Якщо уряд заявляє, що змінами в системі нарахування стипендій він збирається підтримувати кращих студентів, то спершу треба відмовитися від системи державних замовлень, яка показала свою неефективність ще в радянські часи, вважає директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний. На його думку, нинішні зміни в наданні стипендій будуть ефективні лише за умови змін підходів до державного фінансування університетів, де має оцінюватися якість самих університетів та їхніх випускників.
– Які рекомендації надавав Ваш центр щодо нинішньої стипендіальної реформи?
Наша позиція була такою: зробити соціальну стипендію такою, яка би нараховувалася за доходом родини, яка утримує студента, підвищити поріг малозабезпеченості
– Наша позиція була такою: зробити соціальну стипендію такою, яка би нараховувалася за доходом родини, яка утримує студента, підвищити поріг малозабезпеченості. На цей момент він у нас порівняно низький. Через це люди, які мають все таки дуже низькі доходи, не потрапляють у цей поріг.
Академічна стипендія – в розмірі не меншому, ніж стипендія соціальна. І доступна меншій кількості студентів
Академічна стипендія – в розмірі не меншому, ніж стипендія соціальна, перше. І друге – доступна меншій кількості студентів.
– Тобто загальна кількість студентів, які отримуватимуть стипендію, зменшиться чи збільшиться?
39% студентів, які отримують нинішню стипендію, її оцінили, як від 0 до 25% своїх місячних витрат. Ці студенти забирають її у тих студентів, які її потребують набагато більше
– Ні, не зменшиться однозначно. Але тут річ у тім, що на цей момент 39% студентів, які отримують нинішню стипендію, її оцінили, як від 0 до 25% своїх місячних витрат. Ці студенти, які набагато менше потребують цієї стипендії, забирають її у тих студентів, які її потребують набагато більше.
– Підхід до стипендії і взагалі до вищої освіти в різних країнах різний. В одних вища освіта – це привілей. В інших – її більше розглядають як благо громадського вжитку. Від цього і залежить, хто кому платить: чи студенти платять за навчання, чи держава їм сплачує стипендію. Яка модель на Вашу думку більше підходила би зараз Україні?
– Це трохи перебільшення, що у світі є дві моделі. Навіть в тих країнах, де ми бачимо найбільший розквіт платності вищої освіти, частка державних коштів вищої освіти складає в світі 40%. Тобто навіть в тих країнах, де вища освіта є платною для домогосподарств, самих студентів і для їхніх батьків, все одно держава, покриває близько половини всіх фінансів.
Мусить бути інша форма державного фінансування. А державне замовлення – це породження держплану радянського. Воно може існувати лише в окремих сферах
На жаль, в Україні всі ці роки відбувалося популістичне окозамилювання. Тобто всім розповідали про те, що наша освіта є доступною, збільшуючи обсяги місць так званого «державного замовлення», яке немає права вже існувати. Мусить бути інша форма державного фінансування. А державне замовлення, як ми знаємо, – це породження держплану радянського. Воно може існувати лише в окремих сферах. Але це не означає, що не має бути державного фінансування вищої освіти і надання права безоплатно здобувати вищу освіту. Нам потрібно грати в чесну гру і населенню говорити, коли ми в грудні закладаємо певну суму коштів в державний бюджет, то одразу ж попереджати, скільки може бути місць державного замовлення покрито на цю суму.
– Давайте тоді подивимося на цю систему, як би Ви її бачили через 5-10 років, до чого Україна мала би прагнути?
Ми пропонуємо поставити мету – розвиток і збільшення кількості сильних університетів в Україні. Всі ці процеси не можуть бути в умовах недостатнього фінансування
– Перша проблема – це мета, яку ми поставимо перед нами. Ми пропонуємо поставити мету – розвиток і збільшення кількості сильних університетів в Україні. Для того, щоб у нас були сильні університети, нам потрібно, щоби частка сильних абітурієнтів в таких університетах стабільно зростала, частка сильних студентів відповідно зростала, і частка сильних викладачів і науковців теж зростала. Всі ці процеси не можуть бути в умовах недостатнього фінансування. Для того, щоб ця мета була досягнута, потрібно забезпечити видалення тих дисбалансів, які зараз створилися в цьому плані.
Ми маємо відійти від системи «державного замовлення», ми маємо планувати, якщо ми зберігаємо це планування, в широких категоріях, це мусять бути галузі, які у нас забезпечує держава, державний апарат, армія, медицина, вчителі, а далі ми маємо обирати ті галузі, які уряд і парламент визначають критично важливими для української економіки
Ми маємо відійти від системи «державного замовлення», ми маємо планувати, якщо ми зберігаємо це планування, в широких категоріях, не 114 спеціальностей, це мусять бути галузі, які у нас забезпечує держава, державний апарат, армія, медицина, вчителі, а далі ми маємо обирати ті галузі, які уряд і парламент визначають критично важливими для української економіки. Я не знаю, чи колись воно дійде до цього завдання, бо лише чутно розмови про ІТ, аграрний бізнес, а хтось каже, навпаки, металургія, прокат, авіація. Але я не бачу жодного урядового рішення про те, які є стратегічні напрямки нашої економіки.
Ми маємо щиро і чесно сказати всім нашим співгромадянам, що в державі коштів рівно стільки, їх вистачить рівно на стільки бюджетних місць. Не більше
Коли з’явиться це рішення, буде зрозуміло, які широкі галузі є пріоритетними. Далі ми маємо щиро і чесно сказати всім нашим співгромадянам, що в державі коштів рівно стільки, їх вистачить рівно на стільки бюджетних місць. Не більше. Якщо ви хочете більше бюджетних місць, будьте готові до того, що кожне з цих бюджетних місць буде недофінансованим.
Далі у різних спеціальностей є різні витрати. Ні для кого не секрет, що якщо держава вирішить фінансувати, наприклад, економіста і медика, то на медика вона мусить витратити набагато більше. А зараз у нас медицина – одна з найбільш недофінансованих.
Простий приклад одного з дисбалансів: один студент в університеті Міністерства культури коштує вдвічі, а інколи втричі дорожче, ніж один студент-бюджетник в університеті Міністерства охорони здоров’я. Це нонсенс
Простий приклад одного з дисбалансів: один студент в університеті Міністерства культури коштує вдвічі, а інколи втричі дорожче, ніж один студент-бюджетник в університеті Міністерства охорони здоров’я. Це нонсенс, він безумовно пояснюється простим лобізмом і тим, що Мінкульт набагато сильніший політично, ніж МОЗ, але нам потрібно все це провести до відповідних коефіцієнтів витратності, які існують в Польщі, в Чехії, в Австрії, в Словаччині, і в Румунії, і Шотландії, Ірландії. І далі нам потрібно розподіляти ці кошти на конкурсних засадах.
Я не є прихильником алгоритму «гроші ідуть за студентам», але я готовий його підтримати тільки через те, що він повністю вилучає телефонне право і корупцію під час розподілу бюджетних коштів
Я не є прихильником алгоритму, який застосовується в цьому році, так звана модель «гроші ідуть за студентам», але я готовий його підтримати тільки через те, що він повністю вилучає телефонне право і корупцію під час розподілу бюджетних коштів.
– Чи нова модель розподілення стипендій в Україні буде кроком у тому правильному напрямку?
Якщо не відбудеться трансформації від «державного замовлення», яке є зараз, до державного фінансування за результатами діяльності, то ця стипендіальна реформа – це буде такий фасад, який облущиться через кілька років все одно
– Тільки якщо буде змінений підхід до державного фінансування в університетах. Тобто ми можемо скільки хочеш боротися, можемо перемогти щодо нормальної стипендіальної системи і її запустять. Але якщо не буде реформована нормально система фінансування в університеті, якщо не відбудеться трансформації від «державного замовлення», яке є зараз, до державного фінансування за результатами діяльності, коли беруться і оцінюються результати, показники роботи кожного університету, то, можна сказати, що ця стипендіальна реформа – це буде такий фасад, який облущиться через кілька років все одно.
