Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:49

Росія своїми діями налаштовує Януковича і Лукашенка проти себе – Кузьо


Політолог Тарас Кузьо

Політолог Тарас Кузьо

Коли розпався Радянський Союз, лідери нових незалежних країн винайшли формулу «цивілізованого розлучення» – Співдружність незалежних держав. І обставини, і сама назва підказують аналогію з Британською співдружністю, яка була створена по закінченні Другої світової війни. Що спільного, а що відрізняє підхід до зв’язків із колишніми колоніями Британії та Росії? Про це говоримо з британським політологом Тарасом Кузьом.

Маючи не демократичну, а авторитарну політичну культуру, Москва завжди хотітиме домінувати
– Мені здається, саме Леонід Кравчук назвав це «цивілізованим розлученням» на тлі дуже кривавого розпаду Югославії. Радянський Союз мав стратегічну й тактичну ядерну зброю, і всі боялися, що розпад такої держави може призвести до хаосу з використанням тактичної ядерної зброї, яку мала на своїй території кожна радянська республіка і які було легше транспортувати, ніж стратегічну ядерну зброю, яку мали тільки чотири республіки. Також мені здається дуже малоймовірним, що під час цієї пиятики, якою позначилася зустріч лідерів трьох республік у Біловезькій Пущі, вони думали про Британську співдружність.

Їм потрібно було вирішити ситуацію, в якій вони опинилися після заколоту, що стався у серпні 1991 року. Російський президент Борис Єльцин приїхав до Мінська, вірячи у те, що Радянський Союз ще можна зберегти в якійсь формі. Тоді росіяни запропонували ідею співдружності, щоб зупинити «втечу» радянських республік від Росії. Але проблема і тоді, і зараз полягала в тому, що те, як в Росії дивилися на цю співдружність, відрізняється і буде відрізнятися від поглядів у всіх інших, бо Росія набагато більша, ніж усі інші республіки. А це означає, що, маючи не демократичну, а авторитарну політичну культуру, Москва завжди хотітиме домінувати над цим об’єднанням.

Ситуація з Британією була зовсім іншою, тому що Британія чи Франція спочатку створили національну державу в 16-му столітті, і лише пізніше стали імперіями, які переважно були заморськими територіями. Тому їм було легше позбавитися імперії і повернутися до національної держави. А друга різниця полягає в тому, що Британія мала демократичну культуру. Тому, незважаючи на свою ключову роль, вона ніколи не мала на меті повністю підкорити собі країни співдружності.

– Британія не намагалася створювати економічних союзів зі своїми колишніми колоніями, митного союзу, зокрема, а базувала свої стосунки на спільних цінностях. Чому?

Росія перетворює проросійських лідерів, таких як Янукович і Лукашенко, на таких, які набагато менше зацікавлені у співпраці з Росією
– Більшість колоній, крім «білих», тобто Австралії, Нової Зеландії та Канади, не були економічно розвинутими. Але до 1970-х років більша частка британської торгівлі все одно припадала на британські колонії і лише зі вступом країни до Європейського союзу відбулася переорієнтація торгівлі до Європи.

Щодо цінностей, то британці хотіли мати такі цінності, як демократія, повага до прав людини та верховенство права, записаними в статутні документи. Але реальні події зробили ці надії не дуже реалістичними, особливо щодо Африки. Там на початку ці країни були демократичними, але швидко скотилися в бік авторитарних режимів, найгіршим прикладом із яких є Зімбабве.

У випадку пострадянського простору є лише кілька країн, які можна назвати демократичними, можливо Грузію, Молдову та Україну. Решта є «невільними» за класифікацією «Дому Свободи», включно з самою Росією. Тому тут більше паралелей із Францією, яка намагається утримати культурний вплив на свої колонії, підтримувати вивчення французької мови і культури, і не дбати особливо про демократію і права людини.

Також Росія, як і Франція, відчувають, що їхній культурний вплив, їхня мова втрачають позиції у світі, тому вони намагаються втримати зв’язки і вплив через мову й засоби масової інформації. Але ці зв’язки базуються у більшості випадків на ностальгії за минулим.

У випадку України ці зв’язки ще є дуже міцними. Російська мова має сильні позиції, Російська православна церква має більше парафій в Україні, ніж у самій Росії. Багато людей, особливо серед української еліти, не розмовляють англійською мовою. Вони далі користуються російською мовою для контактів із зовнішнім світом, читають російські новинні сайти, користуються російськими серверами для своєї електронної пошти і далі культивують провінційність, яку вони успадкували, коли розвалився Радянський Союз.

Росія, звичайно, намагається заробити на цьому капітал. Але вона робить контрпродуктивні речі, вона перетворює проросійських лідерів, таких як Віктор Янукович і Олександр Лукашенко, не скажу, на антиросійських, але на таких, які набагато менше зацікавлені у співпраці з Росією.

– Росія нині намагається роз’єднати економічну співпрацю у формі Митного чи Євразійського союзу та культурні зв’язки у формі «русского мира». Чи, на Вашу думку, вона могла взяти за модель Співдружність націй, як тепер називається колишня Британська співдружність?

– Я не думаю, що російські лідери колись будуть звертати увагу на досвід інших, бо для цього вони надто зверхні й надто шовіністичні. Вони думають, що Росія сама – ціла цивілізація. Зрозуміло, що це є прояв комплексу меншовартості. Але це означає, що вони на практиці будуть більше відштовхувати своїх сусідів, ніж приваблювати. Ми це вже побачили на прикладі Віктора Януковича. І якщо Україна підпише угоду про асоціацію з Європейським союзом наступного місяця у Вільнюсі, вона перестане перебувати на роздоріжжі, де вона була протягом останніх 20 років і скаже «до побачення» «русскому миру», не повністю, звичайно, бо російські впливи дуже сильні в Україні. Але психологічно це буде важливий крок.

– Наскільки успішним, на Вашу думку, було існування Співдружності під британським лідерством?

– Найбільшим успіхом була Індія, яка є демократичною країною світу. І це є спадком Британської Імперії та Британської Співдружності. З іншого боку, в Африці великих успіхів, ані економічних, ані демократичних, не вдалося досягнути. Але якщо порівняти британську постімперську політику, яка забезпечила, так би мовити, «м’яку посадку» для деколонізації, британська політика була набагато кращою, ніж французька чи португальська, де стосунки ще досі дуже ворожі. Досить згадати конфлікт в Алжирі, де загинуло понад півтора мільйона людей. Нічого подібного в британських колоніях не було.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG