Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:09

Екс-російський в’язень Юрій Яценко: українська влада діє неузгоджено щодо політв’язнів


Юрій Яценко

Юрій Яценко

«У тюрмі потрібно, перш за все, контролювати свої думки і не впадати в депресію. Людина в депресії дуже швидко ламається»

Жорстокі тортури, спроби вербування з боку ФСБ і портрет чекіста Дзержинського у кабінеті російського слідчого. Це те, що найбільше запам’яталося з російської тюрми львів’янину Юрію Яценкові. Ровесник незалежності України, 24-річний активіст Євромайдану, донедавна студент права майже рік провів за ґратами у Росії. Яценко зміг повернутися до України у травні цього року, після того, як російський суд визнав його винним у незаконному зберіганні пороху (це звинувачення він відкидає). Сьогодні Яценко є одним із активістів громадської кампанії LetMyPeopleGo, яка має на меті привернути увагу світу до долі щонайменше десятка українців, які, за оцінками правозахисників, ув’язнені в Росії з політичних мотивів.


– Що допомогло Вам вистояти?

– Молитва і, напевно, безкінечна надія. Ніколи не опускав руки, завжди надіявся, що вистою. Це допомогло. І надзвичайна підтримка з боку всіх моїх друзів, родичів з України, підтримка громадських організацій – як в Росії, так і Євромайдан-SOS в Україні, підтримка МЗС. Тобто ззовні світ, всі родичі, друзі – все робили для того, щоб мене визволити з полону.

– Як так сталося, що Ви вирішили перерізати собі вени? Що Вас змусило піти на такий відчайдушній крок?

Вони хотіли, щоб я на камеру виступив, начебто я диверсант з України, і я добровільно здаюсь в спецслужби Російської Федерації

– На той період я вже був у повній ізоляції протягом двох тижнів. Мене били, не годували. І вже працівники контррозвідки ФСБ перейшли на таку стадію, що вони просто мене вивезли в ліс і почали катувати для того, щоб я дискредитував публічно Україну через телебачення. Тобто, вони хотіли, щоб я на камеру виступив, начебто я диверсант з України, і я добровільно здаюсь в спецслужби Російської Федерації.

Це виглядало так: вони мене підвісили на гак в позі «ластівка» і декілька годин били по геніталіях, в живіт, по нирках, мішком с піском по голові, душили. Притому, в мене був мішок на голові, перемотаний скотчем, і навіть через 20 хвилин такі тортури стають нестерпними. Мене врятувало те, що я до 10 години мав бути доставлений в спецзаклад, але вони пообіцяли, що на наступний день вони продовжать, вони знову мене вивезуть.

Я вирішив, що найкращим виходом буде довести тіло до такого стану, при якому мене не можна буде катувати. Це – крововтрата

Я розумів, що ще один день я не зможу витримати, бо катування були наджорстокі, і я вирішив, що найкращим виходом буде довести тіло до такого стану, при якому мене не можна буде катувати. Це – крововтрата. Тому я собі перерізав вени і розпоров живіт. Це не була спроба суїциду, а це був спосіб довести тіло до такого стану, при якому мене не можна буде катувати, і я їм заявив свою вимогу, коли розрізав вени, що не дам себе зашити, поки мені не дадуть телефон передзвонити додому.

Мені надали телефон приблизно через 40 секунд, як побачили, що я стікаю кров’ю, тому що кров била фонтаном, і таким чином я заявив про себе зовнішньому світу і отримав підтримку.

– Вас звинуватили у Росії в контрабанді і незаконному володінні вибуховими речовинами. Чи був порох?

– Через три місяці (після затримамння – ред.) з’явився свідок, який стверджував, що рік тому я йому залишив речі на зберігання. Що в цих речах, він не знає, і він зробив добровільну видачу цих речей. Звичайно, ніякого відношення до цього пороху я не маю.

Навіть за цією сфальсифікованою справою мене не можна було притягти до відповідальності по мисливському пороху: ця стаття в російському законодавстві вже давним-давно декриміналізована

Спочатку порушили проти мене статтю щодо контрабанди вибухівки, її за відсутністю складу злочину через півроку закрили і порушили статтю «про зберіганню вибухівки». Хоча навіть за цією сфальсифікованою справою, яку вони неправильно сфальсифікували, мене не можна було притягти до відповідальності по мисливському пороху, оскільки ця стаття в російському законодавстві була вже давним-давно декриміналізована.

Як перебування у російській тюрмі змінило Ваше ставлення до життя, Ваші погляди?

– Звичайно, загартувала. В’язниця дуже загартувала, оскільки довелося проходити карцери, одиночні камери, дуже часто відбувалися голодування, протести шляхом голодування, до мене підсаджували різних провокаторів, оперативники СІЗО весь час думали, яким чином мене зламати, придумували різні способи маніпуляцій, погроз.

Я мусив у собі виробити такий характер, з яким би я зміг вижити у тому середовищі. Потрібно, перш за все, контролювати свої думки, не впадати в депресію, бо людина в депресії дуже швидко ламається. І молитва мені допомогла. Як молитва моїх близьких, так і моя безпосередня молитва в СІЗО.


– У Росії в Ростовській області судять Надію Савченко, у Чечні ще двох українців, яких правозахисники називають політичними в’язнями, хоча більше зараз говорять саме про Савченко. На Вашу думку, чи робиться зараз достатньо, щоб підтримати цих людей?

Щодо багатьох політичних в’язнів, менш відомих, не вистачає банально грошей на юридичну допомогу їм

– Я думаю, що робиться недостатньо. Перша проблема, яка є з боку України, – це неузгодженість дій між різними структурами: між Міністерством закордонних справ, Службою безпеки України, Адміністрацією президента з приводу визволення наших політичних в’язнів. Немає конкретної відповідальної особи, яка би звітувала про те, що саме робиться, яким чином. Щодо багатьох політичних в’язнів, менш відомих, не вистачає банально грошей на юридичну допомогу їм, не вистачає грошей на адвоката. Це найперше, що потрібно для визволення людини з сусідньої держави.

– Чи можете навести конкретний приклад?

– В мене є інформація від родичів Миколи Карпюка і від родичів Станіслава Клиха, що їм потрібні гроші на адвокатів. (Цих двох громадян України затримали в Росії у 2014 році і зараз судять за звинуваченнями в участі у війнах у Чечні у 1994-95-му і 2000-му роках – ред.)

  • 16x9 Image

    Мар’яна Драч

    На Радіо Свобода з 1996 року, вела різні програми, серед яких «Україна і світ» та «Свобода сьогодні». Вивчала міжнародні відносини в Рузвельтському університеті в Чикаго і державне управління та економіку в Інституті державного управління і місцевого самоврядування (нині Академія) в Києві. Директор української служби Радіо Свобода з травня 2013 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG