Київ, 9 квітня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Українці як нація, без котрої космонавтика ХХ століття розвивалася б значно повільніше – чи не надто сміливим буде це твердження?
“Припустимо, що ми вміємо робити дешеві та легкі пласкі складні дзеркала. Зробимо у великій кількості велетенські дзеркала. Виведемо їх на ракетах і приведемо у такий стан, щоб вони стали земними супутниками. Розгорнемо їх там. З‘єднаємо у ще більші спільними рамами.
Станемо керувати їх, повертаючи яким-небудь чином, наприклад, поставивши у вузли їхніх рам невеликі реактивні прилади... Якщо їхня площа буде достатня, можна освітлювати столиці. Але, якщо притягнути до цього велетенські кошти і наробити дзеркала у велетенській кількості і пустити їх навколо Землі так, щоб вони майже завжди були доступні сонячному світлу, то ними можна зігрівати частини земної поверхні, можна обігріти тундру й тайгу і зробити їх родючими.
Можна було б навіть, користуючись велетенськими кількостями наданих ними тепла та енергії, пристосувати для життя людини яку-небудь планету, видалити з неї шкідливі елементи, насадити потрібні, зігріти... Взагалі ж, з такими велетенськими кількостями енергії, які можуть дати дзеркала, можна виконувати найсміливіші фантазії”.
Юрій Кондратюк (справжнє ім‘я – Олександр Шаргей). Чому змінив прізвище? Тому, що у роки громадянської війни як людина, що мала офіцерське звання з Першої світової війни, був старшиною армію Української народної республіки, потім його мобілізували до денікінської армії. Але воювати не любив. Віддавав усе осмисленню завоювання космосу.
Змушений був утекти з України до Сибіру, щоб загубитися там. У Новосибірську за свій рахунок наприкінці порівняно ліберальних в СРСР 1920-х років видав друком книгу “Завоювання міжпланетних просторів”.
Далі такі видання стали неможливими. Та і сховатися від часу не вдалося. 1930 року заарештований і засуджений на три роки. Далі – праця в одному з проектних бюро під орудою “компетентних органів”. 1941 року добровільно йде рядовим на фронт і начебто гине. Але до його знайомих продовжують надходити листи, написані вже після дати офіційної загибелі. Далі – мовчання.
Один із теоретичних висновків Кондратюка (будемо його називати так) – що для пілотованого польоту на Місяць доцільно розділити корабель на дві частини: орбітальний модуль (база) і посадочний модуль (двомісна ракета), оскільки така схема помітно знизить енергетичні і фінансові витрати на експедицію.
На цю схему і взяли курс американські конструктори програми “Аполло”, хоча спершу і посміялись із неї, в тому числі й уславлений Вернер фон Браун. Але порахували – і підтримали. В СРСР же до середини 1960-х років ніяк не могли дійти згоди, яку ж схему обрати для польоту на Місяць.
Це стало однією із причин поразки у “місячній гонитві”. Зараз певні ідеї Кондратюка використані в новій американській програмі освоєння Місяця та пілотованого польоту на Марс.
Сергій Корольов. Народився у Житомирі. Прізвище матері – Москаленко. Батько – за походженням білорус. Корольов учився у Київській Політехніці. Математику читав йому майбутній академік Михайло Кравчук, котрому був присвячений один із наших радіожурналів.
Читав, як і більшість інших викладачів, українською мовою. Корольов в анкеті у ті роки пише “українець”. 1927 року закриття у Києві аеромеханічного відділу його перевели вчитися до Москви. 1952 року Корольов пише, за свідченням його біографа Реброва, останню автобіографію. Він узагалі не вказує у ній свою національність.
Дивина? Чи ні? 1952 рік – тоді полюють за “українськими буржуазними націоналістами”. Саме у ті роки Леонід Брежнєв, який досі був за автобіографіями українцем, став росіянином. Корольов просто не зазначив свою національність.
Максим Стріха
Хоч, очевидно, від того не перестав бути українцем, як ніколи не переставав бути ним і великий російський учений Юрій Кондратюк. Так зараз про нього досі пишуть в російських і, на жаль, в закордонних виданнях, бо Україна в обстоюванні своїх пріоритетів ніколи не була аж надто активною.
Сергій Грабовський
1954 року Корольов пише першу доповідну в Раду Міністрів СРСР “Про можливість створення першого штучного супутника Землі”. Він хитрує: замість сказати про свою ініціативу, починає зі слів: “За вашою вказівкою...”, потім подає переклади про підготовку супутника у США, потім доповідну свого колеги Тихомирова, і тільки потім – власні висновки.
Радянський уряд мовчить. Через рік – нова доповідна, в Академію наук, зустрічі з кураторами військової галузі – безрезультатно. І новий лист в ЦК КПРС про супутник – це вже 1956 рік. Тільки цього року зрештою з‘являється Постанова Радміну про створення супутника силами Академії наук. Бо ж американці теж готуються до створення свого супутника, треба довести переваги соціалізму.
Уславлену ракету Р-7 Корольов створює як бойову міжконтинентальну, і при відвідинах Хрущовим Байконуру випрошує у нього дозволу на використання її для супутників, мовляв, це не завадить військовому використанню. Хрущов дає дозвіл. Але Академія наук зриває терміни підготовки супутника.
Тоді Корольов дає команду створити перший супутник силами свого КБ за три місяці. Так само силами КБ створений і другий супутник – за чотири тижні. Тріумф космонавтики! Перші супутники! А ракета Р-7 як бойова балістична виявилася не дуже придатною для цих цілей – основою радянської ракетно-ядерної потуги стали ракети Михайла Янгеля.
Тим часом Р-7 виявилася ідеальною основою, на базі якої створені ракетоносії для мирного дослідження космосу. На модифікованій “сімці” злітають не тільки пілотовані кораблі, а й перші станції до Місяця, Марсу, Венери. Досі РН “Союз” – це глибока модифікація “сімки”.
Так само з пілотованим польотом: 1958 року Корольов відправляє обґрунтування можливості такого польоту “по інстанціях”. У відповідь – не лише мовчанка, а й критика. І знову виручають американці, які говорять про свою пілотовану програму. Тільки 22 травня 1959 року з‘являється постанова радянського уряду по програмі “Восток”. Але не думайте: “Восток” тут – це корабель космічної фоторозвідки, який здатен повернутися на Землю.
Але Корольову вдається увіпхнути у цю постанову ще сім слів: “...а також супутника, призначеного для польоту людини у космос”. Отож “Восток” розробляється у двох варіантах: військовому (який полетить 1962 року) і пілотованому.
Перші запуски, 1960 року, - це наче запуски прототипу фото розвідника, але Корольов саджає туди цуциків, зокрема, уславлених Бєлку і Стрєлку, відпрацьовує системи життєзабезпечення. І тільки на початку 1961 року – два пуски прототипу пілотованого корабля, і політ Гагаріна, який “потаємний українець” Корольов вигриз у системи і здійснив усупереч їй.
Здійснити мрію всього його життя – пілотовані польоти на Місяць і на Марс – Корольов не встиг. Він помер на початку 1966 року під час нескладної операції. Виявилося, що перебита слідчими НКВД щелепа зрослася свого часу невірно, отож нормально дихати під час наркозу генеральний конструктор не міг, а реанімація не встигла...
Максим Стріха
Перемога з запуском першого супутника до американців, перемога з польотом людини в Космос до американців вважалося в 60-ті виявом переваги радянської системи. В той час ніхто ані в самому СРСР, ані закордоном не замислювався, що ця перемога, як це часто бувало з радянськими перемогами була здобута всупереч самій радянській системі, яка, як могла такі опиралася, здобута на ініціативі дуже цілісної, дуже сильної людини – українця Сергія Корольова, якого система, врешті-решт, наздогнала і безглуздо помстилася ранньою смертю через щелепу перебиту колись слідчим НКВД.
Сергій Грабовський
А от одесит Валентин Глушко і в таборі, і після завжди обов‘язково говорив про себе – “українець”. Те ж саме підкреслено в біографії Глушка, написаній його дітьми. Очевидно, не випадково. Але про Валентина Глушка і його космічні проекти ми теж поговоримо окремо. Тут лише зазначимо, що його двигуни стояли на ракетоносіях “Восток”, “Протон” і “Союз”. А ще він був генеральним конструктором комплексу “Енергія-Буран”.
Михайло Янгель. Людина, котра створила ті ракети, які будував “Південмаш”. Головний конструктор КБ “Південне”. За словами самого Янгеля, котрий народився у Сибіру, як він сам казав, у двох тижнях Усть-Ілімську, прізвище його діда було “Янгол”. Ракети його мали переважно бойове призначення, але часом використовувалися і для запусків дослідницьких супутників.
Володимир Челомей. Син учителів з Полтавщини. Він закінчив авіаційний факультет Київської політехніки у 1937 році. Під його керівництвом розроблений найпотужніший із числа запущених у серію радянський ракетоносій “Протон”, який використовується й донині.
Під керівництвом Челомея були створені бойові орбітальні станції “Алмаз” (які використовувалися під “псевдо” Салют-3, Салют-5 і Космос), великі орбітальні кораблі (які літали тільки в безпілотному варіанті).
Зрештою, Челомей розробив оригінальну місячну пілотовану програму. Але до реалізації була взята інша програма, розроблена ще Корольовим, де була використаний челомеєвський ракетоносій “Протон”. Проте радянське керівництво так і не наважилося здійснити пілотований запуск.
“Наприкінці 1968 року стало зрозуміло, що Сполучені Штати можуть випередити СРСР у першому польоті до Місяця. І тоді члени трьох перших “місячних” екіпажів, у числі яких був Павло Попович, звернулися з листом до політбюро ЦК КПРС з проханням дозволити летіти до Місяця у найближчі дні, попри попередні аварії.
Вони мотивували своє рішення тим, що тим, що надійність корабля помітно зросте, якщо на його борту перебуватимуть космонавти. У перших числах грудня космонавти вилетіли на космодром і перебували там упродовж тижня, сподіваючись, що надійде термінове рішення про запуск.
Однак його так і не було – Брежнєв вирішив не ризикувати. А 21 грудня 1968 року у напрямі Місяця стартував “Аполло-8” з трьома астронавтами на борту. Вони здійснили десять витків навколо Місяця й успішно повернулися на Землю”.
А ще в конструкторському бюро Челомея був розроблений ряд легких пілотованих космічних літаків. 1979 року натурний макет апарата ЛКС був представлений керівникам космічної галузі. Він мав стартувати з використанням ракетоносія “Протон”. Але проект видався керівництву надто сміливим і 1981 року робота над ним була припинена.
Киянин Гліб Лозино-Лозинський. Освіту здобуває у Харкові. Він працює в уславленому Харківському авіаційному інституті, де створює 1937 року перший в СРСР газотурбінний двигун для реактивного винищувача конструкції Олександра Єрьоменка. Але – 1937 рік... Проект не доведений.
Лозино-Лозинського переводять спершу до Ленінграду, де його партнером стає інший уславлений український конструктор – Архип Люлька – потім до Києва, по війні – до Москви... Але про Лозино-Лозинського, котрий дожив до початку ХХІ століття і створив велике число надзвичайно цікавих проектів, в тому числі й аерокосмічної системи “Мрія”-“Буран”, проектів, які здебільшого лишилися нереалізованими внаслідок неспроможності радянського, а потім і посткомуністичного олігархічного ладу, теж варто говорити окремо.
Максим Стріха
Отже, можемо говорити про українську школу авіабудування і космічної техніки, школу, яка народжувалася в вишах Києва і Харкова, яку репрезентували Корольов, Челомей, Лозино-Лозинський, майже наш сучасник – останній із могікан.
Історія цієї школи дає надзвичайно повчальні приклади того, якими шляхами реалізовувалося, і як навпаки не реалізовувалася смілива конструкторська думка, а відтак і про радянську космонавтику можемо сьогодні говорити, як про немалою мірою результат дій недостріляної молоді українського “розстріляного Відродження” 1920-тих.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить.
Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Українці як нація, без котрої космонавтика ХХ століття розвивалася б значно повільніше – чи не надто сміливим буде це твердження?
“Припустимо, що ми вміємо робити дешеві та легкі пласкі складні дзеркала. Зробимо у великій кількості велетенські дзеркала. Виведемо їх на ракетах і приведемо у такий стан, щоб вони стали земними супутниками. Розгорнемо їх там. З‘єднаємо у ще більші спільними рамами.
Станемо керувати їх, повертаючи яким-небудь чином, наприклад, поставивши у вузли їхніх рам невеликі реактивні прилади... Якщо їхня площа буде достатня, можна освітлювати столиці. Але, якщо притягнути до цього велетенські кошти і наробити дзеркала у велетенській кількості і пустити їх навколо Землі так, щоб вони майже завжди були доступні сонячному світлу, то ними можна зігрівати частини земної поверхні, можна обігріти тундру й тайгу і зробити їх родючими.
Можна було б навіть, користуючись велетенськими кількостями наданих ними тепла та енергії, пристосувати для життя людини яку-небудь планету, видалити з неї шкідливі елементи, насадити потрібні, зігріти... Взагалі ж, з такими велетенськими кількостями енергії, які можуть дати дзеркала, можна виконувати найсміливіші фантазії”.
Юрій Кондратюк (справжнє ім‘я – Олександр Шаргей). Чому змінив прізвище? Тому, що у роки громадянської війни як людина, що мала офіцерське звання з Першої світової війни, був старшиною армію Української народної республіки, потім його мобілізували до денікінської армії. Але воювати не любив. Віддавав усе осмисленню завоювання космосу.
Змушений був утекти з України до Сибіру, щоб загубитися там. У Новосибірську за свій рахунок наприкінці порівняно ліберальних в СРСР 1920-х років видав друком книгу “Завоювання міжпланетних просторів”.
Далі такі видання стали неможливими. Та і сховатися від часу не вдалося. 1930 року заарештований і засуджений на три роки. Далі – праця в одному з проектних бюро під орудою “компетентних органів”. 1941 року добровільно йде рядовим на фронт і начебто гине. Але до його знайомих продовжують надходити листи, написані вже після дати офіційної загибелі. Далі – мовчання.
Один із теоретичних висновків Кондратюка (будемо його називати так) – що для пілотованого польоту на Місяць доцільно розділити корабель на дві частини: орбітальний модуль (база) і посадочний модуль (двомісна ракета), оскільки така схема помітно знизить енергетичні і фінансові витрати на експедицію.
На цю схему і взяли курс американські конструктори програми “Аполло”, хоча спершу і посміялись із неї, в тому числі й уславлений Вернер фон Браун. Але порахували – і підтримали. В СРСР же до середини 1960-х років ніяк не могли дійти згоди, яку ж схему обрати для польоту на Місяць.
Це стало однією із причин поразки у “місячній гонитві”. Зараз певні ідеї Кондратюка використані в новій американській програмі освоєння Місяця та пілотованого польоту на Марс.
Сергій Корольов. Народився у Житомирі. Прізвище матері – Москаленко. Батько – за походженням білорус. Корольов учився у Київській Політехніці. Математику читав йому майбутній академік Михайло Кравчук, котрому був присвячений один із наших радіожурналів.
Читав, як і більшість інших викладачів, українською мовою. Корольов в анкеті у ті роки пише “українець”. 1927 року закриття у Києві аеромеханічного відділу його перевели вчитися до Москви. 1952 року Корольов пише, за свідченням його біографа Реброва, останню автобіографію. Він узагалі не вказує у ній свою національність.
Дивина? Чи ні? 1952 рік – тоді полюють за “українськими буржуазними націоналістами”. Саме у ті роки Леонід Брежнєв, який досі був за автобіографіями українцем, став росіянином. Корольов просто не зазначив свою національність.
Максим Стріха
Хоч, очевидно, від того не перестав бути українцем, як ніколи не переставав бути ним і великий російський учений Юрій Кондратюк. Так зараз про нього досі пишуть в російських і, на жаль, в закордонних виданнях, бо Україна в обстоюванні своїх пріоритетів ніколи не була аж надто активною.
Сергій Грабовський
1954 року Корольов пише першу доповідну в Раду Міністрів СРСР “Про можливість створення першого штучного супутника Землі”. Він хитрує: замість сказати про свою ініціативу, починає зі слів: “За вашою вказівкою...”, потім подає переклади про підготовку супутника у США, потім доповідну свого колеги Тихомирова, і тільки потім – власні висновки.
Радянський уряд мовчить. Через рік – нова доповідна, в Академію наук, зустрічі з кураторами військової галузі – безрезультатно. І новий лист в ЦК КПРС про супутник – це вже 1956 рік. Тільки цього року зрештою з‘являється Постанова Радміну про створення супутника силами Академії наук. Бо ж американці теж готуються до створення свого супутника, треба довести переваги соціалізму.
Уславлену ракету Р-7 Корольов створює як бойову міжконтинентальну, і при відвідинах Хрущовим Байконуру випрошує у нього дозволу на використання її для супутників, мовляв, це не завадить військовому використанню. Хрущов дає дозвіл. Але Академія наук зриває терміни підготовки супутника.
Тоді Корольов дає команду створити перший супутник силами свого КБ за три місяці. Так само силами КБ створений і другий супутник – за чотири тижні. Тріумф космонавтики! Перші супутники! А ракета Р-7 як бойова балістична виявилася не дуже придатною для цих цілей – основою радянської ракетно-ядерної потуги стали ракети Михайла Янгеля.
Тим часом Р-7 виявилася ідеальною основою, на базі якої створені ракетоносії для мирного дослідження космосу. На модифікованій “сімці” злітають не тільки пілотовані кораблі, а й перші станції до Місяця, Марсу, Венери. Досі РН “Союз” – це глибока модифікація “сімки”.
Так само з пілотованим польотом: 1958 року Корольов відправляє обґрунтування можливості такого польоту “по інстанціях”. У відповідь – не лише мовчанка, а й критика. І знову виручають американці, які говорять про свою пілотовану програму. Тільки 22 травня 1959 року з‘являється постанова радянського уряду по програмі “Восток”. Але не думайте: “Восток” тут – це корабель космічної фоторозвідки, який здатен повернутися на Землю.
Але Корольову вдається увіпхнути у цю постанову ще сім слів: “...а також супутника, призначеного для польоту людини у космос”. Отож “Восток” розробляється у двох варіантах: військовому (який полетить 1962 року) і пілотованому.
Перші запуски, 1960 року, - це наче запуски прототипу фото розвідника, але Корольов саджає туди цуциків, зокрема, уславлених Бєлку і Стрєлку, відпрацьовує системи життєзабезпечення. І тільки на початку 1961 року – два пуски прототипу пілотованого корабля, і політ Гагаріна, який “потаємний українець” Корольов вигриз у системи і здійснив усупереч їй.
Здійснити мрію всього його життя – пілотовані польоти на Місяць і на Марс – Корольов не встиг. Він помер на початку 1966 року під час нескладної операції. Виявилося, що перебита слідчими НКВД щелепа зрослася свого часу невірно, отож нормально дихати під час наркозу генеральний конструктор не міг, а реанімація не встигла...
Максим Стріха
Перемога з запуском першого супутника до американців, перемога з польотом людини в Космос до американців вважалося в 60-ті виявом переваги радянської системи. В той час ніхто ані в самому СРСР, ані закордоном не замислювався, що ця перемога, як це часто бувало з радянськими перемогами була здобута всупереч самій радянській системі, яка, як могла такі опиралася, здобута на ініціативі дуже цілісної, дуже сильної людини – українця Сергія Корольова, якого система, врешті-решт, наздогнала і безглуздо помстилася ранньою смертю через щелепу перебиту колись слідчим НКВД.
Сергій Грабовський
А от одесит Валентин Глушко і в таборі, і після завжди обов‘язково говорив про себе – “українець”. Те ж саме підкреслено в біографії Глушка, написаній його дітьми. Очевидно, не випадково. Але про Валентина Глушка і його космічні проекти ми теж поговоримо окремо. Тут лише зазначимо, що його двигуни стояли на ракетоносіях “Восток”, “Протон” і “Союз”. А ще він був генеральним конструктором комплексу “Енергія-Буран”.
Михайло Янгель. Людина, котра створила ті ракети, які будував “Південмаш”. Головний конструктор КБ “Південне”. За словами самого Янгеля, котрий народився у Сибіру, як він сам казав, у двох тижнях Усть-Ілімську, прізвище його діда було “Янгол”. Ракети його мали переважно бойове призначення, але часом використовувалися і для запусків дослідницьких супутників.
Володимир Челомей. Син учителів з Полтавщини. Він закінчив авіаційний факультет Київської політехніки у 1937 році. Під його керівництвом розроблений найпотужніший із числа запущених у серію радянський ракетоносій “Протон”, який використовується й донині.
Під керівництвом Челомея були створені бойові орбітальні станції “Алмаз” (які використовувалися під “псевдо” Салют-3, Салют-5 і Космос), великі орбітальні кораблі (які літали тільки в безпілотному варіанті).
Зрештою, Челомей розробив оригінальну місячну пілотовану програму. Але до реалізації була взята інша програма, розроблена ще Корольовим, де була використаний челомеєвський ракетоносій “Протон”. Проте радянське керівництво так і не наважилося здійснити пілотований запуск.
“Наприкінці 1968 року стало зрозуміло, що Сполучені Штати можуть випередити СРСР у першому польоті до Місяця. І тоді члени трьох перших “місячних” екіпажів, у числі яких був Павло Попович, звернулися з листом до політбюро ЦК КПРС з проханням дозволити летіти до Місяця у найближчі дні, попри попередні аварії.
Вони мотивували своє рішення тим, що тим, що надійність корабля помітно зросте, якщо на його борту перебуватимуть космонавти. У перших числах грудня космонавти вилетіли на космодром і перебували там упродовж тижня, сподіваючись, що надійде термінове рішення про запуск.
Однак його так і не було – Брежнєв вирішив не ризикувати. А 21 грудня 1968 року у напрямі Місяця стартував “Аполло-8” з трьома астронавтами на борту. Вони здійснили десять витків навколо Місяця й успішно повернулися на Землю”.
А ще в конструкторському бюро Челомея був розроблений ряд легких пілотованих космічних літаків. 1979 року натурний макет апарата ЛКС був представлений керівникам космічної галузі. Він мав стартувати з використанням ракетоносія “Протон”. Але проект видався керівництву надто сміливим і 1981 року робота над ним була припинена.
Киянин Гліб Лозино-Лозинський. Освіту здобуває у Харкові. Він працює в уславленому Харківському авіаційному інституті, де створює 1937 року перший в СРСР газотурбінний двигун для реактивного винищувача конструкції Олександра Єрьоменка. Але – 1937 рік... Проект не доведений.
Лозино-Лозинського переводять спершу до Ленінграду, де його партнером стає інший уславлений український конструктор – Архип Люлька – потім до Києва, по війні – до Москви... Але про Лозино-Лозинського, котрий дожив до початку ХХІ століття і створив велике число надзвичайно цікавих проектів, в тому числі й аерокосмічної системи “Мрія”-“Буран”, проектів, які здебільшого лишилися нереалізованими внаслідок неспроможності радянського, а потім і посткомуністичного олігархічного ладу, теж варто говорити окремо.
Максим Стріха
Отже, можемо говорити про українську школу авіабудування і космічної техніки, школу, яка народжувалася в вишах Києва і Харкова, яку репрезентували Корольов, Челомей, Лозино-Лозинський, майже наш сучасник – останній із могікан.
Історія цієї школи дає надзвичайно повчальні приклади того, якими шляхами реалізовувалося, і як навпаки не реалізовувалася смілива конструкторська думка, а відтак і про радянську космонавтику можемо сьогодні говорити, як про немалою мірою результат дій недостріляної молоді українського “розстріляного Відродження” 1920-тих.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить.
Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
