770-річчя коронації Данила: як галицько-волинський князь став королем Русі

770 років тому, 7 жовтня 1253 року, галицько-волинський князь Данило Романович прийняв від послів папи Римського королівську корону і став повноправним європейським монархом – королем Русі.

Більше про те, як це відбувалося, «Історична Свобода» говорить з істориком-медієвістом Олександром Головком.

– Данило Галицький перший король в українській історії, перший правитель із таким титулом?

– Одразу хотів би вас поправити з приводу постаті Данила Романовича, короля Русі. Зараз науковці відмовилися від того, щоб називати Данила Данилом Галицьким. Тому краще говоріть король Данило, князь Данило Романович. Данило до Галича мав дуже мало стосунку. І вся його взаємодія з Галичем, скоріше, була трагічна, ніж давала йому якусь радість.

До речі, це велика проблема для нашого сучасного життя. Бо в нас є орден Данила Галицького, багато закладів імені Данила Галицького, а науковці зараз відмовляються від цього.

– Як від російської імперської спадщини чи як від чого?

– В певній мірі як від спадщини, як від не дуже доброї традиції.

З приводу того, хто тут був першим королем, історики мають певні дискусії. Якщо професійно до цього підходити, то Данило – не перший король, який має стосунок до Східної Європи, але з династії Рюриковичів він перший. Бо першим королем на території наших земель був принц Угорський Коломан. У 1215 році в Галичі його коронували на короля Галіції. Це була досить цікава історія.

– Це була історія з продовженням, бо потім Габсбурги, діставши титул угорський королів, на цій підставі заволоділи галицькими землями.

– До речі, тому Коломану було 5 років, коли він став королем Галіції. І в цей час його одружили на трирічній польській принцесі Соломії. Ось так інколи діти страждали через велику політику. Далі угорські зазіхання продовжувалися певний час, а потім цей титул передався австрійським імператорам.

– Коли Данилові вперше запропонували корону, то він фактично відмовився: мовляв, зараз зайнятий, давайте якось потім. Наступного разу він погодився прийняти корону, але зробив це не в своїй столиці Холмі (сучасний Хелм у Польщі), а в Дорогочині. Такий інавгураційний акт варто проводити в столиці – а він їде на периферію, і там приймає від папських послів корону. Таке враження, що корона йому не дуже й потрібна була. Чи не так?

– Не так. Все було набагато складніше. Складність полягала в тому, що перш за все король – постать ритуальна, освячена церквою. А церква на середину ХІІІ століття вже була на території Західної Європи не та, що була у Східній Європі. І тут головна була проблема: якщо людина приймала корону, то вона мала мати стосунок вже до західної, католицької церкви.

Така проблема виникла у сербського князя. У 1221 році сербський князь Неманя приймав корону – і це викликало величезний скандал. Бо сербська церква спочатку була категорично проти всього. Але все-таки з того скандалу вийшли, і сербський правитель носив титул короля.

Точно така ж ситуація виникла і в Данила. Він мав прийняти цю корону, але це було пов’язано з певними ритуалами релігійними. Данило був людиною обережною. При тому, що він пройшов і через Битву на Калці, і через битву під Ярославом…

– Уточню: Битва на Калці – з монголами, а під Ярославом – з поляками.

– Тобто це була людина достатньо виважена. Коли міг – не ухилявся від ратних справ, але тільки коли був впевнений, що може досягти результату.

Бо йому інколи закидають, що він залишив Київ під час Батиєвої навали. Але треба пам’ятати, що ситуація 1240 року і 1223 року докорінно відрізнялися. У 1223 році майже половину князів можна було зібрати і відправити разом з половцями проти монголів. А перед 1240 роком всі ці князі вступили у внутрішню війну.

Рік 1253, коли відбулася та коронація, був досить складний. Данило мав би бути обережним, бо прекрасно розумів: якщо він щось здійснить по піднесенню свого рангу, то це буде відомо в Золотій Орді. Тому він трошки був обережний. Тим більше, що у 1252 році у нього виникли конфлікти з воєначальниками монгольськими, перш за все з Куремсою, який почав нападати на Волинь і Галичину. Тому для того, щоб прийняти цю корону, Данило за великим рахунком торгувався.

Дала ця коронація щось Данилу? Можу сказати, що це була друга подія після поїздки в Золоту Орду, яка дійсно дала Данилу багато. Перш за все Данилу треба було прийняти ту корону, оскільки його головний суперник – литовський правитель Міндовг на той час вже став королем. Це був суперник досить розумний, хитрий. Тому для Данила було важливо з ним урівнятися. Крім того, Данило в той час займався європейською політикою, де головною подією була боротьба за спадщину австрійських герцогів Бабенбергів (1246-1278).

Інколи можна прочитати, що папа Інокентій IV коронував Данила. Однозначно, що папа в Дорогочин не їздив, але він відправляє до Польщі, Пруссії й далі дуже потужну персону, свого родича абата Опізо. У травні 1253 році папа Інокентій ІV дає Опізо грамоту, головна ідея якої була об’єднати європейських володарів, щоб вони почали готуватися до хрестового походу проти монголів. Для того часу ця тема була дуже складна, оскільки Європа поділилася: частина правителів орієнтувалася на імператора, частина – на Римського папу, до цього додалася війна за спадщину Бабенбергів. Все це не створювало умов для єднання.

Папа Інокентій дав величезні повноваження, які тільки міг дати, для свого представника. Наприклад, легат Опізо міг ввести так званий інтердикт – заборону на церковну службу в тих чи в інших районах. А це означало, що не можна дітей хрестити, одружувати, відспівувати померлих.

Тобто для ХІІІ століття виникала жахлива ситуація, адже тоді без цього взагалі неможливо було!

Наділений такими повноваженнями Опізо, прибув до Польщі й вирішував багато проблем і конфліктних ситуацій, зокрема між різними польськими князями. У Великопольській хроніці, коли йдеться про ті часи, то першим згадується Опізо, а потім вже князі. У Польщі Опізо займався перш за все тим, що поширював і пропагував культ святого Станіслава. З того часу святий Станіслав є патроном сусідньої держави і, скажемо так, головним святим Польщі.

Далі Опізо поїхав вирішувати питання, пов’язані з діяльністю Тевтонського ордену. Тевтонський орден був найбільшим союзником папи, бо це була релігійна організація.

– Хрестоносці!

– Тому більше всього папа Інокентій ІV опікувався цими хрестоносцями. І саме цим хрестоносцям першим закинув питання організації війська для боротьби проти монголів.

– А все-таки, чому Дорогочин, а не Холм?

– В 1253 році Данило вперше зустрівся з Опізо у Кракові. Папський легат до нього підійшов і сказав, що привіз необхідні регалії для коронації. Але Данило зауважив, що не гоже в іншій країні здійснювати подібні переговори. Потім Опізо прибув до Холму, але Данило сказав, що у нього немає часу.

А чому в Дорогочині? Справа в тому, що під кінець 1253 року Данило разом зі своїми союзниками, краківським князем Болеславом Сором’язливим і мазовецьким князем Зимовітом збирався йти в похід проти ятвягів. Цей похід мав дуже велике значення в контексті протистояння литовцям. І тому коронація відбулася в Дорогочині. Тоді Дорогочин не був такою глушиною, як здається. Зараз це навіть не місто, а селище на території Польщі на річці Західний Буг десь у 130 км від Варшави. А в той час це була потужна фортеця, найбільш укріплене північне місто Волині. Бо історична Волинь у 5-6 разів більша, ніж сучасна Волинська область. Тому всі ці події відбулися в Дорогочині, бо там були союзники Данила.

На коронацію Данила погодилися православні священики, бо легат повідомив, що папа не заперечуватиме проти обрядів грецької церкви. Мовляв, які у вас є обряди, такі й залишаються. Тобто релігійне питання відійшло на задній план, і Данило погодився на коронацію.

Поширеним є уявлення, ніби Данило коронувався короною. А насправді і Данило, і Коломан, про якого я згадував, коронувалися вінцем. Вінець – це така обручка без всяких особливих прикрас, але з якогось дорогоцінного металу.

– Дуже багато історій довкола корони короля Данила. Мовляв, потім це була митра перемишльських єпископів, яка зникла десь у вирі Другої світової.

– Не буду заперечувати, але на цю тему особливо не говоритиму. Бо тут, як кажуть, 90% всяких спекуляцій, вигадок різних і так далі.

– Пригадую, на межі 1990-2000-х років у Львові був на кількох заходах з приводу коронації Данила Галицького. Тоді історики та громадські діячі інтерпретували коронацію як приклад євроінтеграції. А що ця корона значила для Данила?

– В радянській історіографії про цю коронацію старалися не говорити. А якщо й говорили, то щось на кшталт «фальшива корона Данила Галицького», «фальшива коронація Данила Галицького». І взагалі всіляко принижували цю подію.

Яке значення мало для Данила? Якщо відкрити Галицько-Волинський літопис і подивилися на події, які відбувалися після 1253 року, то побачимо, що в літописі постійно зустрічається «король Данило» або просто «Король». Отже, якщо постійно володаря називали королем, то, мабуть, це щось значило.

В одному з польських анналів, це такі щорічні записи, за 1253 рік написано: «Данило королем Русі коронувався». Тобто його вважали не просто королем Волині та Галичини. Його вважали королем всієї східної землі, яку називали Русь.

Але Русь в той час була дуже неоднорідною. Частину територій безпосередньо захопили монголи, інші – опинилася у васальній залежності. Натомість Волинь і Галичина, які підкорялися Данилу, залежними від монголів були радше номінально. Більше того, в 1252-1256 роках Данило вів переможну війну проти Куремси, одного з монгольських воєначальників. І таке враження, що хан Батий до цього ставився досить спокійно. Мабуть, Куремса його теж чимось дістав, що він у цю справу не втручався. І в цей же час у Данила були плани знову захопити Київ, який на цей час перебував під залежністю монголів, але він до Києва не дійшов через зраду литовців, які мали йому допомагати.

– Ви згадали, що Данило їздив до Батия за ярликом. Ці регалії для Данила важили однаково чи корона була краще, а ярлик гірше? Як його пріоритети тут виставити?

– У нас немає такої ваги, щоб це зважити. Але хотів би перш за все сказати, що після перемоги під Ярославом і поїздки до хана Батия ситуація в Данила різко покращилася. Видатний український історик Ярослав Ісаєвич казав, що найбільш сприятливий період життя князя Данила Романовича – післямонгольський. Чому? Бо монголи не мали можливості контролювати всі ці землі. Тому вони деякі захоплювали, деякі ставали у васальну залежність, а на деяких їм було достатньо, щоби володар формально визнав свою залежність. Данило залежність визнав, хоча якщо почитати літопис, то тай пишеться: ой, яка біда настала!..

– «Зліше зла честь татарська» – ці слова літопис Данилові приписує.

– Правильно. Але якщо уважно подивитися, то Батий доволі приязно прийняв Данила, мовляв, якщо тобі кумис пити неприємно, то пий своє вино. Данило сидів біля Батия, і таке враження, що, відповідно до уявлень, які тоді були в монголів, він фактично був включений в родину цього хана.

– Отакої! Чингізидом трошки став?

– В усякому разі ставлення Батия до нього було дуже сприятливе. І одразу ж змінилася ситуація на західному кордоні. Перша половина ХІІІ століття – це постійні напади поляків і угорців на територію Волині і Галичини. Всі спроби знайти контакти і порозумітися завершилися невдало. Натомість зразу після поїздки в Орду угорський король Бела ІV звертається до Данила і пропонує укласти шлюб своєї доньки Констанції і його сина Лева.

Тобто, повторю, всі ці події на вагах зважити важко, але однозначно, що і та, і інша подія піднесли значення держави Данила. І до 1259 року, коли Бурундай напав на ці землі, Галицько-Волинська держава була однією з найбільш потужних у Центральній і Східній Європі.

– У Батия – ярлик, у папи – корону. Данило, як Кучма свого часу, багатовекторність впроваджував у зовнішній політиці?

– А хіба її зараз немає?

– Зараз якраз немає багатовекторності. Зараз тільки західний вектор, тоді як замість східного вектору, самі бачите, – війна.

– Але ми не відгороджені китайською стіною. Ми воюємо – значить, така політика на Сході зараз.

– Просто Кучма намагався дружити і на Сході, і на Заході.

– Ну, так.

– Данило – король Русі. Чому його син Лев не успадкував цей титул чи наново не коронувався? Принаймні невідомо, щоб він себе називав королем. Чому він повернувся до князівського титулу?

– Можливо, такої потреби у нього не було. Можу сказати, що титул князя був достатньо самодостатнім і потужним. Хоча пізніше внук Данила знову був королем.

Щодо постаті князя Лева, то тут я більше довіряю своєму другу, на жаль, покійному, Леонтію Войтовичу, якого в цьому році не стало. Він написав три книжки про цю постать, в яких однозначно доводив, що князь Лев був дуже і дуже потужним володарем. Можливо, йому королівська корона, в принципі, не була потрібна. Бо він постійно з кимось воював і до великої дипломатії у нього справи не доходили.

– Тобто йому менше треба було дипломатичним шляхом діяти, ніж його батькові?

– Мабуть, так.