Військовослужбовці є громадянами в уніформі, тож вони повинні мати ті самі основні права людини, вважає болгарський депутат Парламентської Асамблеї Ради Європи Александр Арабадьєв. У доповіді, яка розглядатиметься на сесії в квітні, він говорить про проблеми в арміях Європи – серед іншого про дідівщину в Росії, Україні і кавказьких республіках, а також про випадки жорстокого поводження з вояками у Франції, Польщі та Британії.
Говорить Арабадьєв: “У доповіді йдеться про питання прав людини у збройних силах, а не про ситуацію в кожній з країн. Однак Україна там згадується, зокрема щодо ситуації з новобранцями. У пояснені до звіту Україна стоїть в одному списку з Росією, Вірменією, Азербайджаном – країнами, в яких ситуація з призовниками дає підстави для занепокоєння”.
Він, однак, не претендує на те, що в його доповіді найсвіжіша інформація щодо стану справ в українській армії і зміни в Збройних Силах України після Помаранчевої революції. За словами Арабадьєва, у доповіді говориться про ситуацію в арміях Європи за останні кілька років. Дані щодо України взято з висновків місцевих неурядових організацій та доповіді Держдепартаменту США, оприлюдненій два роки тому.
У звіті болгарського депутата говориться про суворі умови для українських солдатів та знущання з них, про випадки загибелі та самогубства. Згадується і про корупцію – за висновками американського Держдепартаменту, солдати в Україні повинні віддавати гроші і подарунки, отримані від їхніх родин. А ситуацію в російській армії Арабадьєв назвав надзвичайно тривожною – до 80% солдатів Росії зазнають фізичного насилля.
Міністр оборони України Анатолій Гриценко вважає, що останнім часом дідівщина в українській армії відходить у минуле – на це вплинуло скорочення терміну служби до одного року. Але дідівщина все ж таки лишається проблемою, сказав Анатолій Гриценко у нещодавньому інтерв''ю Радіо «Свобода»:
“Я був би нещирим, якби сказав, що ми повністю викорінили це ганебне явище, тому що тут дуже багато залежить від офіцера, тобто тут більша проблема не інституційної системи, а персональної, яка залежить від ставлення людини. Я не можу сказати, що всі лейтенанти у нас керують своїми підрозділами належним чином. Я не можу сказати, що всі вони здійснюються особисто, що вони не перекидають свою відповідальність на сержантів, але водночас інший фактор – відкритості суспільства, наявності навіть такої простої речі, як мобільний телефон у багатьох солдатів дозволяє все-таки вчасно піднімати багато питань”.
Говорить Арабадьєв: “У доповіді йдеться про питання прав людини у збройних силах, а не про ситуацію в кожній з країн. Однак Україна там згадується, зокрема щодо ситуації з новобранцями. У пояснені до звіту Україна стоїть в одному списку з Росією, Вірменією, Азербайджаном – країнами, в яких ситуація з призовниками дає підстави для занепокоєння”.
Він, однак, не претендує на те, що в його доповіді найсвіжіша інформація щодо стану справ в українській армії і зміни в Збройних Силах України після Помаранчевої революції. За словами Арабадьєва, у доповіді говориться про ситуацію в арміях Європи за останні кілька років. Дані щодо України взято з висновків місцевих неурядових організацій та доповіді Держдепартаменту США, оприлюдненій два роки тому.
У звіті болгарського депутата говориться про суворі умови для українських солдатів та знущання з них, про випадки загибелі та самогубства. Згадується і про корупцію – за висновками американського Держдепартаменту, солдати в Україні повинні віддавати гроші і подарунки, отримані від їхніх родин. А ситуацію в російській армії Арабадьєв назвав надзвичайно тривожною – до 80% солдатів Росії зазнають фізичного насилля.
Міністр оборони України Анатолій Гриценко вважає, що останнім часом дідівщина в українській армії відходить у минуле – на це вплинуло скорочення терміну служби до одного року. Але дідівщина все ж таки лишається проблемою, сказав Анатолій Гриценко у нещодавньому інтерв''ю Радіо «Свобода»:
“Я був би нещирим, якби сказав, що ми повністю викорінили це ганебне явище, тому що тут дуже багато залежить від офіцера, тобто тут більша проблема не інституційної системи, а персональної, яка залежить від ставлення людини. Я не можу сказати, що всі лейтенанти у нас керують своїми підрозділами належним чином. Я не можу сказати, що всі вони здійснюються особисто, що вони не перекидають свою відповідальність на сержантів, але водночас інший фактор – відкритості суспільства, наявності навіть такої простої речі, як мобільний телефон у багатьох солдатів дозволяє все-таки вчасно піднімати багато питань”.
