Прага, 16 березня 2005 – Оглядачі по-різному відреагували на запрошення до України російського великого капіталу. На думку одних, Україні потрібні усі гроші, які вона спроможна залучити. Інші звертають увагу на те, що великий російський бізнес не є незалежним від Кремля, який часто використовує його в інтересах російської закордонної політики.
За російськими даними, російський бізнес вклав в економіку України лише минулого року близько 800 мільйонів доларів. Російським компаніям належать значні частини української енергетики, нафтопереробки та металургії. Зокрема, “Російський Алюміній” Олега Дерипаски володіє Миколаївським глиноземним заводом, що є другим за розміром подібним підприємством у світі. Російська “Альфа-ґруп” має три чверті акцій нафтопереробної компанії “Линос”. “Лукойлу” належить Одеський нафтопереробний завод, один з найбільших в Україні, а “Укртатнафта” придбала в Кременчуці місцевий нафтопереробний завод.
Але саме з російськими енергетичними інвестиціями у ці галузі найбільші проблеми мають сусіди України на Заході. У Польщі вже кілька місяців триває скандал навколо спроби російських компаній купити нафтопереробний завод у Ґданську. Розслідування довело аж до президентського крісла, бо як з’ясувала польська розвідка, за сприяння у купівлі заводу міністрові в його уряді росіяни пообіцяли 5 мільйонів доларів “комісійних”.
Скандал дійшов до того, що польський президент Александр Квасневський назвав російські інвестиції “апріорно поганими та каґебістськими”. Коли в Угорщині “Газпром” намагався купити місцевий хімічний завод, тоді ще прем’єр- міністр країни правий політик Віктор Орбан говорив, що він не може зрозуміти, чи йдеться про “закордонну торгівлю, чи про закордонну політику”.
На думку Тимоті Фрая, професора політології Університету Огайо, що вивчав великий російський бізнес та його стосунки зі владою, ці емоційні звинувачення центральноєвропейських політиків мають під собою певний ґрунт: “Якщо говорити про великі приватні російські компанії, то держава відіграє велику роль у їхній політиці. Державні ж компанії є непрозорими, що там відбувається, практично невідомо. Але як великі приватні, так і державні компанії намагаються утримувати добрі стосунки з Кремлем”.
Міжнародні дослідники говорять, що проблема з російськими компаніями за кордоном – не лише з політичним впливом, але і з корупцією. Росія посідає 90 місце в рейтингу корупції, котрий готує міжнародна організація Transparency International. За даними дослідників, за готовністю пропонувати хабарі російські фірми випереджають навіть китайські й посідають перше місце у світі. Дослідники говорять, що проблема досягла “виключного та нестерпного рівня”.
З іншого боку, Україна перебуває ще нижче від Росії за рівнем корупції. А тому прихід російського капіталу на український ринок, не зможе йому зашкодити, вважає Тимоті Фрай: “Потрібно запитати, чи великі компанії у самій Україні менше скорумповані, ніж у Росії. І мені здається, що ні. Російські компанії хоча б мають вільний капітал”.
Як наголошує американський дослідник, важливо не походження капіталу, а спроможність держави поставити його у рамки, які прописані однаково для всіх: “Потрібно бути обережним та вимагати, щоб вони були прозорими і грали за правилами, чинними для всіх компаній в Україні. Потрібно однаково застосовувати закон і мати міцну державу”.
Міцну у тому сенсі, щоб не брати хабарів, навіть коли їх наполегливо пропонують. Та хіба не про це говорив Віктор Ющенко у своїй інавгураційній промові, коли обіцяв, що його уряд не братиме хабарі?
За російськими даними, російський бізнес вклав в економіку України лише минулого року близько 800 мільйонів доларів. Російським компаніям належать значні частини української енергетики, нафтопереробки та металургії. Зокрема, “Російський Алюміній” Олега Дерипаски володіє Миколаївським глиноземним заводом, що є другим за розміром подібним підприємством у світі. Російська “Альфа-ґруп” має три чверті акцій нафтопереробної компанії “Линос”. “Лукойлу” належить Одеський нафтопереробний завод, один з найбільших в Україні, а “Укртатнафта” придбала в Кременчуці місцевий нафтопереробний завод.
Але саме з російськими енергетичними інвестиціями у ці галузі найбільші проблеми мають сусіди України на Заході. У Польщі вже кілька місяців триває скандал навколо спроби російських компаній купити нафтопереробний завод у Ґданську. Розслідування довело аж до президентського крісла, бо як з’ясувала польська розвідка, за сприяння у купівлі заводу міністрові в його уряді росіяни пообіцяли 5 мільйонів доларів “комісійних”.
Скандал дійшов до того, що польський президент Александр Квасневський назвав російські інвестиції “апріорно поганими та каґебістськими”. Коли в Угорщині “Газпром” намагався купити місцевий хімічний завод, тоді ще прем’єр- міністр країни правий політик Віктор Орбан говорив, що він не може зрозуміти, чи йдеться про “закордонну торгівлю, чи про закордонну політику”.
На думку Тимоті Фрая, професора політології Університету Огайо, що вивчав великий російський бізнес та його стосунки зі владою, ці емоційні звинувачення центральноєвропейських політиків мають під собою певний ґрунт: “Якщо говорити про великі приватні російські компанії, то держава відіграє велику роль у їхній політиці. Державні ж компанії є непрозорими, що там відбувається, практично невідомо. Але як великі приватні, так і державні компанії намагаються утримувати добрі стосунки з Кремлем”.
Міжнародні дослідники говорять, що проблема з російськими компаніями за кордоном – не лише з політичним впливом, але і з корупцією. Росія посідає 90 місце в рейтингу корупції, котрий готує міжнародна організація Transparency International. За даними дослідників, за готовністю пропонувати хабарі російські фірми випереджають навіть китайські й посідають перше місце у світі. Дослідники говорять, що проблема досягла “виключного та нестерпного рівня”.
З іншого боку, Україна перебуває ще нижче від Росії за рівнем корупції. А тому прихід російського капіталу на український ринок, не зможе йому зашкодити, вважає Тимоті Фрай: “Потрібно запитати, чи великі компанії у самій Україні менше скорумповані, ніж у Росії. І мені здається, що ні. Російські компанії хоча б мають вільний капітал”.
Як наголошує американський дослідник, важливо не походження капіталу, а спроможність держави поставити його у рамки, які прописані однаково для всіх: “Потрібно бути обережним та вимагати, щоб вони були прозорими і грали за правилами, чинними для всіх компаній в Україні. Потрібно однаково застосовувати закон і мати міцну державу”.
Міцну у тому сенсі, щоб не брати хабарів, навіть коли їх наполегливо пропонують. Та хіба не про це говорив Віктор Ющенко у своїй інавгураційній промові, коли обіцяв, що його уряд не братиме хабарі?
