Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 05:08

“Споконвіку було Слово”: Дискусія щодо створення в Україні Єдиної помісної православної церкви.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 22 жовтня 2005 року

Василь Зілгалов

Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом Айна Халиєва.

В церковних колах вже вкотре постає дискусія щодо створення в Україні Єдиної помісної православної церкви. Цього разу її збурила інформація про собор УПЦ КП та УАПЦ, який як очікують, може стати черговим об’єднавчим кроком. Хоча чимало єпархій Української автокефальної церкви уже оголосили, що не братимуть участь у цьому об’єднавчому соборі, зокрема Івано- Франківська єпархія УАПЦ, яка вважає, що об’єднатися українське православ’я має з благословення Константинополя. Наскільки такі сподівання є виправданими досліджував наш колега Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

Про необхідність створення єдиної помісної православної церкви говориться багато, проте від цього церковне єднання не стає реальнішим. Щоправда інформація про планований на 19 листопада цього року собор Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви з питань церковного єднання, є обнадійливим сигналом. Втім чи суджено збутися надіям зараз важко сказати. На даний час основні бар’єри до такої зустрічі не знято. Позицію сторін висловлює Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Патріарх Філарет

Наше бажання об’єднатися, Київському Патріархату Української православної церкви. І зараз ми ведемо переговори, створена спільна комісія, яка повинна готувати собор. Наш архієрейський собор визначився стосовно дати – 19 листопада цього року, а автокефальна церва прийняла це до уваги, але підтвердження, що вони готові іти на собор 19 поки що ми не маємо, ми бажаємо, щоб собор цей відбувся, але, мабуть, прийдеться ще попрацювати , щоб об’єднання це відбулося. Ми пішли на компроміс з автокефальною цервою, тобто ми погодились, що вони залишаються всі на своїх єпархіях, зі своєю кількістю парафій, погодились, що на соборі їх буде 1/3, а нас - 2/3 хоч в дійсності Київський патріархат в 7-8 разів більше за автокефальну церкву. Для того, щоб створити такі благо приємні умови, ми пішли на компроміс. Але вони ставлять дуже жорсткі умови, щоб я відмовився від патріаршества і обрать іншого. І ось через це іде наше таке затруднення.

Микола Закалюжний

Те що справді таки існують серйозні перешкоди на шляху до собору 19 листопада, засвідчує і той факт, що мої намагання почути позицію глави УАПЦ митрополита Київського і всієї України Руси Мефодія не увінчалися успіхом. На передані мною запитання не було отримано відповіді. Щоправда сумнів, який висловив священик Віталій із канцелярії УАПЦ щодо запланованої зустрічі 19 листопада багато про що говорить. Стрічка

Отець Віталій

Отець Віталій. Це планується тільки це не означає, що він буде.

Василь Зілгалов

Перериваючи розповідь Миколи Закалюжного якраз у цьому місці, пропонуємо слухачам матеріал про те, як реагують на об’єднання православних на вулицях Києва. Якраз опитування проводив той сам Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

Як ви вважаєте, чи можливе об’єднання Української православної церви Київського патріархату і Української автокефальної православної церкви.

- Безумовно. Про це наголошували керівники Київського патріархату і автокефальної церкви. І навіть греко-католицька церква зауважила, що в кінцевому підсумку церкви ці об’єднаються на Україні. Ну потрібен час і терпіння, тому що зараз всі заполітизовані церкви.

- Я навіть не знаю. Якщо знайдеться щось спільне, тоді можна об’єднатися. Але віра розрізняється: і там, і там є свої порядки, свої закони. Священики, то вони домовляться, а люди? Люди то не обєднаються.

- Можливо, при тому. Що вони змогли договориться між собою, і та, і та церква – це українське, вони мають між собою домовитись. Головне – це Україна.

- Мені здається, що можна.

- Я думаю, що ні. Прежде всего – борьба за власть. В цьому головна причина.

- Я вважаю взагалі, що всі церкви повинні об’єднатись. Нема підстав, щоб ділитися, хіба що паства повинна ділитись. Моє бажання, щоб всі об’єднались, тому що Бог – один. І це залежить від тих же керівників, попів, патріархів, тому що кожен хоче мати свою сферу впливу і свої володіння. Та же борьба за власть.

Василь Зілгалов

Нагадаю, що ви слухали думки киян про можливість об’єднання православних, а тепер Микола Закалюжний завершує свій репортаж про те, як дивляться на це об’єднання церковні верхи.

Микола Закалюжний

Скептично до процесу можливого об’єднання УПЦ КП та УАПЦ ставиться архієпископ Харківський та Полтавський Ігор.

Архієпископ Ігор

Я не знаю, наскільки щирими є наміри обох сторін цього процесу. Ми в ситуації з історією нового об’єднання турбує одна річ: вона здійснюється тими самими, якими пробував здійснити об’єднання президент Кравчук, вона здійснюється тими самими людьми, які 10 років тому проголошували на противагу патріархові Філарету створеної альтернативної йому об’єднаної УАПЦ КП, також за допомогою амін ресурсу, тоді за допомогою ради безпеки і оборони. Сьогодні це – чергова акція уряду. І, на жаль, вона свідчить про те, що Президент Ющенко і його уряд продовжують діяти тими ж самими методами тиску на церкву, що й його попередники. Очевидно. Кожен Президент хоче увійти в історію якимось масштабним проектом. Зараз це ще один проект, подивимось. Чим закінчиться він. У всякому разі, мені приємно, що Харківсько-Полтавська єпархія до всіх цих небезпечних експериментів немає ніякого відношення.

Микола Закалюжний

Щоправда Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відкидає звинувачення на адресу влади у застосуванні адмінресурс.

Патріарх Філарет

Я думаю, що це не відповідає дійсності, тому що якби влада застосовувала силу, то ми б уже об’єдналися. А справа в тому. Що наше об’єднання відбувається на добровільних засадах, добровільно. І держава тільки висловлює свою підтримку, бо для держави ця справа корисна. В цьому тільки і є участь держави у цьому об’єднавчому процесі. А саме об’єднання залежить тільки від наших двох церков. Тільки від архієреїв автокефальної церкви та духовенства. І ієрархія автокефальної церкви не поспішає.

Микола Закалюжний

На думку архієпископа Харківського та Полтавського Ігоря, який свого часу був керуючим справами УАПЦ, єднання церков потрібно починати іншим чином, ніж це пробують робити патріарх Філарет та митрополит Мефодій.

Архієпископ Ігор

Панування нормальної християнської атмосфери має бути перш9им етапом у творенні цієї помісної церкви, а не якісь організаційні зрушення без налагодження дружніх братніх взаємин між християнами різних юрисдикцій на сьогодні нам здається неможливим просуватися далі до організаційних об’єднань. Точніше ці об’єднання будуть формальними і навряд чи дадуть щось корисне і самій церкві і, зрештою, державі, яка намагається використати електоральний ресурс церкви.

Микола Закалюжний

Іншими словами, якщо запанує любов поміж нас, то і єдності не доведеться довго очікувати. Залишається лишень полюбити ближнього свого, як себе самого. Микола Закалюжний, радіо “Свобода” Київ. Василь Зілгалов

Про велику тривогу і непевність ґрунту під ногами йдеться у матеріалі Євгена Сверстюка – філософа, голови Українського пен-клубу, де йдеться, ставиться питання про те, коли люди України втратили духовні крила. Це питання виникає у Сверстюка, коли він читає книгу Павла Ямчука : “Християнський консерватизм, дух, епоха, людина”, котра щойно зявилась на книжкових ринках України. Я пропоную послухати ці роздуми Євгена Сверстюка.

Євген Сверстюк

В повітрі нашого часу носиться багато необізнаних літаючих понять, біблійних символів, старих пророцтв і недомовленостей, за якими стоїть велика тривога і непевність ґрунту під ногами. На наших очах упало стільки споруд, названих вічними, стільки цінностей, написаних чужою кров’ю, що деякі люди зневірилися вже у всьому. Адже вони власними руками з ентузіазмом власними руками виробляли ті танки і ракети, що за декілька років стали обтяжливим баластом і прикладом людської короткозорості, щоб не сказати дурості. Але оживити поховані під завалами комунізму уламки старого світу так само не можна, як не можна оживити людей, ліквідованих як клас. Проте у повітрі часу носяться, як ті менади, вічні марення людини зцілитися і злетіти вгору. Виявляється, що літак і навіть космічний корабель, не замінює духовних крил. І люди замислюється: коли вона їх втратила? Нещодавно Волинське видавництво “Терен” випустило книжку одеського науковця Павла Ямчука “Християнський консерватизм. Дух. Епоха. Людина”. Кожне слово в назві має таємничу магічну силу. Якось ми забули заглянути у джерела епохи, яка посилала у світ рицарів, ченців, учителів життя. Невипадково в цю епоху ожив бойовий дух предків, активізувався дух релігійний, а також було засновано Києво-Могилянську академію. В особі митрополита Петра Могили усе це поєдналося разом. Автор переконливо показує, що усі ці складові творили атмосферу українського середньовіччя епохи бароко. В кінці другого тисячоліття замерехтіли у повітрі слова: еліта, людина року, висока духовність тощо. Як-то кажуть – голодній кумі хліб на умі – замерехтіла примара того, чого бракує. Яка еліти, з якої школи, якої традиції, яка висока духовність, де і хто її виплекав?

Павло Ярчук у своїй книзі, що з’явилася у результаті ретельного вивчення і талановитого відчитання джерел говорить про тип надійної людини епохи бароко, людини, виплеканої консервативною традицією, в якій закладені концепції розвитку більші, ніж в революційній обітниці. Демократи виходять з аристократів, які плекають цінність особи і прагнуть забезпечити її природне право самореалізації. Навіть в американської демократії Вашингтон – демократ х християнськими цінностями. Демократки Олена Пчілка і Леся українка – Косач – з родовитої аристократії. Вони потягнулись до споріднених душ і своєму народі і стали активістками-демократками і патріотами. Чого у нас тільки за сімдесят років не наговорено проти тих сподвижників на народній ниві за їхню непоступливість і неприйняття плебейського духу. А слово консерватизм – засуджене контрреволюцією. Консерватизм за визначенням Ярчука передбачає не догматичне дотримання віджилого, а сталі духовні засади, зоорієнтовані на краще у попередньому досвіді людства, поєднані з адекватним розумінням сучасності, та наявність чітких моральних пріоритетів, а також свого роду систем табу. Така світоглядна система в силу своєї природи може виробити багато концептуальних візій людського буття, у тому числі концепцію добірної людини. Ота добірна людина середньовіччя і перегукується із сучасною елітою, так само. Як засновник Академії Петро Могила перегукується через віки з істориком Михайлом Грушевським, бо вони стоять поруч в просторі великого часу. Так Богун повертається під Берестечко і стає поруч із сміливцями Загорського монастиря, які громили регулярне німецьке військо в 1943 році. Це єдиний потік, якого ножем не розріжеш, час не допускає – час не допускає прірв. Автор доводить, що цей потік християнського духу є консервативно-християнським, тому він вічний і саме з нього виростає еліта, яка має свої нерозмінні цінності, моральні пріоритети і свої табу. Не мали б ми клопоту з нинішніми скоробагатьками і владолюбцями, якби наша еліти мала свої цінності і духовні пріоритети і табу. Ми мали б самовідданих служителів Батьківщини. Для радіо “Свобода”. Євген Сверстюк.

Василь Зілгалов

Нещодавно глава Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар висловив переконання, що в Україні необхідно провести солідні дискусії з католицької та православної сторін, розглядаючи справу спільного служіння Євхаристії. “Бажано, щоб дискусії, - сказав в інтерв’ю Релігійно-інформаційній службі України Патріарх УГКЦ, - проходили всередині Київської Церкви, в її чотирьох розколених гілках. Тоді ці напрацювання можна було б запропонувати для інших Церков, бо це справа не тільки українців, її можна назвати всесвітньою, адже вона стосується природи Церкви та природи Таїнства Пресвятої Євхаристії” (к. ц.).

Мій колега Тарас Марусик вирішив поцікавитися позицією священиків двох конфесій - Української православної церкви в підляганні Московського патріярхату та Української Греко-Католицької Церкви.

Тарас Марусик

Директор Центру богословських студій, настоятель Свято-Катерининської громади Києва Української православної церкви Московського патріархату отець Петро Зуєв не є типовим представником своєї церкви. Однак можна припустити, що ті думки, які він висловив в інтерв’ю радіо “Свобода”, коментуючи слова Патріарха УГКЦ Любомира Гузара, поділяє не один не один священик, і не один ієрарх УПЦ МП.

Петро Зуєв

Якщо ми згадаємо молитву Христа після тайної вечері, то там є дві теми: Любові та єдності. Господь закликає нас перебувати в любові. Причому не в нашій людській любові, яка має початок і кінець, а в абсолютній христовій любові, яка терпить усе, приймає усіх і радується усьому. І Він закликає нас також до єдності. Звичайно, що наша християнська свідомість не може проігнорувати такої вимоги, бо ми розуміємо, що Бог християнського одкровення – це Бог любові та єдності. Тому коли ми чуємо такий заклик його неможливо проігнорувати, і думка про те, що мусять відбуватися такі дискусії щодо спільного єднання і євахаристійного служіння – вони безумовно необхідні. Інша річ, що з точки зору християнського віровчення євхаристій не спілкування – це вищий спосіб єдності, який взагалі важливий для людини, тому що немає взагалі нічого вищого за цю єдність. Тому ми маємо досить уважно до цього ставитись і не вбачати у спів служінні засіб цієї єдності – це кінцева мета.

Тарас Марусик

Якщо ж вести мову про екуменічний діалог між західною, католицькою церквою і східною, православною, який триває вже десятиліття, то, на думку отця Петра Зуєва, попри деякі результати, однодумности не досягнуто.

Петро Зуєв

Але з точки зору церковної історії насправді не так вже багато часу сплило. Ми маємо надію на цей діалог. Якщо ж говорити про стосунки український конфесій, то тут звичайно є маса проблем. Це і проблеми психологічно, адже в кожній конфесії є люди, які десятиліття тому сварилися і ділили майно, є персоналії, які неприйнятні для різних конфесій, є проблеми канонічного статусу. Про це треба окремо сказати. Але разом з тим всі розуміють. Що так не може бути вічно. Діалог потрібен, я просто впевнений в тому. Що він рано чи пізно відбудеться, питання лише коли. Я можу свою думку висловити, яку кожен може заперечити: час діалогу з греко-католицькою церквою настав. Тому що конфлікти минули, храми сьогодні не захоплюються. І от мої особисті, людські контакти з греко-католиками, зокрема з українським католицьким університетом, показують, що в цьому середовищі виник дійсний, справжній інтерес до східної традиції. І це мене надихає, я вважаю, що діалог буде, може він триватиме довго, але він матиме результати. Що стосується православних конфесій, то це звичайно проблема юридичного статусу і персоналій.

Тарас Марусик

Говорив директор Центру богословських студій, настоятель Свято-Катерининської громади Києва Української православної церкви Московського патріархату отець Петро Зуєв.

Отець духовно-пасторального відділу Українського католицького університету у Львові Володимир Ждан сказав, що виходячи з тих документів, які існують сьогодні, українські конфесії не перебувають в євхаристійній єдності: 0:30 сек.

Володимир Ждан

Це можна сказати каменем спотиканням для якихось конкретних кроків до об’єднання. І тому ця тема є болючою для всіх 4 церков України. Тому є дискусії в Україні. І не тільки дискусії, а й порушення і відкривання цих тем євхаристичної єдності, як іти до об’єднання.

Тарас Марусик

На жаль, - каже отець Володимир Ждан, - поки що конкретних кроків немає. Зі свого боку, Українська Греко-Католицької Церква порушила цю проблему в 2005 році, коли католики святкували Рік Пресвятої Євхаристії. Була проведена спеціальна конференція за участи Патріарха УГКЦ Любомира Гузара, єпископа-ординарія Івано-Франківської єпархії Софрона Мудрого та інших представників церкви.

Володимир Ждан

І ми обговорювали з різних сторін значення таїнства євхаристії в житті церкви, і, очевидно, заторкалася тема євхаристіного сопричастя і євхаристіної єдності між всіма церквами київської традиції. Це є одна з головних тем на сьогоднішній день для нашої церкви. І ми відчуваємо необхідність піднімання цієї теми якнайчастіше і обговорення її на різних рівнях: на рівні церкви, на рівні богословському, на науковому. Кожна із церков є церквою христовою і має важні таїнства, що підкреслює другий Ватиканський собор католицької церкви. І як ми сьогодні можемо бути у тому найдосконалішому поєднанні євхаристійного причастя. Греко-католицька дискутує і обговорює це. І шукає різні джерел, може, часу унії, які, може, існували. Це є така насущна проблема, яка є сьогодні актуальна, бо ми маємо вірних по всій Україні і це є важким поясненням навіть для вірних.

Тарас Марусик

Це був отець духовно-пасторального відділу Українського католицького університету у Львові Володимир Ждан. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

У неділю 23 жовтня у Ватикані Папа Венедикт 16 проголосить Святими Католицької Церкви П’ятьох Блаженних, серед них двох римо–католицьких священиків зі Львова архієпископа Йосипа Більчевського (1860-1923) і отця Зигмунда Гораздовського (1845-1920). Їх обох беатифікував Святіший Отець Іван Павло ІІ 26 червня 2001 р. під час Літургії у Львові.

Галина Терещук пропонує розповідь про нових святих, які поховані у Львові, про те, яке саме чудо стало підставою для початку Канонізації.

Галина Терещук

Відомо, щоб конгрегація у справі святих і мучеників у Ватикані розпочала процес беатифікації чи канонізації має бути задокументовано якесь чудо, яке здійснилось через молитву до духовних осіб. У Львівській архидієстезії римо-католицької церви в Україні стверджують, що після проголошення обох священиків блаженними під час молитов про заступництво мучеників Йосипа Більчевського та Зигмунда Гороздовського без втручання лікарів були оздоровлені двоє важко хворих людей. І це за висновками медичної та церковної комісій. Декрети про канонізацію блаженних Йосипа Більчевського та Зигмунда Гороздовського підписав святійший отець Іван Павло ІІ незадовго до своєї смерті і призначив дату - 23 жовтня. У Львові назагал не так і багато знають про нових святих, оскільки далися взнаки радянські часи, тотальне винищення інтелігенції, а тих, хто пам’ятав про обох священиків, які мешкали поруч і допомагали бідним вже давно померли. Життя і діяльність обох священиків у Львові якраз припали на дуже складні і напружені роки українсько - польської війни, братовбивчої, яка роз’єднали обидва народи, і відлуння якої чутно й досі. Звісно, осторонь цих подій не могли стояти духовні провідники українців і поляків. Між главою УГКЦ Андрієм Шептицьким та главою римо-католицької церкви Йосипом Більчевським велася постійна переписка. Видана навіть книжка цього листування, яке було досить гострим, що зайвий раз підтверджувало, якими важкими були часи і що пережили обидва братні народи. Більчевський народився 1860 року і містечку Вілямовичі у Західній Галичині у бідній селянській родині. Навчався у Вадовицькій гімназії, яку, до слова, пізніше закінчив майбутній папа Кароль Войтило. Згодом вступив до Краківської духовної семінарії. У 1884 почав священичу діяльність, згодом продовжує діяльність у Відні, Римі, Парижі. У 1890 році почав працювати і жити у Львові, викладав догматику в університеті, очолив богословський факультет. І протягом цих років написав багато праць присвячених євхаристії. Папа Лев ХІІІ призначив в 1900 році отця Більчевського львівським римо-католицьким архієпископом. Митрополит Більчевський проводив активну діяльність, займався розбудовою церкви, за нього були зведені понад 300 нових костелів і каплиць. Митрополит поглиблював культ дарів серця Ісусового, повчав про практику святої сповіді. Порушував питання релігійно-морального виховання в родині та школі. Вважав, що священик - це вчитель віри і знаряддя Христа, батько для багатих і убогих. Архієпископ написав велику працю “Євхаристія”, в якій доводив, що віра, якою живе сучасна церква є тією ж, яку сповідувала церква апостольських часів. Культ євхаристії вкладав у серця своїх священиків. Архієпископ Більчевський помер у Львові у 1923 році. І згідно його бажання був похований на Янівському кладовищі серед убогих.

Матеріали у справі беатифікації отця Зигмунда Гороздовського були подані у Ватикан у Конгрегацію в справах святих 1999 року. Цей святий народився у 1845 у місті Стяносі у бідній родині. З дитинства Зиґмунд Гороздовський хворів на туберкульоз, який у ці часи не виліковувався. Закінчив черемиську гімназію, а згодом став семінаристом у Львові. На священика висвячений у 1871 році. Душпастирську роботу проводив у Галичині, але найдовше у Львові, де створив численні притулки для убогих, хворих, інвалідів, заснував товариство взаємодопомоги священиків під назвою “Добрий пастор”. Був секретарем Інституту вбогих християн і приклався до заснування Будинку праці для жебраків, заснував дешеву кухню для бідних і заклад для невиліковно хворих та одужуючих. Для самотніх матерів та покинутих немовлят заснував Дім немовляти Ісуса, а для вдів і сиріт Спілку святої Соломії. Чимало тих будинків розташовувалися у Львові на нинішній вулиці Лисенка. За життя блаженного Зигмунда Гороздовського називали батьком убогих і жебраків. А в 1884 отець заснував зромадження сестер святого Йосипа і навчав монахинь проводити справи милосердя. Дуже важкою була праця якраз в роки ІІ світової війни, коли люди хворіли, вмирали і мали потребу в їжі. Помер отець Гороздовський у 1889 році у Львові і похований на Личаківському кладовищі. Цими днями до Риму виїхала група паломників. Які будуть молитися під час канонізації святих папою Бенедиктом XIV на урочистість запрошені представники греко-католицької влади як зі Львова, так і з Києва. Галина Терещук, радіо «Свобода». Львів.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції радіо “Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом Айна Халиєва.

На цьому ми завершуємо нашу програму, і до нових зустрічей в ефірі.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG