Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:17

Близькість смерті змінює сприйняття реальності, кажуть військові і священики

Львів – Навіть затятий атеїст стає на війні віруючою людиною. Постійна небезпека смерті, відповідальність за свого бойового друга заставляє переосмислити життєві цінності.

Двічі побував у зоні бойових дій мобілізований львів’янин Юрій. Чоловік втратив багатьох своїх побратимів, кулі його оминали. Смерть бачив зблизька, це цілковито змінило його ставлення до життя. Тепер цінує кожен подарований йому день, кожну усмішку своєї хворої донечки.

Юрій прийшов в армію, вважаючи себе віруючою людиною, але не фанатичною, почасти богослужіння у церкві видавались йому надто довгими. Але війна, каже, змінила не лише його, але й офіцерів, які були далекі від віри. Вони сивіли на очах.

У військовій частині були російськомовні люди. Так вони казали, що до релігії байдужі. Але потрапивши у зону АТО, почувши запах смерті вживу, це змінює свідомість людини

«На війні моляться всі, навіть, хто ніколи цього не робив і вважав себе атеїстом, – поділився своїми відчуттями український боєць. – У військовій частині були російськомовні люди. Так вони казали, що до релігії байдужі. Але потрапивши у зону АТО, почувши запах смерті вживу, це змінює свідомість людини. Смерть ходить від життя недалеко, вона зовсім поруч. Лише у світському житті ми цього не бачимо, не задумуємось. А коли все відчуєш на власний присмак, на власні очі побачиш, відчуєш кожною точкою свого тіла, з яким відбуваються на війні страшні речі, то цілком змінишся».

На шиї у Юрія – вервечка. Загалом має їх чотири. Усі передали люди з різних містечок. «Це настільки сильною робиться віра, ці всі вервечки люди освячували для нас, – розповідає чоловік. – Зі мною служить хлопець із Києва, дуже модний, такий навіть мажорний. Питає, що це у мене, просить, мовляв, дай мені вервечку. Я ніколи від нього цього не очікував. Там є дві крайності – життя і смерть, починаєш вірити лише у Бога, бо крім тебе і Бога ніхто тобі не допоможе…».

Війна відкриває суть людини

Війна – це як лакмусовий папірець, одразу видно суть кожної людини, яка вона насправді з себе, що коїться у її серці. Про це говорить отець УГКЦ Тихон Кульбака, який 12 днів перебував у полоні у сепаратистів. Він, хворий на цукровий діабет, був позбавлений ліків, переніс діабетичну кому. І залишився живий, каже, завдяки молитві і вірі. Тричі отця вели на імітований розстріл. У полоні став ще сильнішим у своїм вірі. За словами священика, війна цілковито перевертає життєві цінності.

Бабця і мама казали, що треба ходити до церкви. Але людина не розуміла, що у цій церкві шукає, просто виконувала побожну гарну традицію – ходити у церкву. А там, на війні, вони по-новому знаходять Христа

«Якщо у людині було маленьке зернятко віри, то розростеться велике дерево віри. Якщо того не було, то якийсь інший вакуум, але в душі вакууму не буває – там або Господь, або ворог, зло. Багато капеланів кажуть, що дійсно на війні відбувається багато моментів навернення, коли людина була вихована у вірі, бабця і мама казали, що треба ходити до церкви. Але людина не розуміла, що у цій церкві шукає, просто виконувала побожну гарну традицію – ходити у церкву. А там, на війні, вони по-новому знаходять Христа, починають з ним будувати нові стосунки. Це чудово», – говорить отець Тихон УГКЦ.

Чимало бійців, приїхавши на відпочинок додому, беруть шлюб у церкві з дружиною, з якою вже прожили не один рік і навіть виховують діток. І не тому, що так треба, бо на війні зрозуміли, наскільки це важливо для жінки, дітей, для міцної родини загалом.

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG