Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:43

90 років від ухвалення Центральною Радою І Універсалу


Сергій Грабовський Слухати:

Сергій Грабовський: В українській історії не раз траплялися випадки, коли політики під тиском суспільства були змушені ухвалювати рішення, конче необхідні цьому суспільству.

Сьогодні ми поговоримо саме про таку подію – про ухвалення 90 років тому Центральною Радою І Універсалу, яким була проголошена автономія України.

Максим Стріха: На десятий день Лютневої революції у Петрограді тамтешній осередок Товариства Українських Поступовців опублікував у газеті «День» заяву з вимогою надання Україні територіальної автономії.

А ще через 5 днів І кооперативний з’їзд Київщини ухвалив у Києві резолюцію про територіальну автономію України у складі федеративної Росії.

І це були лише перші ознаки того, що українці домагатимуться перетворення колишньої Російської імперії не лише на демократичну, а й на федеративну державу.

Сергій Грабовський: Упродовж кількох тижнів ідея автономії поширилася не тільки серед українських політиків, а й серед українського загалу і набула популярності в українському суспільстві.

Товариство Українських Поступовців на своєму з’їзді перейменувалося на Союз автономістів-федералістів. За негайне втілення в життя національно-територіальної автономії висловилися з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів та конференція Української соціал-демократичної робітничої партії.

Максим Стріха: У травні у Петрограді відбувся Всеросійський селянський з’їзд, на якому українські делегати становили ледве п’яту частину учасників.

Проте українська делегація виявилася найактивнішою, і коли черговий оратор промовляв з трибуни слова «Російська демократична республіка», українські делегати-селяни здіймали галас і з обуренням кричали: «І хведеративна! І хведеративна!», як із задоволенням писав у своїх відомих спогадах про це Володимир Винниченко.

Сергій Грабовський: У ті самі дні у Києві І всеукраїнський військовий з’їзд висловився за негайне проголошення національно-територіальної автономії України та за українізацію армії. А знаний політик Микола Міхновський запропонував з’їздові, виходячи з права націй на самовизначення, проголосити державну самостійність України.

Загалом, виступи делегатів з’їзду були настільки радикальними, що заступник голови Центральної Ради, згаданий щойно Володимир Винниченко був змушений просити їх залишатися лояльними до російської демократії.

Максим Стріха: Отже, Центральна Рада відчувала постійний тиск українського суспільства і мусила якось реагувати на нього.

Згодом і Володимир Винниченко, і голова Директорії Симон Петлюра згадували, що у травні 1917 року вони добре усвідомлювали: той, хто спробує загальмувати розвиток Української революції, буде нею просто зметений.

Сергій Грабовський: З іншого боку, ще у середині квітня низка неукраїнських громадських та політичних організацій Києва звинуватили Центральну Раду у проведенні сепаратистського курсу і підготовці негайного проголошення автономії України. Так що голова Ради Михайло Грушевський був навіть змушений спростовувати ці звинувачення.

Голова ж виконкому Київського совєта рабочіх дєпутатов, меншовик Незлобін відверто попередив українських політиків:

«Російська революційна демократія багнетами відповість на проголошення автономії України».

Максим Стріха: Врешті-решт Центральна Рада ухвалила рішення про проведення переговорів з Тимчасовим урядом у справі української автономії і підготувала «Декларацію Української Центральної Ради», в якій було окреслено відповідні вимоги.

Рада зажадала від Тимчасового уряду офіційним чином висловити своє принципово прихильне ставлення до автономного статусу України, і то в межах всіх губерній, населених українцями.

26 травня до Петрограда виїхала делегація Ради у складі дев’яти осіб на чолі з Володимиром Винниченком.

Сергій Грабовський: Петроградський Тимчасовий уряд цілковито негативно поставився до вимог Центральної Ради щодо проголошення автономії і відклав вирішення цього питання на розгляд майбутніх Всеросійських установчих зборів.

До речі, отак відкладалися цим урядом і всі інші засадничі питання, розв’язання яких вимагало саме життя, чим врешті-решт і скористалися більшовики.

Водночас Тимчасовий уряд узагалі відмовив Центральній Раді у праві виступати від імені українського народу на тій підставі, що вона не була обрана на загальних виборах – наче Тимчасовий уряд був призначений якимось демократичним парламентом, обраний шляхом загального виборчого права.

Максим Стріха: Справді, до Центральної Ради депутатів обирали члени українських громадських організацій в регіонах, а не все населення України. Пізніше, щоправда, Раду було доповнено представниками і інших національних організацій України.

Але ж і сам Тимчасовий уряд не обирався загальним голосуванням. Отже, у ставленні до Центральної Ради він застосовував подвійні стандарти.

До того ж, відмовляючись визнавати легітимність Української Центральної Ради, демократичний Тимчасовий уряд Росії повторював аргументи російських чорносотенних та шовіністичних організацій, які наголошували, що більшість малоросів не підтримують ідею автономії України.

Сергій Грабовський: 14 червня Центральна Рада на сесійному засіданні обговорила питання свого ставлення до Тимчасового уряду і ухвалила розпочати розбудову автономного ладу в Україні, тобто розбудову його де-факто. З цієї нагоди Рада вирішила підготувати спеціальний універсал до українського народу на зразок гетьманських універсалів.

Максим Стріха: Щоб підтримати Центральну Раду в її домаганні автономії України, Український Генеральний Військовий Комітет скликав на 17 червня у Києві ІІ всеукраїнський військовий з’їзд.

Тодішній військовий міністр Тимчасового уряду Олександр Керенський своєю телеграмою до всіх частин армії заборонив проведення українського з’їзду як несвоєчасного, а його учасникам пригрозив військово-польовим судом.

Сергій Грабовський: Це була перша від початку Лютневої революції заборона проведення з’їзду новою, демократичною російською владою, хоча напередодні вона дозволила проводити Польський військовий з’їзд.

Проте заборона мала зворотній ефект. Саме завдяки їй у багатьох військових частинах українські вояки довідалися про запланований з’їзд. І, попри заборону, з’їзд відкрився у Києві у понеділок 18 червня, а Керенський навіть був змушений привітати з’їзд телеграмою, яку всі делегати зустріли дружним реготом.

Максим Стріха: А напередодні на Софійському майдані відбувся багатолюдний мітинг, на якому делегати з’їзду присяглися не повертатися до своїх частин, поки не буде проголошена автономія України.

На завершення мітингу десятки тисяч людей, що зібралися на майдані під синьо-жовтими прапорами, заспівали заборонений у Російській імперії гімн “Ще не вмерла Україна”.

Сергій Грабовський: У роботі Військового з’їзду взяли участь 2308 делегатів, які представляли понад півтора мільйона українських вояків.

Серед делегатів виявилося несподівано багато прихильників негайного встановлення контролю українізованих частин над Києвом і повного відділення України від Росії.

Їхню позицію щодо проголошення автономії України найбільш виразно висловив делегат від Одеси, поручник Романенко.

«А що нам тая автономія? Щоб і далі своє власне жебрати від москалів? Ми не жебраки, а козацькі сини, і хочемо бути господарями – такими, як були предки козацькі, князі київські, хочемо самостійності».

Максим Стріха: Врешті-решт більшість на з’їзді здобули прихильники проголошення автономії України, очолювані Симоном Петлюрою. І це гасло, яке ще вважалося ультрарадикальним тодішніми російськими організаціями, Тимчасовим урядом і російськими партіями в Україні, з погляду українців вже поступово ставало назадницьким, надто поміркованим, бо дедалі частіше лунали вже лунали заклики до цілковитої незалежності.

Так чи інакше, з’їзд висловив повну підтримку Центральній Раді і запропонував їй більше не звертатися до Тимчасового уряду у справі автономії, натомість розпочати явочним порядком запроваджувати реальну автономність.

«ІІ військовий з’їзд постановляє: пропонувати своєму найвищому представницькому органові – Українській Раді, – негайно приступити до фактичного переведення в життя підстав автономного ладу яко єдиного способу врятувати Україну і всю Росію від безладдя та загибелі.

З’їзд зі свого боку забезпечує найактивнішу і рішучу піддержку Центральній Раді в усіх її заходах і кличе весь зорганізований український народ одностайно і неухильно виконувати всі її постанови».


Сергій Грабовський: Власне кажучи, автономія розглядалася багатьма делегатами з’їзду, як про то пише, скажімо, у своїх спогадах у майбутньому генерал-хорунжий Юрко Тютюнник, як певний крок на шляху до повної самостійності.

23 червня, в останній день роботи ІІ військового з’їзду, Центральна Рада ухвалила в останньому читанні «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні і поза Україною сущого».

Текст документа написав заступник голови Центральної Ради Володимир Винниченко, і саме йому Рада доручила негайно прибути на Військовий з’їзд та оголосити там Універсал.

Національна опера України
(scan)
Оскільки ж Центральна Рада працювала у приміщенні Педагогічного музею, а з’їзд засідав у Міському театрі (сьогодні це Національна опера України), Винниченкові довелося лише перейти перехрестя вулиць Володимирської та Фундуклеївської (нині вулиця Хмельницького).

Максим Стріха: Через 3 роки Винниченко згадував у своїй книзі «Відродження нації», як делегати ІІ військового з’їзду, стоячи, у цілковитій тиші слухали текст документу, що ним проголошувалася автономія України у складі демократичної Російської держави.

«Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям.

Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм).

Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори».


Сергій Грабовський: А власне, чому автономія України була проголошена не раніше, а саме тоді, на ІІ військовому з’їзді? Ось як це пояснює київський історик Ігор Гирич.

Ігор Гирич: Виникає питання, чому саме Універсал був прийнятий не в березні місяці, а в ці літні дні?

Я думаю, що основна причина була в тому, що саме в цей період проходив Військовий з’їзд. І саме після того, як Військовий з’їзд підтримав Центральну Раду і погодився виконувати її розпорядження як верховної влади в Україні, тоді вже Центральна Рада не боялася так за себе, що її розпустять, і тоді наважилася на прийняття цього Універсалу.

Бо попередні з’їзди: Селянський і з’їзди різних українських установ, – вони, власне, теж висловлювалися за підтримку Центральної Ради, але це була не сила, на яку можна було покладатися. І саме коли вже військові сказали, що вони підтримають Центральну Раду, видали цей Універсал.

Максим Стріха: Через 5 днів Центральна Рада сформувала Генеральний Секретаріат, який став урядом автономної України.

У липні Рада під тиском Тимчасового уряду відмовилася від проголошеної нею автономії. Більше того, змушена була прийняти інструкцію Тимчасового уряду, де Рада формально визнавалася як крайовий рівень влади, але лишень в межах 5 губерній, без південної і східної України.

Після більшовицького перевороту у Петрограді Центральна Рада знову проголосила автономію, а 22 січня 1918 року під вогнем гармат російської більшовицької армії нарешті проголосила й цілковиту незалежність України.

І не буде перебільшенням сказати, що 90 років тому вся Українська революція проходила під знаком цих слів І Універсалу: однині самі будемо творити наше життя.

Звичайно, сьогодні події 1917 року маємо розглядати під історичним оглядом, пам’ятаючи, що історичний розвиток був надто швидкий, і гасла, які ще вчора були ультрареволюційними, назавтра могли вже звучати як помірковані, бо український народ дуже швидко прокидався.

Лишень фактор часу і фактор відсутності власних компетентних еліт призвели до того, що Українська держава зазнала тоді поразки. Але і ця поразка не була цілковитою, бо нехай у формі УРСР, державність України нехай номінальна, але протривала аж до 1991 року, коли незалежність України було проголошено знову, цього разу, сподіваємося, вже назавжди...

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG