Річниця завершення війни в Афганістані: уроки для України та світу
Київ – 15 лютого виповнився 21 рік із дня завершення військової операції Радянської армії в Афганістані. У цей день, 1989 року, за Женевською угодою, афганську землю покинув останній солдат із червоною зіркою на кашкеті. За 10 років у афганській війні взяли участь 160 тисяч вояків із України, 8 тисяч із них були поранені, майже 4 тисячі – залишилися інвалідами, а 3360 українців не повернулися з поля бою. Про сучасне переосмислення тієї війни, про те, які висновки варто зробити з неї українцям, своїми міркуваннями поділився в інтерв’ю Радіо Свобода голова Української спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький.
Залишки радянського танку біля Кабулу, 15 лютого 2010 рокуx
Залишки радянського танку біля Кабулу, 15 лютого 2010 року
– Пане Червонописький, у своїх останніх інтерв’ю ви говорите про те, що мотиви введення радянських військ до Афганістану в 1979 році були вкрай суперечливими, і сама ця кампанія була величезною помилкою. Як на вашу думку, чи була на той час якась альтернатива? Сергій Червонописький (праворуч) у виборчому штабі Віктора Януковича, 7 лютого 2010 року – Впевнений, все те можна було вирішувати іншими шляхами. Не введенням такого величезного контингенту. Навіть, враховуючи якісь геополітичні завдання, можна було обійтися спецоперацією, я це бачу, як військовий. Введення величезного збройного контингенту – нонсенс: будь-який народ буде проти, якщо на його землю прийдуть чужі війська. Уявіть собі, з найкращими міркуваннями до нас в Україну прийшли б іноземці, їздили би по Києву на танках. Це б одразу викликало відразу в народу.
– Отже, які висновки, які уроки має зробити з тих подій Україна?– Уроки – чіткі. Сьогодні в Україні відкрито 304 пам’ятники воїнам, загиблим в Афганістані. Практично в кожному районі вони є – причому не за бюджетні, а за народні кошти. Це свідчення того, як шанує нас український народ. Водночас, ці пам’ятники є величезним застереженням для української влади про те, чим може закінчитися участь у будь-яких військових діях. Про те, що такі рішення слід ухвалювати дуже й дуже відповідально.
– Сьогодні в Афганістані все ще триває міжнародна миротворча операція.– Боюся, що вони наступають на ті ж граблі, на які наступили ми, свого часу. Не впевнений, що вони зможуть зробити те, що хотіли. І мені дуже шкода американських, англійських та інших хлопців, які там гинуть.
– Як ведеться українським ветеранам Афганістану сьогодні?– Живуть погано! Росіянин українського походження Олександр Розенбаум чітко сказав про це: «Свою вітчизну я люблю, але ненавиджу державу». Вітчизна – український народ – ставить пам’ятники, а держава досі не виконала свої зобов’язання перед ветеранами-«афганцями». Більше того, нам щодня доводиться виборювати свої права на пільги, на все те, що держава повинна відшкодувати своїм воїнам, які виконали тоді наказ батьківщини.