Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 10:45

"Iма нека тайна веза"... Таємний зв’язок "Білого гудзика".


Михайло Рамач


Белград, 28 червня 2005 року.

"Iма нека тайна веза"... Iснує якийсь таємний зв’язок мiж усiма людьми... Ця пiсня легендарної групи "Бiєло дуґме", тобто Бiлий ґудзик, минулого тижня знову прозвучала на масових концертах в Сараєвi та Заґребi, а сьогоднi ввечерi, Ґоран Бреґович й друзi виступили в Белградi.

....В першiй половинi сiмдесятих рокiв минулого столiття в колишнiй Югославiї точилася цiкава iдейна боротьба мiж комунiстичним режимом та тими, кому було тiсно в його шинелi. Важливу роль в цiй боротьбi вiдiграла рок-музика та рок-культура взагалi. Центром нового музичного руху стало Сараєво, а провiдною музичною групою – "Бiєло дуґме" Ґорана Бреґовича. На їхнiх концертах спершу збиралися сотнi, вiдтак тисячi, нарештi десятки тисяч молодих людей. Офiцiйнi iдеологи били на сполох, а популярнiсть „Ґудзикiв” зростала.

Критикам заважала так звана безiдейнiсть. Вони чудово зрозумiли, що йшлося про нову iдеологiю, яка на перше мiсце кладе свободу й права малої людини: право спiвати що хочеш, право одягатися як хочеш, право не кланятися загальновизнаним iдолам. А музична критика, зокрема сербська, Бреґовича називала недовченим плагiатором. Ба навiть найбiльшим плагiатором мiж композиторами. Горан дотепно вiдповiдав: "ОК, якщо це так, то я найбiльший композитор мiж плагiаторами."

Пiснi „Ґудзикiв” називали "балканським", дехто навiть – "пастушим" роком. Була це сумiш розпачливого боснiйського севдаху, гарячих циганських ритмiв та медитеранського оптимiзму. А коли Желько Бебек своїм хриплим голосом спiвав „Селма, Селма”, то маси впадали в транс. Нiхто не вмiв сказати, звiдки взявся такий голос в його п’ятдесятьох кiлограмах. Щодо Селми, то це пiсенька про хлопця, який проводжає свою дiвчину "на факУльтет" й попереджає її, щоби не нахилялася через вiкно поїзда. Так просто, а таке багатство чуттiв і звукiв...

Коли розiйшлося "Бiєло дуґме" – був це початок кiнця Югославiї. Славу групи рознесло по свiтi поколiння, яке втiкало вiд вiйни. Щонайменше пiвмiльйона боснiйцiв, хорватiв та сербiв, молодших вiд тридцяти рокiв, покинуло свою батькiвщину. У вбогих валiзках утiкачiв обов’язково були касети з пiснями „Ґудзикiв” та воєводинського барда Дьордя Балашевича.

Нинi їхню музику з таким самим захопленням слухають дiти тих, кому 1975 було двадцять рокiв. З приводу концертiв у Сараєвi, Заґребi та Белградi знову було чути полiтичнi обвинувачення. Деяким колам в Боснiї не сподобалося, що Бреґович на початку вiйни покинув Сараєво й не осудив сербську агресiю на країну. В Заґребi стверджують, що "Бiєло дуґме" нiбито виступає з позицiй тих, хто хотiв би вiдновити колишню Югославiю. В Белградi ж можна почути, що йдеться про застарiлу музику для розваги.

Колишнi й новi вболiвальники не звертають уваги на критику. Для них i „Липи цвiтуть” i „Коли б я був пекарем” i „Калашнiков” або „Мiсячна нiч” – це не полiтика, а право на власнi почуття, право на розвагу, право не визнавати офiцiйних iдолiв й мати своїх.

"Так воно є, маленька моя, коли кохає боснiєць!"

Насправдi, iснує якийсь таємний зв’язок, якась "Тайна веза" мiж добрими людьми. Iснує й зв’язок мiж народами, незважаючи на державнi й iдеологiчнi кордони. Iснує й якась споконвiчна балканська туга, актуальна i в посткомунiстичнi часи: сумно бути так близько до Європи, а так далеко вiд неї. Цей смуток чудово вiдображають пiснi ностальгійного гурту „Бiєло дуґме”, котрий пiсля п’ятнадцятирiчної перерви влаштував три незабутнi концерти i знову розходиться свiтом.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG