Белград – Якщо міг стати незалежним край Косово, то, може, й Криму вдасться – повторюють московські пропагандисти. Вони наполягають, що йдеться про аналогічні випадки. Однак, між Кримом й Косовом немає жодної аналогії, в процесах немає нічого паралельного.
Парламент колишнього сербського автономного краю Косово проголосив незалежність в лютому 2008 року. Нині Республіку Косово визнають більше ста країн. Процес здобуття незалежності тривав від другої половини вісімдесятих років.
Приблизно 90 відсотків з-поміж двох мільйонів мешканців Косова становлять етнічні албанці. Вони були лояльними громадянами Сербії, поки Белград не став обмежувати їхню, на Конституції засновану, автономію. А коли президент Сербії Слободан Мілошевич розпустив парламент, владу та всі крайові органи та заборонив албанськомовне телебачення, Приштина й албанськомовну пресу, албанці сформували паралельні органи влади, в тому числі й паралельні школи, університет тощо.
Репресії над косовськими албанцями бачив й засуджував увесь демократичний світ. А в Криму жодної репресії не було. Не бачила їх ні офіційна Москва, не бачив їх ніхто в Сербії.
Повстання косовських албанців було викликане репресіями Белграда
Повстанські акції косовських албанців наприкінці дев`яностих років минулого століття були викликані насильством сербського режиму. Белград упродовж кількох років відхиляв діалог з албанцями. Навесні 1999 року, коли режим Мілошевича відкинув мирний план, Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію, котрою Північноатлантичному альянсу надано право застосувати силу для захисту албанського мирного населення. Після повітряної кампанії, котра тривала від березня до червня згаданого року, підрозділи сербської армії й поліції були виведені з Косова. Провінція стала протекторатом ООН, а згодом – на підставі демократичного волевиявлення абсолютної більшості громадян – незалежною державою. Навляд цей процес проходив на підставі плану міжнародного посередника Марті Ахтісаарі.
Ось що на цю тему каже Луіс Селл, колишній американський дипломат, котрий упродовж багатьох років брав участь в міжнародних ініціативах в регіоні, автор книжки про деструктивну роль колишнього президента Мілошевича:
«Процес Ахтісаарі – це ще одна ключова різниця між Кримом й Косовом. Щойно після стабілізації ситуації в Косові й після створення інституцій самоврядування розпочався міжнародно контрольований процес переговорів, в котрому брали участь всі сторони в конфлікті. Нічого такого не сталося в Криму. А тут Росія прямо захоплює Крим. Якщо Росія справді зацікавлена і якщо справді вважає, що російський народ в Криму перебуває під загрозою, була б повинна розпочати такий процес медіації, про який зрештою йдеться в меморандумі Будапешта, який 1994 року підписала й Росія» – каже аналітик.
Референдуми сербів в сусідніх країнах не визнала ані Сербія
Коли йдеться про ставлення міжнародного співтовариства до регіональних криз, нагадаємо, що серби в Хорватії та Боснії й Герцеговині в першій половині дев`яностих років провели кілька референдумів про відокремлення від згаданих країн та про приєднання до Сербії. Жоден з них не визнала навіть белградська влада, оскільки всі були проведені в недемократичних умовах, без незалежного контролю. Від незалежної сербської республіки на території Хорватії не залишилося ні сліду. Серби в Боснії і Герцеговині мають автономну республіку з міжнародними гарантіями, але вона не стала міжнародним чинником.
Отож, сербська агресія на сусідів завершилася безрезультатно. Загинули десятки тисяч осіб, кордони сусідніх держав не посунулися ні на міліметр. Більшість сербів покинула Хорватію, добровільно або примусово; боснійські серби мають автономію, але живуть бідніше, аніж двадцять років тому.
Парламент колишнього сербського автономного краю Косово проголосив незалежність в лютому 2008 року. Нині Республіку Косово визнають більше ста країн. Процес здобуття незалежності тривав від другої половини вісімдесятих років.
Приблизно 90 відсотків з-поміж двох мільйонів мешканців Косова становлять етнічні албанці. Вони були лояльними громадянами Сербії, поки Белград не став обмежувати їхню, на Конституції засновану, автономію. А коли президент Сербії Слободан Мілошевич розпустив парламент, владу та всі крайові органи та заборонив албанськомовне телебачення, Приштина й албанськомовну пресу, албанці сформували паралельні органи влади, в тому числі й паралельні школи, університет тощо.
Репресії над косовськими албанцями бачив й засуджував увесь демократичний світ. А в Криму жодної репресії не було. Не бачила їх ні офіційна Москва, не бачив їх ніхто в Сербії.
Повстання косовських албанців було викликане репресіями Белграда
Повстанські акції косовських албанців наприкінці дев`яностих років минулого століття були викликані насильством сербського режиму. Белград упродовж кількох років відхиляв діалог з албанцями. Навесні 1999 року, коли режим Мілошевича відкинув мирний план, Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію, котрою Північноатлантичному альянсу надано право застосувати силу для захисту албанського мирного населення. Після повітряної кампанії, котра тривала від березня до червня згаданого року, підрозділи сербської армії й поліції були виведені з Косова. Провінція стала протекторатом ООН, а згодом – на підставі демократичного волевиявлення абсолютної більшості громадян – незалежною державою. Навляд цей процес проходив на підставі плану міжнародного посередника Марті Ахтісаарі.
Ось що на цю тему каже Луіс Селл, колишній американський дипломат, котрий упродовж багатьох років брав участь в міжнародних ініціативах в регіоні, автор книжки про деструктивну роль колишнього президента Мілошевича:
«Процес Ахтісаарі – це ще одна ключова різниця між Кримом й Косовом. Щойно після стабілізації ситуації в Косові й після створення інституцій самоврядування розпочався міжнародно контрольований процес переговорів, в котрому брали участь всі сторони в конфлікті. Нічого такого не сталося в Криму. А тут Росія прямо захоплює Крим. Якщо Росія справді зацікавлена і якщо справді вважає, що російський народ в Криму перебуває під загрозою, була б повинна розпочати такий процес медіації, про який зрештою йдеться в меморандумі Будапешта, який 1994 року підписала й Росія» – каже аналітик.
Референдуми сербів в сусідніх країнах не визнала ані Сербія
Коли йдеться про ставлення міжнародного співтовариства до регіональних криз, нагадаємо, що серби в Хорватії та Боснії й Герцеговині в першій половині дев`яностих років провели кілька референдумів про відокремлення від згаданих країн та про приєднання до Сербії. Жоден з них не визнала навіть белградська влада, оскільки всі були проведені в недемократичних умовах, без незалежного контролю. Від незалежної сербської республіки на території Хорватії не залишилося ні сліду. Серби в Боснії і Герцеговині мають автономну республіку з міжнародними гарантіями, але вона не стала міжнародним чинником.
Отож, сербська агресія на сусідів завершилася безрезультатно. Загинули десятки тисяч осіб, кордони сусідніх держав не посунулися ні на міліметр. Більшість сербів покинула Хорватію, добровільно або примусово; боснійські серби мають автономію, але живуть бідніше, аніж двадцять років тому.
