Ви використовуєте застарілу версію браузера. Для більш комфортного та коректного перегляду сторінки оновіть свій браузер за посиланням.

Для більш комфортного перегляду поверніть мобільний пристрій у горизонтальне положення

спецпроекти інфографіка новини фото відео
Розсилка Розклад про нас наш кодекс зворотній зв'язок

долучайтеся:

про галерею

Уже багато років день у день українець Олег Петров, ризикуючи життям, спускається на сотні метрів у наповнену темрявою прірву вугільної шахти на сході України. Як виглядає день із життя шахтаря, який готовий добиратися до «центру Землі» заради того, щоб у його дочки був вибір, якого він ніколи не мав.

Олег разом із донькою Аліною
Для більш комфортного перегляду натисніть
F11
Двадцять років у шахті заради доньки
Один день з життя шахтаря, який готовий спуститися до центру землі, щоб у його доньки був вибір, якого не було у нього
У ШАХТУ
Олег (крайній ліворуч) щоранку о 6:17 приїжджає на шахту імені Героїв космосу в Дніпропетровській області. Перед початком зміни від будинку шахтарів забирають автобуси компанії. Чверть жителів Павлограда (місто розташоване за 10 кілометрів від шахти) працюють у вугільній промисловості.
Олег тепер уже бригадир. Почав працювати під землею, коли йому було 18. «У мене не було часу на освіту. Мені потрібно було одягнутися і взутися», – каже він.
Замість шкарпеток шахтарі носять онучі. Олег вважає, що для такої роботи вони підходять більше. «Мокрі онучі можна перев’язати на суху сторону, – каже він. – Крім того, їх можна щільно обв’язати, а шкарпетки постійно сповзають».
Поки Олег чекає початку своєї зміни, шахтарі, які свою вже закінчили, залишають шахту в «кліті». Так тут називають кабіну, яка опускає, а потім піднімає робітників з глибини.
Олегу – 42 роки. Із них майже 20 він пропрацював на шахті. Невдовзі він міг би піти на пенсію, але не зробить цього заради своєї 19-річної дочки.
Аліна живе за 200 кілометрів від сім’ї – в Харкові, де в університеті вивчає психологію. Із 10 тисяч гривень, які заробляє на шахті, він щомісяця відправляє дочці по 4 тисячі. «Я був дуже бідний, щоб піти вчитися, – розповідає він. – Принаймні, я можу забезпечити освіту доньки».
Зараз команда Олега бурить 300-метровий тунель. За підрахунками шахтарів, він приведе до великого вугільного пласту. Його пошук, розповідає Олег, – не точна наука. «Ми або буримо з поверхні, або визначаємо, де поклади, виходячи із залягання вже відомих нам пластів. Але на практиці це метод проб і помилок».
Олегу не подобається його робота, але він каже, що «зарплати вистачає на те, щоб спланувати життя на рік або два вперед. Прокидаєшся і розумієш, що не треба турбуватися про завтрашній день».
Поки робітники встановлюють вентилятор, температура і рівень метану в тунелі різко піднімаються. У деяких місцях можна побачити, як легкозаймистий газ булькотить у калюжах. Максимально допустима концентрація метану не повинна перевищувати 2%, вже при 5% можливий вибух. Рівень концентрації речовини дозволяє визначити детектор газу.
Лунає скрегіт металу – значить, треба проводити техобслуговування тракового ланцюга. Цим бригада Олега займається щотижня. На питання, що потрібно для того, щоб стати хорошим шахтарем, Олег знизує плечима. «Напевно, потрібен час», – все ж каже він.
Відпрацювавши шість годин під землею, команда піднімається до сонячного світла. Олег розповідає, що найгірше в роботі те, що вона «відбирає здоров’я». «Вологість, вантажі – все це позначається на спині, ногах, руках, – каже він. – Серйозних проблем у мене поки немає, але я вже починаю все це відчувати».

Долучайтеся:

Автори: Еймос Чаппл та Вікторія Жуган

Дивитись також:

Хата для Павла

Красноїльська маланка

2017 © РАДІО ВІЛЬНА ЄВРОПА/РАДІО СВОБОДА