Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 18:52

Багатолітній політв’язень і дисидент Богдан Ребрик 16 років відсидів в радянських таборах. Саме в Мордовії у 1979 році увійшов у Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у місцях позбавлення волі. Працював нештатним кореспондентом на Радіо Свобода. Був депутатом Верховної Ради першого демократичного скликання.

– Мені в Радянському Союзі було добре. Я був військовим, мав 617 рублів зарплати. Коли у 23 роки потрапив у катастрофу – осліп. Мене з армії списали. Повернувся до Івано-Франківська. Життя знав з газет. Коли приїхав і побачив, як люди живуть, як тяжко працюють в колгоспах, я не міг мовчати. Мені казали: «В Радянському Союзі усім добре, одному Богданові погано».

Коли мене посадили перший раз, дали три роки, думали, що налякають. А я побачив, що я не один. Тоді зрозумів, що мене Господь осліпив там, в армії, аби я прозрів.

Наш народ не вирішить свої соціальні питання, якщо не матиме політичної незалежності

Я зрозумів, що Україна, наш народ не вирішить свої соціальні питання, якщо не матиме політичної незалежності.

«Перше завдання було – вийти з ізоляції»

– Ми були ізольовані, нас ніхто не знав, не знали, що є політичні в’язні. Перше завдання, яке перед нами стояло, – вийти з ізоляції. І почали.

Першим ми пробили вихід з цієї ізоляції для Валентина Мороза, викладача Івано-Франківського педінституту

Першим ми пробили вихід з цієї ізоляції для Валентина Мороза, викладача Івано-Франківського педінституту. Коли він вийшов у 1970-му (відсидівши п’ять років), його першого схопили другий раз. А ми всі – Дзюба, Світличний, Іван Гель, Горині ще були на волі. І ми розкрутили ім’я Мороза.

Почали шукати вихід. Є публікації, статті – треба десь друкувати. Придумали той самвидав – сам друкуєш, сам видаєш і сам розповсюджуєш. І справа набрала розголосу. Мельниківці нав’язали з нами контакти через туристів.

Богдан Ребрик. Архівне фото

Богдан Ребрик. Архівне фото

Дзюба написав «Інтернаціоналізм чи русифікація?» – це був головний програмовий документ дисидентства

Дзюба написав «Інтернаціоналізм чи русифікація?» – це був головний програмовий документ дисидентства: що робити? Навколо цього все трималося ідейно.

«Показали світові, що Радянський Союз – то брехуни»

– Коли ми розкрутили Мороза, нас похапали другий раз. А Сахаров вже створив Комітет захисту прав людини. Дружина Мороза Рая, яку вигнали з роботи, поїхала до Сахарова і у них жила та працювала як перекладач з української мови на російську тієї інформації, яка надходила з таборів. До Сахарова мали доступ усі акредитовані в Радянському Союзі іноземні журналісти. Через них інформація відправлялася далі.

Через Сахарова ми розповідали світу, що є такі люди, що вони хочуть і як їх переслідують. Ми це робили і до Гельсінського процесу. І коли було прийнято світом рішення провести нараду в столиці Фінляндії Гельсінкі по співпраці і безпеці в Європі у 1975 році, то «затягнули» туди і Радянський Союз.

Думали: раз Радянський Союз підписав, то буде виконувати. Вони не знали, що то брехуни. А ми це змогли показати, створивши Гельсінські групи. Вони створили Московську, а ми Українську.

Я на той час уже сидів в тюрмі. То почали арештовувати тих, хто був на волі. Левка Лук’яненка взяли уже третій раз, Руденка, дружину Руденка, Бердника – всіх зачистили. Кого посадили, кого вигнали.

«Нас було небагато, але ми були небезпечні для режиму»

– Гельсінська група була дуже небезпечною для Радянського Союзу. Ми передавали на захід інформацію про те, що тут діялося. Ця Українська Гельсінська група і цей правозахисний рух загалом фактично підготували процес, що призвів до розвалу Радянського Союзу і проголошення Незалежності України.

Чому ми це робили? Ми знали, що навіть та відносна демократизація – та хрущовська «відлига», мало не розвалила Радянський Союз.

Ми розуміли: Радянський Союз може триматися тільки на силі, а демократизація розвалить його.

Ми розуміли: Радянський Союз може триматися тільки на силі, а демократизація розвалить його.

Нас було небагато – на 50 мільйонів знайшлася лише 41 людина, яка зголосилася боротися

Нас було небагато – на 50 мільйонів знайшлася лише 41 людина, яка зголосилася боротися. Пересадили, повиганяли, замучили. Ми все робили, щоб привернути увагу громадськості світу до того, що насправді коїться в СРСР.

У липні 1988 року ми зібралися і вирішили створити вже Українську Гельсінську спілку. З УГГ залишилися Чорновіл, Лук’яненко, Ребрик, Січки, Оксана Мешко. І ми створили цю спілку, щоб поширити на всю Україну цю роботу.

Головне завдання виконали: розвалили Радянський Союз.

Клікніть, щоб відкрити проект про УГГ:

  • 16x9 Image

    Галина Добош

    Радіо Свобода співпрацюю з 2007 року. Власкор по Івано-Франківській області. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG