![]()
П. Вольвач: Як карикатура почувається в Україні, на сторінках української преси і, взагалі, в українському суспільстві? О. Смаль: Приблизно так, як у Салтикова-Щедріна, в “Истории одного города”. Там він пише про город Глупов. Це місто проявляє всі ознаки вмирання. Але збирається жити вічно. Так приблизно і з карикатурою в Україні. Ситуація досить парадоксальна. Карикатуристи абсолютно світового рівня, які давно працюють на світовому ринку, але сектору в пресі карикатури практично не існує.
П. Вольвач: А де себе може карикатурист застосувати? Де карикатура себе проявляє? О. Смаль: Більшість карикатуристів в Україні заробляють на хліб поденною роботою в різних виданнях. Занадто у нас гонорари невисокі. І ще – міжнародні премії.
П. Вольвач: Тобто, участь у міжнародних виставках? О. Смаль: Так. Українці там жнива останні років 15 косять дуже активно і є світовим лідером по кількості виграних призів. На жаль, зустрічаю вже імена наших карикатуристів, які підписують свої роботи не “Україна”. Вже Канада, Австралія...
П. Вольвач: Гаразд, Олеже. А що може собі дозволити український карикатурист? Де межі? Він може, як раніше в “Перці”, таврувати якогось підпилого колгоспника чи несуна? Чи, можливо, може собі дозволити щось більше – маю на увазі карикатуру і політику? О. Смаль: Аналізувати інших важко, а в мене ніколи не було проблем зі свободою. Так що для мене Гондурас – не приклад. Я завжди почував себе вільною людиною. Навіть у ті часи, коли карикатури на наших діячів не дуже рекомендувалося друкувати. На жаль, не так багато в Україні видань, які дозволяють собі друкувати гострі карикатури. Починав ще в газетах горбачовських та самвидавських. Хоч, як мені пояснювали, половина з тих цікавих газет, виданих у підпіллі, фінансувалися радянськими спецслужбами.
П. Вольвач: Ну, а вже в часи незалежної України? О. Смаль: Мене запросила Юля Мостова в “Дзеркало тижня”. У неї була ідея – кожен номер давати на першій шпальті карикатуру. Я пручався – де ж я вам знайду стільки веселого?
П. Вольвач: І хто ж із перших осіб держави, і колишніх, і нинішніх, потрапляв під ваше дошкульне перо? О. Смаль: Всі. Навіть такі, дрібненькі. Ті, кого тепер, можливо, й не згадають.
П. Вольвач: Ця тенденція триває, нинішніх теж допікаєте? Віктора Андрійовича, Віктора Федоровича? О. Смаль: Так, звичайно. Звичайно. Скучати не дають. Пам’ятаю, після Помаранчевої революції в мене була виставка у Львові. Я сказав, що от наша нова влада теж скучати нам не дасть і без роботи я не залишуся. І чим далі, тим веселіше.
П. Вольвач: Олеже, тиску не відчували? Персонажі владного Олімпу не тиснули на вас і не тиснуть?О. Смаль: Я живцем не бачив, щоб хтось із керівників держави якось ображався. Хоч мої інформатори іноді мені про це доносили...
Матеріали до теми:• Свобода преси та її вороги в Україні
• Чому звільнили редактора газети “Вечірній Луганськ”?
• Журналіст без зарплати – чесний?
• На Львівщині панує контрольована свобода слова
• У Криму журналістам стало важче працювати
• Карикатуристи виступають за свободу слова і мир• Звіт Дому Свободи залишає Україну в категорії «частково вільних» держав
• Свобода слова в Криму після зміни торік влади автономії
• Комітет захисту журналістів: минулого року в Україні знову тиснули на пресу, переважно на місцевому рівні.
• «Репортери без кордонів»: Становище зі свободою слова в Україні погіршилося порівняно з 2005 роком.
• Репортери без кордонів: Свобода ЗМІ в Україні поліпшилася від Помаранчевої революції.