Доступність посилання

ТОП новини

Путін і його оточення бояться лише сили – російський правозахисник, дисидент Олександр Подрабінек


Олександр Подрабінек
Олександр Подрабінек

Львів – Учасник російського правозахисного руху Олександр Подрабінек – один із співзасновників «Робочої комісії з розслідування використання психіатрії з політичною метою» (1977 рік). У 1978 році він був засуджений до п’яти років заслання у Сибіру, а у 1980 році його вдруге радянська влада позбавила волі – ще три з половиною роки заслання в Якутії. Правозахисник в інтерв’ю Радіо Свобода розповів про ситуацію в сучасній Росії і ті небезпеки, які несе світові російська влада.

Пане Подрабінек, Ви належите до числа росіян, які критикують путінський режим. До того ж, Ви вивчали використання психіатрії з політичною метою, живете в Москві, чи Вам зрозуміла психологія російського президента?

Про психологію Путіна важко говорити, тому що це психологія некерованої людини

– Про психологію Путіна важко говорити, тому що це психологія некерованої людини, я думаю, схильної до психопатії і до ситуативних реакцій. У мене таке враження, що у них, у Кремлі, немає ніякої стратегії, у них є реакція на плинні події, яка може бути різною. А ще є загальний тренд – придушення всієї громадянської непокори всередині країни та імперські устремління зовні. Втілюються вони різними способами, різними шляхами і сказати, що буде завтра чи після завтра – досить важко, тому що ці люди погано керовані та інтелектуально недостатні.

– Якщо президент Путін піде з посади, система, скопійована з радянських часів, залишиться?

– Звичайно, Путін – це не всесвітнє зло, це просто персоналізоване явище. Він, зрозуміло, не один.

Він вибудував систему разом зі своїм кланом, просто відхід Путіна ні про що не говорить

Він вибудував систему разом зі своїм кланом, разом зі своїми людьми. Він займає неважливе місце, просто відхід Путіна ні про що не говорить. Ці зміни можуть бути у гірший бік або ж у кращий. Важливо, звісно, як система змінюється.

– Як може світ реально впливати на Путіна та його оточення? Чого їхнє середовище найбільше боїться?

Вони бояться лише сили

– Вони бояться лише сили, і це просто потрібно врахувати. Для західної

політичної культури це не надто зрозуміло, адже вона побудована на системі компромісу, взаємних поступках, домовленості, на їхньому дотриманні, а всього цього немає у Кремля, вони цього не розуміють. Будь-який компроміс, поступки вони розцінюють як слабість, вони не здатні до справжніх переговорів, це потрібно зрозуміти і слід перешкоджати експансіоністському шляху, який виявляється то в одному, то в іншому місці. Ось, для прикладу, у 2008 році у час війни у Грузії належно цьому не завадили і це відгукнулось анексією Криму.

Не відреагували достатньо адекватно на анексію Криму і отримали Донбас. І так буде далі, якщо його не зупинити

Не відреагували достатньо адекватно на анексію Криму і отримали Донбас. І так буде далі, якщо його не зупинити по-справжньому, то події набиратимуть все гірший і гірший оберт.

– А Вам не страшно у Москві, як Ви там почуваєтесь, чи відчуваєте небезпеку?

– Страх – це не те почуття, яке має керувати діями. Можна його не враховувати.

У Росії з’явились десятки політичних в’язнів, панує розгул поліції, органів безпеки, є варварська, середньовічна дума, псевдопарламент. Ситуацію потрібно змінювати

У політичному розумінні у Росії некомфортно, ризиковано, у нас з’явились десятки політичних в’язнів, панує розгул поліції, органів безпеки, є варварська, середньовічна дума, псевдопарламент, словом, багато ідіотизму у країні, це, звісно, деморалізуюче. Ситуацію потрібно змінювати, але зробити це дуже важко.

– За Вашими оцінками все ж більше росіян притомно оцінюють реальну ситуацію у Росії чи їх все влаштовує? У чому проблема російської ментальності?

– Досить багато у Росії адекватних людей.

Цей путінський міф про 86% – повна дурниця. Ніякої такої підтримки серед людей у них немає

Цей путінський міф про 86% – повна дурниця. Звісно, ніякої такої підтримки серед людей у них немає. Якби була, то вони б не займались фальсифікаціями на виборах. З якихось окремих питань буває, що більше людей підтримують щось одне, менше – інше. Єдиної консолідації у суспільстві немає. Проблема російської ментальності у тому, що між розумінням того, що відбувається і що слід робити – велика прірва. Люди можуть розуміти, але це не є для них стимулом до безпосередніх політичних дій.

Російський громадський активіст Володимир Іонов під час акції протесту на Красній площі. Москва, липень 2013 року
Російський громадський активіст Володимир Іонов під час акції протесту на Красній площі. Москва, липень 2013 року

– Мабуть, є на те причини.

– Це вроджений страх, а також це і відсутність традиції. Багатовікове холопство і рабство, яке всоталось у кров, не забуваймо про руйнування російської еліти та інтелігенції впродовж багатьох останніх десятиліть, зрештою, як і в Україні. Зараз ситуація в Україні, слава Богу, поліпшилась. Можливо, і в Росії колись щось покращиться.

– Можна зауважити, що страх огортає і блокує у діях багатьох українців навіть після Революції гідності і стількох невинних людських жертв.

– Страху не можна позбутись та й не треба. Це природнє почуття, що диктує інстинкт самозбереження, страх. Питання у тім, що йому протиставити. Бо в успішних, цивілізованих країнах страхові протистоїть гідність. Гідність громадянина, особистості балансує почуття страху, компенсує його і змушує людей діяти, не підкоряючись інстинктові страху, а підкоряючись вимогам серця і розуму. Ось проблема в тім, щоб суспільство усвідомило себе громадянським, щоб люди усвідомили свою гідність, тоді страх відступить і перестане керувати вчинками.

В Україні менше страху, аніж у Росії, бо тут успішний досвід двох Майданів

В Україні менше страху, аніж у Росії, бо тут успішний досвід двох Майданів. У цьому сенсі ситуація краща, аніж у Росії.

– Чи у сучасній Росії присутня ненависть до українців, чи вона посилюється завдяки маніпуляціям і гібридній війні?

Більшість у Росії досить інертна

– Ні, немає ненависті, тому що більшість у Росії досить інертна, я б сказав, неемоційна. Вони сприймають те, що відбувається, сучасні події, як події, які мають до них малу дотичність. Тут свої плюси і мінуси. Такий народ важко використати, важко запалити в ньому ненависть, також важко викликати співчуття. Це досить інертна маса, яка перебуває у напівсонному стані в цілому. Якщо говорити з кожною людиною окремо, то можна зрозуміти, що немає такої ненависті ні до кого. Те, що люди чують щодня з телеекранів, має ще вплив на них. Однак, мені здається, щодня оцей вплив зменшується. Тому що всі звикають до того, що їм брешуть, що це пропаганда.

Вони отримують пропаганду з телевізійного ящика. Вони дезорієнтовані

Має вплив, але у тому значенні, що створюється брехливе інформаційне середовище і люди не можуть так легко отримувати достовірну, правдиву інформацію, бо вони отримують пропаганду з телевізійного ящика. У цьому смислі вони дезорієнтовані і це, звісно, відгукується на їхньому уявленні про те, що відбувається у світі. Але це не обов’язково породжує емоції ненависті до того предмету, про який вони говорять.

– Чи адекватно Захід реагує на дії Путіна і чи Україна відповіла належно?

– Захід має згадати історію 30-х років минулого століття. США варто згадати, що коли почалась Друга світова війна – 1 вересня 1939 року, яка тоді ще не називалась так, то американський уряд зробив заяву, що зберігає нейтралітет у німецько-польському військовому конфлікті. Треба враховувати помилки, аби їх не повторювати. Якщо, скажімо, США надали б Україні зброю, то це б могло тоді зупинити анексію Криму, якщо б була якась присутність 6-го флоту (оперативний флот ВМС США – ред.), цього б вистачило, щоб Кремль зупинився.

Анексія Криму цілком вкладається в алгоритм дій російської, колишньої радянської влади, тому мене така поведінка і не здивувала. Мене здивувало, що Україна не відповіла адекватно

Анексія Криму цілком вкладається в алгоритм дій російської, колишньої радянської влади, тому мене така поведінка і не здивувала. Бо був застосований точнісінький сценарій 1939-1940 років, коли відбулась анексія прибалтійських республік. Мене здивувало, що Україна не відповіла адекватно. Кремль не наважився б на гарячі дії, якби була хоч якась військова відповідь.

– Ви вивчали каральну психіатрію, яка використовувалась радянською владою, що було найстрашніше у цій жорстокості?

Найстрашніше – це використання такого гуманітарного інституту, як медицина, у каральних цілях. Психіатрична спільнота боїться відродження цієї практики

– Найстрашніше – це те, що всі відчувають, це використання такого гуманітарного інституту, як медицина, у цілях репресії, каральних цілях. Це якесь таке кричуще протиставлення між цілями медицини і практикою репресивної психіатрії.

– Багато людей, політв’язнів радянських тюрем і таборів, навіть попри те, що їх примусово утримували у психлікарнях, експериментували на них з ліками, використовували різні методи, все ж ці люди втримались і вистояли у цих репресіях психіатрії. Як гадаєте, що їх тримало?

– Почуття власної гідності їх і тримало.

– Нині у Росії – десятки політичних в’язнів з України, чи застосовують до них психіатричні методи, які застосовували у 50-60-ті роки?Згадаймо, справу Ільмі Умерова, коли його примусово утримували в психіатричній клініці у серпні 2016 року.

Політв'язень Ільмі Умеров
Політв'язень Ільмі Умеров

– Якраз це і демонструє той факт, що, можливо, слідство і намагалось пустити по психіатричних рейках це, але психіатри на це не пішли. Такого вже немає. Бувають вкрай рідко намагання, але вони отримують суспільний спротив. І психіатрична спільнота, наскільки я розумію, боїться відродження цієї практики. Адже російська, радянська психіатрія отримала гарний урок після розпаду СРСР і усвідомила цей жах. Професійна спільнота визнала неприпустимим такі методи, такі дії. Ця ситуація, звісно, буде погіршуватись. Колись справа дійде до того, що серед психіатрів знайдеться мерзотник, який буде виконувати наказ дежбезпеки, але такого наразі немає, і окремі спроби свідчать про те, як у справі Умерова, що психіатричне спільнота до цього не готова.

  • Зображення 16x9

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG