Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 13:56

Сергій Фоменко: Україна терплячий народ має, але наша історія знала різні моменти. Я не думаю, що слід грати з вогнем, бо життя погіршилося абсолютно.


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Кирило Булкін: Моє перше запитання стосуватиметься суто творчих проблем. Які є цікаві новини в житті гурту? Можливо, якісь події чи проекти, якими хотілося б поділитися зі слухачами?

Сергій Фоменко: На цьому тижні ми завершимо роботу по розміщенню нового кліпу на пісню “Ти в серці моїм”. Відповідно ця пісня буде йти на радіо.

І десь на національній стадії зведення альбому “Мандри” на “Країні мрій”. Це живий альбом, тобто це наш виступ на фестивалі “Країна мрій” в 2005 році. Ми ніколи не видавали альбоми “лайв” – живий звук. І от нарешті ми це вирішили зробити. Живий звук і студійний звук дуже відрізняються, бо в живому звуці завжди є емоція, є публіка в серці, такі речі.

Коли має з’явитися цей альбом?

Я не можу точно сказати число, але плануємо, що весною.

У нас на “Вечірній Свободі” була якось передача, яка називалася “Політичні аспекти музики і музичні аспекти політики”.

Безпосередньо ця тема стосується і Вас, і Вашої творчості. А взагалі це добре чи погано, що так тісно переплітаються суто творчі аспекти і якісь соціально-політичного життя?


Насправді мене не дуже цікавить політика. Я би все-таки мріяв жити в країні, в якій процеси політичні стабілізовані, де країну не “ковбасить”, не розривають її різні політичні угруповання.

На жаль, немає справжнього якогось поступу, якогось об’єднаного всегромадського розуміння того, куди ми хочемо йти, і чого ми хочемо, немає гармонії між тими людьми, які називають себе владою, і тими людьми, які є українським народом, власне. Тобто, на жаль, до цієї гармонії ще далеко. І рівень політичної культури значно нижчий, ніж рівень культури народу і його потенціал.

Тому, на жаль, приходиться приймати участь, писати такі пісні. Можна їх назвати патріотичними, тому що, на жаль, ситуація з патріотизмом в Україні... дуже прикра ситуація, тому ми активно приймаємо участь в процесах політичного життя. На жаль!

В багатьох було певне розчарування, що не таким чином пішли справи, як багато хто з тих, хто був на Майдані в 2004 році, сподівався, з тих музикантів, які, зокрема, брали участь у передвиборчих турах на боці тодішнього кандидата, теперішнього Президента.

Вас це не оминуло теж? Чи є прояви цього у творчості?


Звичайно. Насправді зараз написана нова пісня, яка називається “Знову день переходить у ніч”. Це пісня більш жорстка, ніж пісня “Не спи, моя рідна земля”, тому що ситуація загострилася, на мій погляд, і в цій країні знову таке є, такий привид повернення таких абсолютно, здавалося б, вже пройдених якихось кіл нами.

Я не розчарований у Помаранчевій революції. Цю революцію зробив народ, і він переміг авторитарну і абсолютно не пов’язану з народом систему, таку собі систему, яка допомагала грабувати країну.

Але та команда, яка прийшла, не змогла, певно, й не дуже хотіла, я так розумію, або... Я не знаю, чому все так сталося, але ті, хто називається верхівкою влади (це стосується і Президента, і прем’єр-міністра, і спікерів, і інших всіх), абсолютно не відповідають прагненням і реаліям часу українського народу. Український народ на 10 корпусів вперед, ніж вони.

Мені здається, що просто треба, щоб в політику прийшли молоді люди, щоб політики були відповідальними за те, що вони говорять. І коли вони вже щось обіцяють, то поробили це. А якщо вони це не роблять, то цих політиків треба здавати в уціль, на мій погляд. І неважливо, якого кольору ці політики абсолютно.

Але, можливо, народ теж несе частку і своєї відповідальності, привівши до влади когось... Ну, не проконтролювали, скажімо так, довірилися, що ось поставили їх?

Сьогодні так. Мені здається, що дуже важливою проблемою є тепер, що наша задача для людей, для українського народу, ми маємо тиснути на цих людей так, щоби створити ті умови, щоб народ міг контролювати владу. Тобто, щоб, якби обраний політик збрехав і не зробив те, що він сказав, його знімають. І це мала би бути дуже проста процедура.

Я впевнений, що непотрібно перевищувати міру народного терпіння в цих речах, тому що це насправді дуже небезпечні речі. Україна терплячий народ має, але наша історія знала різні моменти. Я не думаю, що слід грати з вогнем, бо життя погіршилося абсолютно. При чому вона зараз ще гірша, ніж була рік тому.

Це підкреслює те, що треба, щоб прийшли молоді люди, а для того потрібно, щоб були змінені закони. Можливо, потрібно відмінити депутатську недоторканість. Я вважаю, що це абсолютно безглузда річ. В парламент приходять люди, для яких важлива “криша” або “корочка”, яка не дає можливості посадити їх в тюрму за те, що вони крадуть. По-інакшому – ніяк! Бо те, що я дивлюся по ТБ, то це цирк. Це не політика. Це дуже погана політика. Якщо можна цим словом назвати те, що там відбувається.

Ви сказали, що пишете патріотичні пісні через ті обставини, які є зараз в нашому житті, пісня стає, немов би зброєю. А яким чином Ви відчуваєте дію цієї зброї?

Я відчуваю, що це працює. Сама головна ідея в тому, щоб дух народний, цей дух до змін, до свободи, до того конструктивного життя, яке має по собі потім якісь конструктивні ефекти, тобто не просто електорат, який чекає.

Хочеться мати модель демократичних суспільств і громадянських суспільств в Україні, коли саме від громадян залежить все насправді в цій країні. Бо народ є джерелом влади, і народ має всі права казати і робити те, що йому потрібно. Я не розумію, навіщо ще якась інша модель.

А в даному випадку, коли є спілкування через пісню, через патріотичну, власне, пісню, то це таким чином дух людський підтримується.

Це дає такий місток очевидний до наступного мого запитання.

Ви берете участь в акції чи в русі “Не будь байдужим!”. Я хотів би, щоб Ви детальніше трохи розказали про цей рух. Що в напрямках його робиться?


Рух “Не будь байдужим!” – це взагалі-то така громадянська акція, яка за основу бере насправді захист української мови, захист української культури, популяризація української мови, популяризація української культури, знову ж таки свідомості патріотизму всіх тих речей, які витравлювалися з цього народу дуже багато років. Це всі ті речі, які допомагають народам, які існують навколо... Наприклад, польська мова або польська культура, або її історія, справжня історія, яку всі поляки знають, то це є той базис, на якому поляки досить пристойно себе тримають в Європі.

Того базису немає в Україні, тому що ми й досі не знаємо, чи ми – українці, чи ми – хохли, наприклад.

Тобто, я, наприклад, є українець, і я не хочу бути хохлом. Тут є різниця! Це не просто слова, це якби ставлення до людини, до її поваги, до її рівня... Не знаю. Дуже багато речей.

Остання акція, яка була саме перед Новим роком, це була акція “Зроби подарунок Україні – перейди з 2007 року на українську мову!”

Ви якийсь відгук відчули? Були люди, що сказали, зафіксували те, що, дійсно, я у відповідь на цю акцію перейшов на українську мову?

Це було в Києві запропоновано. Там видавалися спеціальні брошури, в яких було написано для тих, кому складно перейти з російської на українську, як це робити так, щоб було цікаво.

Ця брошура видавалася людям і ми питалися в них: “Як ви ставитеся до цього?” Загалом десь на 100% розданих брошур десь 20% людей були незадоволені, а 80% сказали, що це дуже потрібно.

Це все відбувалося на Хрещатику і по місту. У Києві є проблема з українською мовою у повсякденному житті-буті. Це, на мій погляд, дуже добрий знак, що 80% людей добре до цього ставляться.

Насправді, якщо по суті казати, то ми робимо те, чого не робить держава.

А концертні програми проходять якісь в рамках цієї акції?

Так. Ми їздимо по Україні по невеличких містечках, по районних центрах з концертами, з невеличкими виступами, діалогами, монологами, тобто спілкуємося з людьми, як вони ставляться до цього.

В рамках цієї акції є також те, що в кожну бібліотеку районного міста, куди приїжджає акція “Не будь байдужим!”, роздається дуже багато книжок українською мовою, там десь по 150-160 книжок: класика, сучасна література, іноземна література (переклади українською мовою).

А як на Сході особливо реагують на ці концерти, на ці акції? Чи не було колись відчуття нерозуміння, скажімо, чи складнощів?

Ні. Загалом люди дуже прекрасно реагують.

Насправді український народ надзвичайно толерантний, цікавий і зовсім не той, як ми звикли про нього думати. Тобто, люди в маленьких містечках часто бувають значно більш освічені, я би сказав, більш патріотичні, глибокі, ніж люди, які живуть у столицях, на моє переконання. Це те, що я побачив.

Це не суперечить тому, що Ви самі сказали щойно, що ми часто не знаємо, чи ми є хохли, чи ми є українці?

Це стосується, скажімо так, людей, які існують у великих містах України, наприклад, в Києві або в Донецьку, або в Харкові, або в Дніпропетровську, або в Запоріжжі. В усіх містах, скажімо так, де ще за радянською традицією була дуже міцна ідеологічна база комуністична.

В УРСР основною державною мовою був “рускій язик, патаму ша сталіца Совєцкава Саюза” була в Москві, і російська мова була домінуючою. Українська мова була регіональною, так би мовити. І ця політика будувалася.

Плюс всім відомий абсолютно, на мій погляд, шизофренічний образ, що якщо людина говорить українською мовою, то він “бандеровєц”.

Оці поняття суто совєцькі, ідеологічні в принципі штампи, вони до цього часу живуть в людях. Це страшна річ! На дворі 2007 рік, а ці штампи, ще посіяні сталінськими ідеологами, живуть в людях!

Тобто, настільки це шизофренічно, особливо для молодих людей, для мене як для людини не старої дивно, бо я народжений теж в СРСР і навчався в школі з російською мовою, і середовище було російське, я говорив російською мовою до 20 років, писав пісні...

В глибинці, як Ви кажете, це менше відчувається порівняно з Києвом, Донецьком?

Менше. Значно менше. Я сказав би, що як тільки від’їжджаєш від великих міст, то починається українська мова.

Я хотів ще спитати про таку річ.

Мова – це дуже важливий аспект, безумовно, і культура, те, що в рамках акції “Не будь байдужим!” пропагується.

Але це, власне, лише один бік. Чи Ви думали, наприклад, про те, як можна боротися і долати наступ споживацтва такий, який всюди зараз котить хвилею? І може бути, наприклад, реклама і українською мовою, але така, що прищеплює не властиві, власне, Україні цінності, а іноді, можливо, і руйнівні для сім’ї, для молоді.


З одного боку, в демократичній державі мають право на життя будь-які форми, скажімо так, прояву людської діяльності. Але що стосується таких важливих дуже речей, як цінності, мовні цінності, культурні, можливо, якісь моральні речі, то мені здається, що тут просто потрібно дуже сильно сортувати такі речі, тому що якщо є реклама алкоголю, тютюну або якихось таких речей для підлітків, де є, наприклад, алкоголь або тютюн (я не знаю, як це сказати), то такі речі, безумовно, мають бути жорстко контрольовані і мають в певний час виходити.

Якщо є якісь передачі, які, можливо, не для дітей, то вони мають теж право виходити, але вони мають право виходити на спеціальних каналах за гроші і в певний час. І такі всі інші речі.

Тобто, ідеологічно, я би так сказав, насправді ідеології в Україні не існує, не існує ідеологічної якоїсь роботи по тому, що ми, Україна, є прекрасна земля, що в нас є дуже цікава історія, що ми, українці, є красивий народ.

Тобто, по великому рахунку такої реклами, самореклами немає. Доки цього немає, доти ми будемо себе почувати хохлами.

Бо у нас, на жаль, немає в Україні свого духовного лідера, такого, як у поляків був Павло Іван ІІ, людина, яка для поляків важить надзвичайно багато, вона об’єднує їх навколо, це свята людина. Людина, яка є духом і серцем, і головою цього народу.

В Україні таких немає. Україна розділена на політиканів, які торгують... На жаль, це стосується і людей, що працюють і в культурі, і на ТБ, і на радіо, і в адміністраціях, і у владі.

Доки українці не зрозуміють, що люди, які працюють на таких відповідальних посадах, мають бути іншими, вони мають відповідати... Тобто, на мій погляд, ситуація дуже критична. Дуже критична!

Я іноді дивуюся, наскільки ми терплячий народ, що ми все це терпимо, і ці люди продовжують на цьому всьому паразитувати. Тобто, доки ми терпимо, доти вони будуть паразитувати.

Ви вже сказали кілька разів, що критична ситуація. На початку сказали, що жити стало гірше, ніж було. А не бувало іноді якогось такого моменту, наприклад, слабкості бажання десь закордон виїхати від усіх цих проблем? Зрештою, як музикант Ви би знайшли собі, напевне, і там роботу, і непогане існування.

На щастя, поки що в мене таких думок не виникає. На щастя, поки що в мене таких думок не виникає, я би так сказав.

Тобто, Ви будете залишатися в Україні і з Україною попри всі складнощі?

По-перше, в мене немає такого бажання кудись їхати, бо я їжджу по світу, я знаю, як виглядає навколо світ. Тобто, я буваю закордоном часто, я прекрасно це розумію.

Але насправді, мені здається, що якщо я щось можу зробити корисного тут, то я буду робити тут, поки я маю сили і бажання це робити. Я би так сказав.

Тобто, це йде просто від бажання, тому що я люблю Україну, бо це моя Батьківщина, тут поховані мої батьки, діди, я тут народився... Абсолютно зрозуміло, що я люблю її, тому я хочу працювати і жити тут.

Ми починали з того, що зроблено, а щоб Ви хотіли зробити найближчими роками найцікавішого?

Ой! Про це краще не говорити. Насправді є плани, є цікаві ідеї. Але я звик говорити вже про те, що є.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG