з тим, щоби покрити видатки на оренду приміщення.
Домовитися про оренду цирку складнощів не становило. Одначе для виступу був потрібний дозвіл місцевої влади в особі поліцмейстера. Але начальник київської поліції не став брати на себе відповідальність за такий незвичний концерт, і тому співак став діяти через київського генерал-губернатора.
За допомогою знайомих Шаляпін організував собі запрошення до дружини генерал-губернатора, яка мала в житті два захоплення – театр і карти. Скориставшися цим, Шаляпін вдало програв першій леді Києва кілька партій у вінт, після чого попрохав задоволену хазяйку дома посприяти неофіційному знайомству з її чоловіком.
Розрахунок співака виявився безпомилковим – вже за годину генерал-губернатор дав дозвіл на концерт попри те, що в нього на столі перебував таємний циркуляр Департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ з приписом звернути особливу увагу на діяльність артиста Шаляпіна, який відправився по містах Російської імперії начебто з метою революційної пропаганди.
Але для проведення концерту дозволу лише генерал-губернатора виявилося недостатньо. Час був напружений, і представники робітничих організації Києва передали Шаляпіну, що присутність під час концерту поліцейських у формі була б небажаною.
Це могло викликати обурення серед слухачів тому було б краще, аби правоохоронці слідкували за порядком під час концерту в цивільному вбранні. Питання треба було узгодити з дільничним приставом.
Зустріч з приставом через багато років співак описав у своїй книзі спогадів „Маска й душа”. Дільничного звали Акакій Хрисанфович і він милостиво прийняв великого співака, перебуваючи у ванній. Шаляпін миттєво пригадав відому історію про те, як Наполеон приймав у ванній мадам де Сталь. Очевидно, пристав також вважав, що геній не має статі.
Поперек ванни, наповненої крижаною водою, перед приставом лежала дошка, на якій стояла пляшка горілки, солоні огірочки та холодець.
- Ви, пане артисте, мене вже вибачте, - привітав пристав Шаляпіна, - але я, знаєте, сам собі лікар. Університетів на закінчував, тому маракую самотужки. Ось мені кажуть, що не можна пити горілки, бо вона нутрощі пропалює. Так я через те кожного дня проводжу по десять хвилин у холодній воді. З тим, щоби одне виключало друге.
Шаляпін запевнив пристава, що він і сам лікарям не довіряє, поважаючі отакі народні засоби, випив з дільничним чарочку та прямо в ванній кімнаті владнав потрібне питання. Оголений представник влади пообіцяв, що поліцейських у мундирах направляти на концерт не стане.
І ось настав день виступу. Вже кілька днів містом блукали чутки про те, що в цирку Крутикова Шаляпін буде безкоштовно співати для бідних, то ж не дивно, що до центру Києва потягнулися десятки тисяч людей. Цирк був розташований на нинішній вулиці Городецького, і тому під вечір всі центральні вулиці Києва - Олександрівська (нині вулиця Грушевського), Інститутська, Хрещатик - були вщент заповнені народом.
Перелякана влада направила на Хрещатик війська, але розігнати таку кількість людей було неможливо. Ситуація стало просто трагікомічною, коли з’ясувалося, що Шаляпін сам не може попасти в цирк, взятий в облогу слухачами.
На щастя, готель „Континенталь”, де мешкав співак, підходив впритул до будівлі цирку. Шаляпін разом зі своїм концертмейстером Арсенієм Корещенком відкрили вікно в коридорі готелю, вилізли на карниз і по металевій ринві опустилися на дах цирку. У самий цирк артисти досталися тим же акробатичним способом через люк у даху за допомогою закріплених під куполом трапецій.
Того дня Шаляпін вперше виконав на публіці пісню „Дубінушка”, що з тих пір стала візитівкою співака. А ще на тому київському концерті він співав українські народні пісні.
Надія Степула
Це був Володимир Бойко, а роздобутий ним грамофонний запис, який можна вважати вже унікальним, зроблений 13 серпня 1910 року.
Американський поет Генрі Лонгфелло недарма казав, що музика – це універсальна мова людства. Вслухаючись у мотиви різдвяних пісень, колядок різних народів, можна зауважити, що вони теж зрозумілі без перекладу.
“Ангели в наших краях...” Так колядують по-французьки
“Ісус народився”... А так – по-італійськи
“Несемо дари...” Так – по- німецьки
“Під небом холодним Ісус народився” Taк по-голандськи
“У часі різдвянім...” Так по-норвезьки
i>“Поспішайте, вірні...” Так по-англійськи
А так – по-українськи: “Небо і земля, небо і земля нині торжествують. Ангели, люди, Ангели, люди весело празднують, Христос родився, Бог воплотився, ангели співають, Царя вітають”...
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі, з вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.
Хай святкові сюжети залишаються і в буднях.
До зустрічі на хвилях “Свободи”!
“Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. Застеляйте столи та все килимами – радуйся, Ой радуйся, земле, - Син Божий народився....”.
Київ, 7 січня 2005 року.
Надія Степула
“Небо і земля нині торжествують, Ангели, люди весело празднують. Христос родився, Бог воплотився, Ангели співають, Царя вітають, поклін віддають...”
На хвилях “Свободи” – “Сюжети” – радіожурнал про світ культури і культуру світу.
З вами автор і ведуча – я, Надія Степула.
Вітаю, дорогі слухачі!
Світле свято Різдва Христового прийшло в Україну і в ці дні його святкують усі, хто притримується юліанського календаря. Давні звичаї святкування помітні не скрізь, але там, де вони збереглися, ще можна побачити на людній сільській вуличці білих “ангелів”, які несуть вістку про народження Ісуса. Молитви, вертепи, хори, колядки, піднесений настрій – усе це дихає радістю просвітління, очищення, благодаті.
“Боже, чи ти знаєш, як нам віри треба – більше, як насущного черствого хліба”, - писав Богдан-Ігор Антонич у 1932 році. – Чи відтоді ця потреба змаліла?..
У Різдвяних звичаях в Україні іноді відлунюють часи ще язичеські. Деякі колядки увібрали в себе світло прадавніх пісень. Як вважають деякі дослідники – серед них і Володимир Губернічук, - відлуння це сягає і трипільської доби.
Володимир Губернічук
Я багато літ досліджую витоки української мови, найдавніші – це від часів Русі-України, - ці витоки простежуються саме в Трипільській добі. У мене книжка є – “Як гул століть – рідна мова”, - де я викладаю свої всі знахідки. Тому я щільніше в останні роки зайнявся трипільською орнаментикою, її символікою.
І побачив, що всі давні символи трипільців – один до одного – збігаються із символами, оспіваними в українських обрядових піснях найдавнішого походження. Тими, які за дослідженнями Потебні, Гнатюка, Колесси є піснями сонцепоклонницького ще походження. Тобто, дохристиянськими.
Такі головні символи, як сонце, сонячний колообіг – це найголовніші символи трипільців. Вони в обрядових піснях – у колядках, щедрівках - вони ж пов’язані із настанням повноліття, аграрного циклу, тому сонце тут завжди фігурує. Скажімо, така пісня, як “Колом, колом сонце вгору йде, а вже молодий на посад іде....” , або “Сонце на гору йде, а низенько землю гріє....” – і так далі.
Надія Степула
Про те, як змінюється музика, пісня разом із зміною історичних часів, відомо. Про духовний потенціал нинішніх мотивів та відродження народних музичних традицій, поєднання старих і нових мелодій в один потік, позначений сучасністю, міркує музикознавець Кирило Стеценко.
Кирило Стеценко
Що було нового? – Це молодіжні жанри музики почали впроваджуватися в нашу реальність – суспільну й політичну. Люди знайшли набагато глибше підгрунтя і на деталі вже не звертали увагу. “Я не хочу” – пісня “Тартака” – це пісня вже така.... панкова – хард-панк, але в ній уже соціально-політичний зміст. І гарним чином було все поєднано – народні пісні – “Ой у полі калина....” я просто знаю народний варіант, а він співає щось трошки іншого .... Те, що інтегрувалося в цьому духовному такому “реакторі” – все, що єднало українців і єднає, те, що людей об”єднує і веселить.
Фактично музика за багато років – не тільки за якийсь там рік – а просто на сотні років іноді випереджає те, що потім стається. Музика, фактично, прокладає для майбутнього колії, по яких іде історія. І, власне кажучи, українська душа сягає дуже великих глибин.
І це, між іншим, наш порятунок, наше спасіння від будь-яких викликів часу майбутньому , тому що надто потужне підґрунтя, надто великий потенціал. І він – наш духовний потенціал українців – його величезна частина, - є саме в музиці. Ми це знаємо, і це, до речі, передумови нашої експансії в світі – через мистецтво, через музику.
Надія Степула
Різдвяні свята розпочиналися зазвичай Свят-вечором, напередодні власне Різдва Христового. У фольклорі , друкованій літературі та загалом у просторі культури зафіксовано безліч цікавих історій, пов’язаних із традиціями. З далини двадцять першого століття багато що виглядає містичним, казковим, незбагненним. Напевно, в тому й полягає таємниця свята, що мусить залишатися нерозгаданою.
Але й сьогодні, у третьому тисячолітті, очікуємо сюрпризів чи несподіванок. – Що ж, хай трапляються тільки щасливі!
Звучить пісня “Ой у лузі та й при березі червона калина” у виконанні Ф.Шаляпіна – фрагмент.
Легендарний Федір Шаляпін, неперевершений інтерпретатор оперної класики й виконавець російського фольклору співає українську пісню – і це теж схоже на несподіванку... Сто років тому, приїхавши до Києва для участі в оперних спектаклях, Федір Шаляпін дав один із концертів, де звучала народна українська музика. Про те, як це відбувалося – у сюжеті від Володимира Бойка.
Володимир Бойко
Прибувши до Києва весною 1905 року і побачивши, з яким захопленням сприйняли його творчість кияни, Федір Шаляпін вирішив дати безкоштовний концерт для найбідніших своїх слухачів - робітників київських підприємств.
Найбільша зала Києва - цирк Крутикова поблизу нинішнього театру Івана Франка - вміщував чотири з половиною тисячі глядачів. Чотири тисячі квитків Шаляпін передав на заводи та фабрики Києва, де робітники розіграли їх у лотерею, а 500 квитків надійшли в продаж для заможної публіки з тим, щоби покрити видатки на оренду приміщення.
Домовитися про оренду цирку складнощів не становило. Одначе для виступу був потрібний дозвіл місцевої влади в особі поліцмейстера. Але начальник київської поліції не став брати на себе відповідальність за такий незвичний концерт, і тому співак став діяти через київського генерал-губернатора.
За допомогою знайомих Шаляпін організував собі запрошення до дружини генерал-губернатора, яка мала в житті два захоплення – театр і карти. Скориставшися цим, Шаляпін вдало програв першій леді Києва кілька партій у вінт, після чого попрохав задоволену хазяйку дома посприяти неофіційному знайомству з її чоловіком.
Розрахунок співака виявився безпомилковим – вже за годину генерал-губернатор дав дозвіл на концерт попри те, що в нього на столі перебував таємний циркуляр Департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ з приписом звернути особливу увагу на діяльність артиста Шаляпіна, який відправився по містах Російської імперії начебто з метою революційної пропаганди.
Але для проведення концерту дозволу лише генерал-губернатора виявилося недостатньо. Час був напружений, і представники робітничих організації Києва передали Шаляпіну, що присутність під час концерту поліцейських у формі була б небажаною.
Це могло викликати обурення серед слухачів тому було б краще, аби правоохоронці слідкували за порядком під час концерту в цивільному вбранні. Питання треба було узгодити з дільничним приставом.
Зустріч з приставом через багато років співак описав у своїй книзі спогадів „Маска й душа”. Дільничного звали Акакій Хрисанфович і він милостиво прийняв великого співака, перебуваючи у ванній. Шаляпін миттєво пригадав відому історію про те, як Наполеон приймав у ванній мадам де Сталь. Очевидно, пристав також вважав, що геній не має статі.
Поперек ванни, наповненої крижаною водою, перед приставом лежала дошка, на якій стояла пляшка горілки, солоні огірочки та холодець.
- Ви, пане артисте, мене вже вибачте, - привітав пристав Шаляпіна, - але я, знаєте, сам собі лікар. Університетів на закінчував, тому маракую самотужки. Ось мені кажуть, що не можна пити горілки, бо вона нутрощі пропалює. Так я через те кожного дня проводжу по десять хвилин у холодній воді. З тим, щоби одне виключало друге.
Шаляпін запевнив пристава, що він і сам лікарям не довіряє, поважаючі отакі народні засоби, випив з дільничним чарочку та прямо в ванній кімнаті владнав потрібне питання. Оголений представник влади пообіцяв, що поліцейських у мундирах направляти на концерт не стане.
І ось настав день виступу. Вже кілька днів містом блукали чутки про те, що в цирку Крутикова Шаляпін буде безкоштовно співати для бідних, то ж не дивно, що до центру Києва потягнулися десятки тисяч людей. Цирк був розташований на нинішній вулиці Городецького, і тому під вечір всі центральні вулиці Києва - Олександрівська (нині вулиця Грушевського), Інститутська, Хрещатик - були вщент заповнені народом.
Перелякана влада направила на Хрещатик війська, але розігнати таку кількість людей було неможливо. Ситуація стало просто трагікомічною, коли з’ясувалося, що Шаляпін сам не може попасти в цирк, взятий в облогу слухачами.
На щастя, готель „Континенталь”, де мешкав співак, підходив впритул до будівлі цирку. Шаляпін разом зі своїм концертмейстером Арсенієм Корещенком відкрили вікно в коридорі готелю, вилізли на карниз і по металевій ринві опустилися на дах цирку. У самий цирк артисти досталися тим же акробатичним способом через люк у даху за допомогою закріплених під куполом трапецій.
Того дня Шаляпін вперше виконав на публіці пісню „Дубінушка”, що з тих пір стала візитівкою співака. А ще на тому київському концерті він співав українські народні пісні.
Надія Степула
Це був Володимир Бойко, а роздобутий ним грамофонний запис, який можна вважати вже унікальним, зроблений 13 серпня 1910 року.
Американський поет Генрі Лонгфелло недарма казав, що музика – це універсальна мова людства. Вслухаючись у мотиви різдвяних пісень, колядок різних народів, можна зауважити, що вони теж зрозумілі без перекладу.
“Ангели в наших краях...” Так колядують по-французьки
“Ісус народився”... А так – по-італійськи
“Несемо дари...” Так – по- німецьки
“Під небом холодним Ісус народився” Taк по-голандськи
“У часі різдвянім...” Так по-норвезьки
i>“Поспішайте, вірні...” Так по-англійськи
А так – по-українськи: “Небо і земля, небо і земля нині торжествують. Ангели, люди, Ангели, люди весело празднують, Христос родився, Бог воплотився, ангели співають, Царя вітають”...
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі, з вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.
Хай святкові сюжети залишаються і в буднях.
До зустрічі на хвилях “Свободи”!
“Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. Застеляйте столи та все килимами – радуйся, Ой радуйся, земле, - Син Божий народився....”.
