Доступність посилання

ТОП новини

Українській культурі потрібна підтримка держави – Бердиховська


Богуміла Бердиховська
Богуміла Бердиховська
Ухвалити нові закони, на яких базуватиметься культурна політика держави, організувати достойне фінансування та популяризацію культури – з цього радить починати розбудовувати українську культуру після Майдану Богуміла Бердиховська, польська публіцистка, секретар Польсько-українського форуму, керівник стипендійних програм Національного центру культури у Варшаві. Завдяки і її зусиллям, зокрема, українські митці мають можливість творити, подорожувати європейськими країнами, вбудовувати українську культуру в європейський контекст. А як зробити так, щоб українська культура стала доступна самим українцям?

– Коли йдеться про загальні ради, то вони зводяться до наступного: по-перше, потрібні законодавчі зміни. По-друге, треба творити інституції, по-третє, треба творити програми.

Коли йдеться про закони, то прикладом може бути останній з законів, створених в культурній ділянці, це був закон про Польський інститут кіномистецтва. Цей закон дозволив вийти з занепаду польському кіномистецтву. Чому? Тому що завдяки цьому закону знайшлися гроші на кінопродукцію.

– Чи вони знайшлися в державній кишені, з державного бюджету?

– Цей закон запроваджував наступний механізм: усі дистриб’ютори, розповсюджувачі кінопродукції, незалежно від того, чи це є продукція польська, чи французька, чи американська, певну частину своїх прибутків на підставі цього закону мусили перерахувати до бюджету, з якого йшло фінансування Польського інституту кіномистецтва. Таким чином, з року в рік бюджет нашого кіномистецтва збільшився з кільканадцятьох мільярдів, які могло запропонувати міністерство культури, до понад 80 мільярдів. Може, це невеликі гроші для Голівуду, але коли йдеться про Центрально-Східну Європу, це цілком пристойні гроші на кіномистецтво. Вони дозволяють розпочати працювати кіноіндустрії.

По-друге, виявилося, що для того, щоб деякі ділянки культури запрацювали добре, вони повинні мати керуючі інститути. Наприклад, коли йдеться про книжку, книговидавництво і бібліотеки, немає способу без допомоги держави зробити так, щоб новинки, нові видання потрапляли до бібліотек. Це не є польський досвід. Ми запозичили його у Скандинавських країн. Бібліотеки перетворюються в осередки культури.

І по-третє, спеціалізовані програми, на які держава виділяє окремі кошти. Наприклад, просування польської культури в світі. Є спеціальні кошти, призначені тільки на те, щоб популяризувати польську культуру, щоб запрошувати до нас митців з інших країн, щоб творити нормальний культурний взаємообмін в рамках Європи.

– Польська держава пішла настільки далеко, що з власних грошей фінансує і українську культуру, створює премії для українських художників чи письменників. Відома є премія Казимира Малевича чи Джозефа Конрада, які обидва народилися в Україні. Чому є такий великий інтерес польської держави до того, щоб підтримати автентичне українське мистецтво?

– Справа є очевидна, принаймні з моєї точки зору. Справжнє мистецтво є, очевидно, надбанням тієї нації, в надрах якої воно створюється. Але це також і надбання всього людства. Тобто підтримка художників і письменників, не безпосередньо, але в непрямий спосіб збагачує також і нас, не говорячи про те, що коли йдеться про українських літераторів, вони мають дуже добре реноме у Польщі. Нині ми маємо таку ситуацію, що немає серйозного українського письменника, який би не був перекладений польською мовою.

Мені здається, що це дуже позитивний процес. Бо в такий спосіб ми також нагадуємо про ті постаті, які були дуже важливі для польської і світової культури. Бо насправді, про Малевича поляки і українці знають, що він був поляк, який народився в Україні, а в більшості країн світу його вважають росіянином. Але ми хочемо повернути його до уявної батьківщини та справжньої батьківщини, тобто до України та Польщі. Коли йдеться про Конрада, то це англомовний письменник, але він ціле життя дуже переймався тим, що робилося в Польщі. І тепер він може стати «фірмовим знаком» не тільки Польщі, але й України.

– Але якщо ми повернемося до плану «Культурне життя України після Майдану», хто і як має його створити, щоб тоді, коли настануть умови, коли його можна буде втілити, щоб цей план уже існував?

– З одного боку, це можуть бути експерти-спеціалісти, які, між іншим, пов’язані з Майданом. Мені здається, що співпраця з одного боку незалежних експертів, діячів культури, та з другого боку, експертів, які працюють в українських державних установах, може створити план державної політики в ділянці культури.

Головна справа, як мені здається, – переконати політиків, щоб вони взяли це до уваги, бо, на жаль, і не лише в Україні, культура вважається не першою справою, якою займаються політики. Їх треба переконати, що від культури багато залежить. До речі, мушу сказати, що процес усвідомлення, що культура – це не тільки якісь вишукані культурні проекти, з яких нічого не виникає, в Польщі також зайняв трохи часу. Я думаю, що тільки на початку 2000-х років почали говорити у Польщі, що культура може бути початком економічного розвитку конкретних регіонів країни.
  • Зображення 16x9

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG