Фахівці із шести країн Європи: Чехії, Польщі, Словаччини, Угорщини, Молдови та України протягом чотирьох місяців моніторили локальні медіа для виявлення прокремлівської дезінформації та фейкових новин. В результаті знайдено декілька сотень таких веб-порталів і сотні фальшивих повідомлень. Якими ж є основні меседжі дезінформації у країнах Європи та як із цим боротися?
За словами експертів, фальшиві новини стали великою проблемою для засобів масової інформації та політики. І хоча вони досліджували локальні ЗМІ саме на предмет прокремлівської дезінформації, це явище як таке нині називають новим небезпечним викликом для медіа в усьому світі.
Чехія
Першою результати досліджень представила Івана Смолєнова, позаштатний науковий співробітник, програмний менеджер Prague Security Studies Institute. За її словами, існує близько сотні онлайн-медіа, які поширюють дезінформацію у Чехії та Словаччині. Умовно їх можна поділити на «сайти про теорії змов» та так звані «альтернативні медіа». Перші – надзвичайно непрофесійні і маніпулятивні. На відміну від них, так звані «альтернативні медіа» більш професійні: використовують реальні цитати, мають кращий дизайн і позиціонують себе як альтернативу «мейнстрімним ЗМІ». В обох випадках, за словами Смолєнової, журналістам дуже важко розслідувати, хто є власниками цих ресурсів, хто їх фінансує, адже багато із цих сайтів анонімні і їхня структура надзвичайно непрозора.
Основні ідеї і меседжі у прокремлівських ЗМІ Чехії: «США – це ворог номер 1, Євросоюз – теж є ворогом, і він підпорядковується США. В Україні багато фашистів, неонацистських груп. Всі ці повідомлення дуже негативні, вони намагаються змалювати майбутнє як дуже негативне: сказати вам, що ви в небезпеці і що ви не можете довіряти політикам, ЗМІ, різним інституціям. Також, те що з’явилось, – це тема «мігрантів і загроза тероризму».
Польща
Ентоні Вієрзейський, аналітик Centre for International Relations, представив результати моніторингу в польських ЗМІ. Він звернув увагу на приклади «кричущих фейків».
Це два інтерв’ю із польськими генералами, яких (інтерв’ю) насправді ніколи не було. В одному з них йдеться, наприклад, що направляти у Польщу підрозділ НАТО «із гомосексуалістів і трансвеститів» – це спроба «виставити Польщу на посміховисько».
Ще один цікавий приклад – повідомлення, що українські праві, буцімто, вважають, що Перемишль має входити до складу України. Це опублікували як новину 14 липня 2016 року – через 3 дні після річниці Волинської трагедії, але основна частина статті – уривки з інтерв’ю спікера «Правого сектора» Андрія Тарасенка для щоденного видання «Річ Посполита», яке було опубліковане в січні 2014 року.
Одне із основних повідомлень, що просувають прокремлівські ЗМІ у Польщі – це те, що Захід «кине» Польщу, як у 1939 році, що і Польща перетворюється на «васала США», а НАТО є «інструментом США», який створений з метою «захистити інтереси малої елітарної групи» і зараз «провокує Путіна». Активно спекулюють і на темі Волинської трагедії, акцентуючи, що у Києві до влади прийшли «ті самі бандерівці», що Україна претендує на польські землі, при цьому нагадують про «польський Львів» і закликають об’єднатися із «братами-слов’янами», тобто росіянами, замість «гомосексуального Заходу».
Молдова
Дослідження Молдови презентував виконавчий директор Association of Independent Press Петру Маковей. Всього проаналізували 6 онлайн–медіа. За словами Маковея, прокремлівська пропаганда активно використовує слабкі сторони країни – невирішену ситуацію із Придністров’ям та сепаратистські настрої у Гагаузькій автономії. На його думку, фейкові новини навіть вплинули на нещодавні вибори президента в його країні.
«Виграв ці вибори Ігор Додон. Він виграв ці вибори, значною мірою, використовуючи фейк-інформацію, міфи про Європу і про контркандидата, який був у нього в другому турі, мова йде про колишнього міністра освіти Майю Санду. Головний фейк полягав у тому, що якщо в травні Санду виграє вибори, то в Молдову приїдуть 30 тисяч сирійських біженців. І ось «Комсомольская правда» в Молдові: Майя Санду дає добро: у разі її перемоги Молдова прийме 30 тисяч мігрантів-мусульман».
Сайти, що поширюють дезінформацію у Молдові, просувають такі ідеї: Європа ось-ось розвалиться або роз’єднається, кишинівський уряд керований із-за кордону і нічого не може вирішити самостійно; НАТО готує війну проти Росії і Молдова може опинитись в центрі такої війни, Молдова повторить долю України, якщо не переорієнтується; приєднання Молдови до Євросоюзу не є можливим і Асоціація з ЄС працює проти інтересів країни. Петру Маковей також наголосив, що у Молдові транслюють майже всі канали російського телебачення, окрім каналу «Россия-24».
Ще один приклад дезінформації, який поширювали про Молдову – це стаття на сайті «Комсомольской правды» із заголовком: «В аптеках Кишинева перестали розмовляти російською навіть із гостями Молдови: Не подобається – вмирайте!».
«Комосольска правда» у Молдові дуже часто публікує матеріали, що нагнітають ситуацію і намагаються переконати своїх читачів, що російськомовне населення у Молдові зазнає дискримінації, що, звичайно ж, є неправдою», – зазначив Петру Маковей.
Словаччина
Про результати дослідження Словаччини розповіла Івета Вареньова, позаштатний науковий співробітник Slovak Foreign Policy Association. За її словами, поширенням фейків в її країні займаються так звані «альтернативні онлайн-медіа». Всього проаналізували 6 сайтів. Як видно з її презентації, основні меседжі прокремлівських медіа у Словаччині співпадають із деякими з інших країн. Це, наприклад, повідомлення, що президент Росії Володимир Путін – сильний лідер, а НАТО – це агресор, війна у Сирії – це війна проти «радикального тероризму», а російське втручання в Україну – це допомога російськомовному населенню, і що зовнішня політика Росії – мирна і корисна.
Про фейки в українському медіапросторі розповіла співзасновник проекту Stopfake.org Марго Гонтар. Також, на прес-конференції представили результати моніторингу ЗМІ угруповань «ЛНР» та «ДНР». Детальніше про це – на сайті українського кризового медіа-центру
Як боротись із дезінформацію яку повторно поширюють?
Джерела, що поширюють прокремлівську пропаганду, часто використовують стратегію «повторення». Тобто навіть, коли дезінформацію вже було спростовано, вони знову її публікують, іноді в бекграунді до інших новин. У зв’язку з цим виникає питання про нові методи боротьби.
Спростування і вивчення дезінформації не є єдиним методом боротьби із фейками, кажуть експерти. Ще одним можливим кроком вони називають запровадження курсу медіа-грамотності у державах Європи вже зі шкільних років. Також, на їхню думку, вразливим до пропаганди і маніпуляцій є населення країн із низьким рівнем освіти, а також низьким рівнем довіри до політиків і соціальних інститутів.
«Нам також потрібно подумати, що використовує ця пропаганда? Які почуття, що є свого роду слабкостями наших власних суспільств? Оскільки дезінформація працюватиме доти, доки є люди, які готові їй довіряти. І це не обов’язково буде Росія. Це може бути Китай, це можуть бути популісти, екстремісти. І вони будуть експлуатувати одні і ті ж недоліки. Так що потрібно «адресувати», з одного боку, ці інструменти – саму пропаганду. Але ви повинні і визначити ці недоліки. І це починається з освіти. Йдеться не лише про медіаграмотність, хоча це дуже важливо. Але й про неї також, наприклад: в нашій системі освіти (в Чехії) курс історії припиняється кінцем Другої світової війни. У наших школах ми не маємо останні 70 років у курсі історії. Тож як ви хочете, щоб люди розуміли складність ЄС? Складність НАТО? І якщо вони не отримують цю інформацію в школі, вони отримають її в інтернеті. Якщо люди не знають, як «працює» Євросоюз, то тоді легко їм розповісти, що Євросоюз – це погано для них», – прокоментувала проблему Івана Смолєнова, позаштатний науковий співробітник, програмний менеджер Prague Security Studies Institute.
На думку співзасновниці проекту StopFake.org Марго Гонтар, існує принаймні ще три методи боротьби із повторним поширенням фейків.
«StopFake використовує той самий заголовок, що було використано для фейкової новини, але перед цим ми ставимо напис: «фейк». Це такий трюк. Ще одне – це навчати людей медіаграмотності, наприклад, як у Фінляндії хочуть запустити курси медіаграмотності у школі. Але це довготривалий процес», – зазначає Марго Гонтар.
Вона також додає, що важливо зробити все можливе, щоб розповісти і поширити реальну історію, але при цьому самим не стати інструментом для пропаганди.
