Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 12:22

“Країна Інкогніта”: Родина Кістяківських в історії України.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 25 січня 2005 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Родини київських інтелігентів у ХІХ-ХХ століттях. Кожна з них має свою історію, яка не менш цікава, аніж історія політичних рухів чи економічних корпорацій.

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Історики минулого охоче писали про великі звершення великих людей. Трошки пізніше трошки новітніші історики не менш охоче писали про великі суспільно-політичні процеси, про рухи народних мас, про економічні важелі, які стояли за історичними подіями.

І от зараз набагато дедалі більше ваги набирає мікро історія, а саме те, як відбувалися ці великі історичні зсуви у долях дуже простих непомітних людей, які ніколи не перебували на історичній авансцені.

Скажімо, відомий італійський дослідник Карл Гінсберг написав знакову сьогодні працю, оскільки “Сирі черви”, де дуже складну історію ідейних пошуків ХVІ ст. відбито в долі одного єдиного простого італійського не надто письменного мельника Меннокіо, який виробив оригінальну філософську систему, зо що, врешті-решт, і був спалений святою інквізицією.

Українські постаті, тим більше родини досі якось не удостоїлися мікро історичних досліджень добрих. Хоча вони на такі мікро історичні дослідження дуже заслуговують. Особливо заслуговують родини там, де цю спадковість можна виявити на рівні декількох постатей з одного, двох, іноді навіть трьох колінь.

Київські інтелігенти д.п. ХІХ-поч. ХХст. є надзвичайно вдячним полем для саме таких мікро історичних досліджень.

Сергій Грабовський

Максиме, я певен, що більшість наших слухачів, на жаль, лише чула десь прізвище “Кістяківський”, але не має уявлення про цю родину та її долю. Отож найперше – коротка історична довідка, підготовлена Віталієм Пономарьовим.

Віталій Пономарьов

Олександр Кістяківський народився 26 березня 1833 року у селі Городищах на Чернігівщині. Він навчався у Чернігівській духовній семінарії та на юридичному факультеті Київського університету, стажувався в університетах Відня, Гейдельберґа, Берліна, Неаполя і Рима.

Кістяківський був присяжним повіреним і гласним Київської міської думи. Він досліджував українське звичаєве право та судовий устрій Гетьманщини, видав збірку законів під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ». Професор Кістяківський викладав кримінальне право в Київському університеті, працював головним адміністратором Городищенських цукрових заводів. Кістяківський був членом Київської Громади, і її засідання часто відбувалися на його квартирі. Якось він записав у своєму щоденнику: «Кожний, працюючи у своїй сфері, повинен бути націоналістом». Олександр Кістяківський помер у Києві 25 січня 1885 року. Його брат Павло теж був юристом, інший брат – Федір, – працював лікарем на Городищенському цукрозаводі. Третій брат – Василь, – так само був медиком і працював у Київському університеті. Син Олександра Кістяківського Володимир був професором фізичної хімії Петербурзького та Київського університетів і академіком Всеукраїнської Академії Наук. Інший син – Ігор, – теж був юристом, працював адвокатом, викладав у Київському і Московському університетах.

В уряді гетьмана Скоропадського він обіймав посади державного секретаря та міністра внутрішніх справ і проявив себе як противник федерації з Росією. Від 1919 року він мешкав у Стамбулі, потім у Парижі. Ще один син Олександра Кістяківського – Богдан, – був філософом, правознавцем, соціологом, економістом та істориком політичної думки. У молодості він пережив захоплення марксизмом, у зрілому віці став прихильником неокантіанства.

Богдан Кістяківський співпрацював з Іваном Франком та Михайлом Павликом, а свої статті в газеті «Русская мысль» підписував псевдонімом «Українець». Він був професором Київського та Московського університетів і став одним із засновників Української Академії Наук. Син Богдана Кістяківського Джордж займався дослідженнями у галузі фізичної хімії, був професором Гарвардського університету і брав участь у розробці американської атомної зброї.

Сергій Грабовський

Продовжує розповідь про сім‘ю Кістяківських київський історик Ігор Гирич.

Ігор Гирич

Родина Кістяківських дійсно була одна з таких, можна сказати, знакових родин української історії. Якщо порівняти цю родину з іншими визначними родинами тогочасними, то згадується родина Грушевських, яка мала кілька поколінь визначних діячів, родина Антоновичів, деякі представники якої ще досі живуть і працюють.

Безумовно, Кістяківські був той рід, який проявив себе на полі українознавства і в українському русі з середини ХІХ ст. Звичайно, цей рід цікавий нам тим, як кожне нове покоління міняло своє політичне забарвлення.

Якщо казати про Олександра Федоровича Кістяківського, то ця людина, крім того, що була визначним українським істориком права і довголітнім професором Київського університету, то це був одним і з провідних діячів старої громади і один із найактивних діячів українського руху початку 60-тих років до того часу, як керівництво і провід взяла хлопоманська галузька українського руху на чолі з Володимиром Антоновичем.

Він мав досить таку велику родину. Якщо батько був таким типовим українофілом, в тому плані, що фактично дуже рідко послуговувався української мовою, був дуже обережний, був слухняний, визнавав царя, був не радикальний, мав ліберальні погляди, але був надзвичайно обережний і дуже критично ставився до молодої генерації українців, які були більш радикальні в українському русі.

Його сини, а особливо відомим вченим і діячем став Богдан Кістяківський. Це вже була нова людина нового часу. Цікаво, що Володимир Антонович, його вчитель готував Богдана Кістяківського на посаду професора Львівського університету. Сам він, а не Грушевський мав бути тим професором, який відкрив новий час в українській історичній науці і в українській науці взагалі.

Але так не судилося. Кістяківський поїхав до московської столиці, став відомим соціологом, філософом, істориком громадських течій і одним з перших академіків з української АН. Хоч казати про те, що ця людина була таких відвертих українських поглядів важкувато, бо він залишався кадетом і вірним кадетської партії був навіть у часи української революції. На жаль, він рано помер і не зміг себе повністю розкрити як вчений.

Ігор, його брат, також був кадетом, але на відміну від Богдана, будучи міністром внутрішніх справ української держави емігрував і став діячем російської білої еміграції.

Так само Юрій, який став одним з батьків ядерної зброї США, визнавав своє українське походження, але сказати, що це була людина саме українських поглядів теж було б до певної міри важкувато.

Отже, такий певний малоросіїзм або таке позитивне ставлення до російської держави зберегло і друге покоління Кістяківських.

Сергій Грабовський

Отже, київська сім‘я інтелігентів – з майже неодмінним на межі ХІХ-ХХ століть конфліктом політичних і національних орієнтацій її членів, із напруженим інтелектуальним життям, із пошуками і проривами в різних царинах, із змушеним виїздом за кордон.

Можна згадати сім‘ю Бердяєвих, у якій рідний брат російського і потому французького філософа Миколи Сергій був українським поетом, можна згадати сім‘ю Булгакових, можна згадати сім‘ю П‘ятакових, де четверо братів стояли на принципово різних політичних позиціях, хоча двоє із них, до речі, були більшовиками – Юрій та Леонід, але між собою вони взагалі не розмовляли, бо належали до різних угруповань більшовицької партії...

Можна ще раз згадати родину Грушевських, представники якої розкидані зараз по різних країнах, але не забувають, до якого роду належать.

Максим Стріха

Приклади ці можна продовжувати далі і далі від тих самих Косачів, де Олена Пчілка була палкою націоналісткою, а Петро Косач батько відомої Лесі Українки був законослухняним чиновником, в побуті послуговувався російською.

Можна згадати відому полтавську родину Рудченків, двох братів, де в особі одного сполучався водночас добропорядний таємний радник і високопоставлений службовець і визначний український письменник Панас Мирний.

Таким було тоді українство. Всі вони еволюціонували, бо той самий Ігор Кістяківський за часів гетьманату був одним з найпроукраїнськіших діячів. Будучи кадетом, він був проти федерації з Росією.

Ледве чи тавром може бути належність до кадетської партії. До неї належав Володимир Вернадський засновник української академії, людина поміркованих поглядів. А на еміграції Ігор Кістяківський справді співробітничав саме не з українським, а з російським рухом.

Отже, можна говорити лише про те, що явище українства є дуже широким і ми б сильно збіднювали себе, якби суто обмежували його за формальними якимись політичними ознаками.

Сергій Грабовський

Максиме, але при тому складається враження, що такі родини, кілька поколінь яких представлені визначними діячами, у сучасному Києві швидше виняток, аніж не те що правило (тут навряд чи може бути правило), - скажімо, традиція для столичного інтелігентного середовища. Чи я неправий?

Максим Стріха

Сергію, я думаю, що для Києва початку ХХ ст. Кістяківські теж були скоріше винятком, а не правилом. А щодо тодішнього чистого українства, то цей виняток був загалом дуже вузький, бо в своїх відомих мемуарах Чикаленко згадує 8 тогочасних інтелігентних київських родин, які послідовно в побуті говорили українською мовою.

Такою ж мірою є спадковість і сьогодні. Вона частіше виявляється в науковому, творчому середовищі. Я можу назвати бодай київську родину Богомольців, де прадідусь був президентом АН України, де дідусь був визначним фізіологом, де покоління батьків так само посідає помітне місце в медичній науці, де, нарешті, відома всім сьогодні Ольга Богомолець сполучає діяльність лікаря з науковою роботою, доктор медичних наук, водночас загалові відома, як талановитий виконавець власних чи чужих пісень.

Таких прикладів можна наводити досить багато, бо, скажімо, має велике і дуже цікаве історичне коріння письменниця Оксана Забужко. Очевидно, багато може розповісти про свою родинну історію видатний український збирач старовини Сергій Іванович Білокінь. Цікавим репрезентантом теж однієї цікавої родини є київський ентомолог Микола Васильович Біляшівський, бо його дідусь був засновником сьогоднішнього Національного музею.

Отже, на щастя, такі винятки є і сьогодні, слава Богу. Але навіть на тлі тих винятків родина Кістяківських вражає, так би мовити, своєю розгалуженістю. Названо 8 осіб з трьох поколінь, кожен з яких був справді цікавою постаттю.

Винятковою вона є в тому сенсі, що мабуть тільки ця родина перекидає місток від київської старої громади середини ХІХ ст. до американського ядерного проекту середини ХХ ст., а відтак ще раз говорить, що ми українці були такі включені в загальносвітові процеси.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG