На Донбасі нас називали «мавпами» – засуджений бразилець із угруповання «ДНР»

Київ – Бразилець Рафаель Маркес Лусваргі став першим іноземцем не з Росії, засудженим українською вдадою за участь у війні на Донбасі. Печерський суд Києва присудив йому 13 років в’язниці з конфіскацією майна. Пробувши на Донбасі рік, він повернувся з окопів додому, щоб «бути із сім’єю». СБУ в результаті спецоперації виманила його назад до України, щоб віддати під суд. Адвокат бразильця Валентин Рибін очікує, що вирок першої інстанції скасують під час апеляції і справу розглянуть повторно.

В ексклюзивному інтерв’ю журналістам проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії» колишній бойовик, а тепер арештант Лусваргі розповів, навіщо він приїхав на чужу війну, чи шкодує він, що воював проти українців, та про те, що серед бойовиків є «фашисти».

– Чому ви вирішили поїхати воювати на Донбас?

– Я з дитинства великий фанат Росії. Все що було пов’язано з Союзом, Росією, було священним для мене. Я вчився в Росії. Гарним студентом не був, але любив Росію, вивчав російську, жив із росіянами. Я був добровольцем в Удмуртії, в школі з дітьми. Коли я повернувся до Бразилії, я вже знав, що був Майдан, що в Україні знову революція, що на Донбасі почалася війна.

– Як ви ставилися до Майдану у Києві у 2013-14 роках? Чи змінили ви своє ставлення до цієї революції?

– Я був радий за Майдан, тому що я був анархістом, – якщо є держава, я проти неї. Потім повернувся до Бразилії – теж хотів бути активістом, підтримати рух проти корупції. Через це я потрапив під тимчасовий арешт у Бразилії.

Майдан – це було цікаво. Я не був на Майдані, але люди, які там були, мені казали, що Майдан розпочався добре, але в кінці там були тільки ті, кому платили гроші.

У пресі я прочитав, що на Донбас потрапили декілька фашистських батальйонів – «Айдар», «Азов» та інші. І починали бити там етнічних росіян (такі твердження поширювала російська пропаганда – ред).

Я подумав, – як це можливо, щоб у 21-му столітті все ще є фашисти. Я отримав запрошення від друзів, там у мене є кілька знайомих. І пішов на Донбас, тому що завжди був військовим, прийшов на допомогу.​

– Хто вас зустрів? В який підрозділ ви потрапили?

– Спочатку потрапив у «Привид» Мозгового.

– Там були інтернаціональні бригади? Ви були там не єдиним іноземцем (не росіянином або українцем)?

– Були французи, іспанці, сербці, навіть хорвати.

– У вас виникло відчуття, що війна трохи інша, не така, якою здавалося до цього?

– Так. Це абсолютна правда. Дуже важко пояснити, навіщо така війна. Тому що там є дуже хороші люди. Але на Донбасі і дуже погані люди були. Я можу сказати без жодних проблем – «Бабай» в Луганську, він був дуже поганою людиною, мародером, бандитом. Коли я був на Донбасі, я бачив, що там воювали не тільки проти фашистів.

Там були люди, які були за царя, були за комунізм, за новий світ, за Росію, були за те, щоб залишитися незалежними на своїй території. Важко зрозуміти, навіщо.

– Ви шкодуєте про те, що ви брали участь в цих бойових діях?

– У той час це було потрібно. Я бачив, що людина з «Азова» зробила на Луганській території, я бачив що батальйон Нацгвардії робив в Дебальцеві. В СБУ мені не повірили, коли я це розповідав.

– А з боку людей, які воювали на Донбасі проти України, теж були злочини проти мирних жителів, чи не так?

– Правда. Як, наприклад,«Бабай» в Луганську. Його вже покарали. Є одна група, про яку дуже шкодую, що зустрівся з ними. «Русич», я з ними працював, коли був у першій слов’янській бригаді в «ДНР». Вони дуже пишалися тим, що вони робили в Луганському аеропорту. Це теж було варварство. Коли ми перемагаємо наших ворогів, ми маємо їх поважати.

​– Як ви могли воювати пліч-о-пліч з людьми, які відстоювали крайню праву ідею?

– Ми не воювали пліч-о-пліч. Хлопці з мого підрозділу, за словами «Русича», були «мавпами з Півдня Америки».

Навіть серед французів були фашисти, на жаль. Але це я дізнався пізніше, коли вже була дружба. І ми воювали пліч-о-пліч, коли були в аеропорту. Ми їли разом, були в окопах, разом потрапляли під вогонь, допомагали один одному. А потім – «люди-фашисти», думають, що ти «мавпа», тому що ти народився в іншій країні.

– Чи стало за останній час менше учасників інтернаціональних бригад серед тих, хто воює проти України на Донбасі?

– Люди втомилися. Не всі приїжджають надовго.

А коли бразильці побачили, що з ними воювали фашисти – «Русич» – це сильно їх образило. Діма – він амазонец, індіанець. Коли він це побачив, він мені сказав: «Рафаель, я йду». Я сказав: «почекай, я теж хочу йти, дай мені час все підготувати».

Вся ця ситуація… нічого не змнювалося. З нашого боку теж були люди, про яких ми думали, а що вони роблять тут, вони мають бути в тюрмі.

– Чи можна сказати, що іноземці розчарувалися?

– Командир запитував мене, чого ти йдеш. У січні 2015 року мені казали про те, що нам почнуть платити. Але навіщо? Ми вже служили безкоштовно, і добре служили. Це люди, в яких були мотиви та ідеали. Але якого сорту люди тоді будуть, якщо приходять сюди тільки за гроші? П’яниці, бандити, і люди, які ніколи не тримали зброю в руках. Якість впала.

Дуже багато людей пішло, і не тільки люди, а командири.

– Багато командирів починають сваритися один з одним. Часто виникають дивні вбивства в тилу. Спочатку вбили Мозгового, потім Дрьомова. Нещодавно в Донецьку вбили «Моторолу» і «Гіві». Ви стежили за цими подіями, що говорили бійці?

– Я намагаюся не займатися політикою, я прийшов воювати. Я чув думки військових, які були зі мною. І моя думка – це була не українська спецслужба, це була внутрішня справа. Деякі командири були сильно корумповані.

– А що крали? Вони продавали зброю, чи гуманітарну допомогу?

– Всім це вже відомо, це вже всі казали. Це не секрет. Вони продавали не тільки зброю і гуманітарку, вони продавали інформацію. Коли ми кілька разів йшли штурмувати український блокпост, вони вже знали звідки і як ми будемо це робити. Один раз ми пішли без попередження, і вони нічого не знали.

– Ви створили власний підрозділ «Вікернес». Чого вирішили назвати його на честь норвезького музиканта Варґа Ві́кернеса?

– Коли це був ще не підрозділ, а маленька група, хлопці запропонували таке ім’я, а не Че Гевара, як ми, бразильці, хотіли. Ми не були проти. Мені подобається ідея нового світу Вікернеса. Коли він був молодим, мав фашистські ідеї, але він сказав, що більше не підтримує їх.

– Ви з ним спілкувались? Він знає, що на боці угруповання «ДНР» на Донбасі воювали люди під його ім’ям?

– Так! Він мені сказав: «Коли я почув про це, я подумав, що це поганий жарт. Але потім я дізнався, що це ти і все стало зрозуміло». Але він теж не розуміє, навіщо така війна.

– Чому ви вирішили поїхати з Донбасу?

– Я був на Донбасі рік – в траншеях та окопах. Я втомився воювати, це нелегко. Ситуація змінюється, ти бачиш, скільки страждають цивільних, військових… Всі страждають сильно, з обох сторін. Я хочу продовжувати своє життя, мати сім’ю, там не було можливості будувати сім’ю.

– Чому, на вашу думку, війна все ще триває, хоча від неї стомилося й цивільне населення, й ті, хто тримає зброю в руках?

– Я не знаю, чому досі є війна. Всі втомилися, це не добре. Я вважаю, що це корупція. Але може бути ні. Я думаю, що ті, в кого є влада в руках, всерйоз не хочуть нічого робити. Це дуже легко сказати: всі наші проблеми тому, що там війна. На вашому боці, в Україні, і на їхньому боці теж, на моєму боці.

​– А ви згодні з тим, що за цією війною стоїть Росія?

– Росія переживає за всіх росіян. Не тільки в Україні, Росії, а й в Балтійських державах, скрізь. Росія – велика країна, там є все – ресурси й люди. Навіщо Росії потрібна така маленька територія, де більше нічого нема, шахти не працюють? Росії Донбас не потрібен. Тож вона просто допомагає. Але це для неї вже дуже дорого коштує.

Багато хто мене запитує – хто дає зброю? Весь рік, який я був на передовій на Донбасі, я не бачив, звідки зброя.

– Вас заарештували в аеропорту, коли ви приїхали, фактично, працювати в Україну. Чому ви вирішили, що це для вас безпечно? Ви подумали, що конфлікт закінчився?

– По-перше, так. В Бразилії читав, що конфлікту вже майже немає, все спокійно, Мінський процес йде. Коли я отримав запрошення, я одразу подумав: це пастка. Але ми говорили протягом чотирьох місяців, я двзонив в українське посольство в Бразилії, вони сказали, ні, ми не шукаємо ніяких бразильців. Вони сказали, що в ОБСЄ та Інтерполі мого імені немає. Я шукав сам, дійсно немає.

Я до сьогодні запам’ятав, що у Мінській угоді йде мова про те, що люди, які кинули зброю та пішли з Донбасу добровільно, як я, не мали б отримати ніяких юридичних проблем, а повинні отримати амністію.

Я отримав лист, запрошення на роботу з України, все офіційно. Чому я повинен був думати, що є якісь проблеми?

І останнє – я не був головною людиною на Донбасі. Коли скінчилася війна, я був лейтенантом, почав як рядовий. Звичайне гарматне м’ясо.

– Припустимо, для вас все закінчиться добре, ваш адвокат досягне перегляду справи, або вас обміняють. Ви би повернулися на Донбас, щоб знову брати участь у бойових діях?

– Я більше не хочу брати участь в бойових діях, я проти війни. Війна – це витрачати гроші, ресурси і людські життя. Краще домовлятися. На жаль, люди не вміють цього.

Я війни більше не хочу. Я підтримую Донбас, сто відсотків. Є інша дорога, інші шляхи, як допомагати. Не потрібно брати зброю до рук, щоб це робити.

– Припустимо, ви звільняєтесь. Ваші перші дії, куди ви хочете поїхати? Чим ви хочете займатися далі в своєму житті?

– Мій адвокат мені сказав не думати про майбутнє, тому що «ти будеш ще довго тут». Але я хочу поїхати на Донбас, зустріти кількох друзів. Але не воювати, а допомагати.

А потім я хочу повернутися додому, бути з сином і продовжувати життя.

Над текстом працювала Аліна Швидко