Доступність посилання

ТОП новини

Документальна історія УПА отримала Шевченківську премію-2010


Фотографія з книги Михайла Андрусяка «Брати грому»
Фотографія з книги Михайла Андрусяка «Брати грому»

Київ – «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів» – такі назви мають книги документально-художньої трилогії Михайла Андрусяка. Перша книга вийшла друком ще 2001 року. І ось тепер уся трилогія удостоєна Національної премії імені Тараса Шевченка. Як же вдалося зібрати таку кількість унікальної інформації та фотографій, Радіо Свобода розпитало у Михайла Андрусяка.

– Всі три книги охоплюють період від Першої світової війни і до наших днів, а різняться вони своїми героями. У першій книзі розповідь ведуть стрільці, командири чот і сотей - низова ланка УПА. Друга книга – «Брати вогню» вже зібрала розповіді середньої й вищої ланки підпілля ОУН. Третя книга розширяє географію – від Північного Кавказу до Буковини – через особливості долі головного героя Пантелеймона Василевського, уродженця Кам’янець-Подільської області. Він пережив Голодомор, тікав з родиною від НКВС, осів у Єйську на березі Азовського моря, де його прийняли до ОУН хлопці з моєї рідної Городенківщини. Вони там перебували з похідними групами. Василевський воював з німцями у лавах Червоної Армії, був поранений і потрапив в УПА. Далі він вже воював у лавах УПА і «зумів заробити» від радянської влади аж на 2 терміни по 25 років. Зараз ця скромна й інтелігентна людина живе у Дрогобичі.


– Як вдалося «розговорити» цих людей?

До кожного мого співбесідника, майбутнього героя книг, я підбирав індивідуальний підхід. Якщо Мирослава Симчича ( Кривоноса) просити усе розповісти не було потреби, то інших доводилося переконувати. Симчич хіба що часом сердився на мене за надмірну прискіпливість, мовляв, «мене у КДБ так не допитували, як ти тепер».

Хоча все ж мені говорити з цими людьми було легше, аніж іншим. Адже я сам з родини вояків УПА, політв’язнів, восьмеро найрідніших людей моїх батьків загинули у тій боротьбі. Тому відпочатку мені довіряли, тому й розповідали, тому й давали світлини. Я жодного фото не загубив, усі повернув, бо ціни тим світлинам немає – вони винесені з криївок, з боїв, з часу, який кілька десятиліть був просто табуйованим. І це така важка правда, що й досі є люди, які бояться розповідати.

– Чому вони бояться?

Я проаналізував ситуацію й прийшов до висновку, що люди й досі найбільше бояться через ті псевдозагони – спецзагони НКВС, які видавали себе за вояків УПА. Вони грабували й вбивали, а правда про них почала відкриватися лише недавно.

Фотографії з книги Михайла Андрусяка «Брати грому»
Так видається, що я був чи не першим в Україні з тих, хто підняв цю тему. Я першим назвав імена тих офіцерів КДБ, які організовували ці загони й самі брали участь у провокаціях. Таким, зокрема, є полковник КДБ Захаров, якого впізнала на світлині моя мама, бо він особисто катував її у 1945 році, коли очолював МГБ у райцентрі Городенка. Я опублікував цю світлину у 1990-у році у газеті «Агро» і назвав справжні імена псевдоповстанців і те, ким вони були насправді. Тоді до мене почали звертатися люди і розповідати правду. Пам’ятаю, до мене прийшла жінка і сказала, що вона теж упізнала Захарова. Він у неї на очах повісив її маму, видаючи себе за повстанця.

– Що змінилося тепер, чи стало легше зараз дізнаватися правду?

– Тепер зусиллями істориків, співробітників СБУ, керівника Архіву СБУ – Володимира Вятровича вже розсекречено дуже багато таких псевдобоївок, що діяли по всій території України. Багато документів знайдено й опубліковано. Зараз це вже поставлено на наукову основу. Але збирати свідчення очевидців дедалі важче, бо час бере своє – йдуть з життя й вояки УПА й співробітники НКВС-КДБ.
Фотографії з книги Михайла Андрусяка «Брати грому»


– Яка історія з почутих Вас вразила найбільше?

– Кожна історія для мене надзвичайно важлива й цікава. Але найближчою для мне є, звісно, історія моїх батьків. Розпочинав я зі спогадів моєї мами. У її родині загинуло 5-ро: мати, брати й сестри. Вона сама у 18 років потрапила у руки того полковника Захарова, уродженця Володимирської області Росії, паталогічного людиноненависника. Він ненавидів не лише українців, а й усіх людей. Захаров катував мою маму 2 тижні і, подумавши, що вона померла, наказав викинути її тіло на смітник. Але мама, як виявилося, була ще живою. Тож, коли вона подала ознаки життя, її провели через «швидкий і гуманний» радянський суд і відправили етапом до Воркути. Вона там пробула усі 10 років – від дзвінка до дзвінка – кілька разів ще мала померти, але кожного разу Бог її рятував.

Фотографія з книги Михайла Андрусяка «Брати грому»
З батькової сторони загинуло троє. Сам він брав участь навесні 1944-го року у так званому Буковинському поході, де з кількох сотень неозброєних хлопців у живих залишилось кілька десятків. Тоді йому вдалося вижити і він потому ще довго воював в УПА в Карпатах. Але кожна людина, кожен мій герой надавав неоціненну інформацію. Причому дуже важливими є деталі, адже часом те, з якого боку дув вітер, якої висоти був сніговий покрив, звідки світило сонце, надавало можливість максимально точно відтворити події. Я потім практично побував у всіх тих місцях, які описали мої герої.

Важко було говорити з керівниками підпілля або загонів УПА – вони були дуже лаконічними й спочатку надавали тільки загальні відомості, наприклад, звідки й куди перемістився загін. Я тоді ставив багато дрібних запитань, щоб оживити спогади. Це часто спочатку викликало непорозуміння й навіть роздратування. Та я терпляче пояснював, що без деталей не вдасться все згадати й потім описати. Найважче мені було розмовляти з Василем Куком, а між тим, ця людина, вже нині покійна, знала якщо не все, то майже все.

– Що рухало тими людьми? Що дозволяло їм проходити усі ті випробування?

– Я завжди кажу, що якщо хочете бодай наблизитися до розуміння того, як їм тоді велося, візьміть з собою трохи їсти-пити та закрийтеся у підвалі хоча б на чотири дні. Досі ще ніхто мені не сказав, що то легко, навіть попри те, що нікому нічого не загрожує. А тоді молоді хлопці й дівчата жили і боролися у нелюдських умовах, ще й розвивалися, вчилися, займалися вишколом. Вони були чисті душею й сильні духом, тому й витримували ті страшні випробування. Вони були виховані на історії української звитяги й боротьби за незалежність. Була Козаччина, була армія УНР, були Крути, був Базар, була УГА – і те покоління постало на цій історії.

Я дуже рано зрозумів, що мої батьки є особливими людьми. Я спостерігав за ними й за їхніми друзями, я по суті разом з ними жив « у внутрішньому підпіллі». Я намагався зрозуміти, чому й за що вони боролися і завдяки чому вижили. Відповідь одна: вони вірили у ту справу, яку робили, вірили в Україну і в Бога. Ці люди трималися й тримаються на вірі й силі духу.

– Як Ви оцінюєте останні президентські Укази Віктора Ющенка щодо УПА та Бандери?

– Ці Укази Ющенка запізнилися, але краще пізніше, ніж ніколи. І ми тут маємо повне моральне правло не зважати на якісь реакції з боку сусідніх держав чи певних політичних діячів. Історична правда полягає у тому, що Україна довгий час перебувала була під окупацією панської Польщі, більшовицької Росії, нацистської Німеччини. І був спротив цій окупації. І були герої, які жертвували своїм життям задля визволення з-під окупації й здобуття незалежності. Кожен народ має своїх героїв і шанує їх, і ніхто не має права відмовляти у цьому українцям тільки тому, що ми так довго не мали своєї державності.
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG