Доступність посилання

26 Квітень 2017, Київ 07:41

Політв’язні сьогодні є предметом політичного торгу – Волкова


Микола Карпюк під час слухання справи Карпюка-Клиха, Грозний, Росія

Київ – Джамала, Женя Галич, Дмитро Шуров та багато інших митців, священиків, науковців і політиків приєдналися цього тижня до флешмобу на підтримку донецького історика та релігієзнавця Ігоря Козловського, якого вже понад рік утримує за ґратами угруповання «ДНР». За офіційними даними, сьогодні таких заручників – більше сотні, і ще понад сорок осіб утримується у Росії та анексованому нею Криму з політичних мотивів. Їхні родичі та правозахисники вимагають від України розробити стратегію повернення цих людей додому – і навіть запропонували відповідний проект.

За ці вже більш ніж 400 днів після затримання науковця Ігоря Козловського відбулося два засідання так званого «Воєнного трибуналу» «ДНР» у його справі, розповів «Донбас.Реалії» небіж ученого Денис Козловський.

За його словами, дядькові інкримінують те, що той нібито зберігав у книжковій шафі дві бойові гранати і попри абсурдність, на думку Козловського, таких звинувачень, шанси на виправдальний вирок – мінімальні.

Нам сказали, краще, аби це все якомога менше уваги приваблювало, – і тоді цей обмін або його звільнення якимись іншими способами буде більш реальним

«Спочатку, одразу після затримання була хвиля публікацій і матеріалів про це, потім було відносне затишшя, яке ми теж зі свого боку не порушували, тому що, як нам сказали, краще, аби це все якомога менше уваги приваблювало, – і тоді цей обмін або його звільнення якимись іншими способами буде більш реальним. Але місяці тривали, нічого не відбувалося, і після того, як стало ясно, що Мінська група протягом більш ніж півроку не може теж нічого вирішити, ми вирішили зосередитись на медійній частині процесу», – розповів Денис Козловський.

За даними представниці України у гуманітарній підгрупі Мінських перемовин Ірини Геращенко, Ігор Козловський – один зі 118 цивільних і військових заручників, які утримуються на непідконтрольних Україні територіях. І кількість таких затриманих, особливо – цивільних, за словами Геращенко, останнім часом зростає.

Окрім утримуваних у зоні конфлікту, є також ще одна група заручників, яких правозахисники називають «в’язнями Кремля». За даними правозахисників, сьогодні відомо про 44 такі особи: із них 15 ув’язнені в Росії, ще 29 – в анексованому Росією Криму.

Цього тижня представники Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи та Медійної ініціативи за права людини презентували своє бачення стратегії повернення цих людей додому.

Про те, що воно передбачає і чи означає відмову від «мінського формату», Радіо Свобода розповіла юристка Української гельсінської спілки Надія Волкова.

– Ми розуміємо, що за «Мінськ» будуть дуже триматися із якихось мотивів, про які ми можемо тільки здогадуватися. Але ми й не пропонуємо замінювати «Мінськ» повністю. Ми пропонуємо лише формат обмінів, гуманітарні питання звільнення наших громадян вивести в іншу площину.

Ці в’язні є предметом політичного торгу, і всі люди, які беруть участь у цих торгах, за міжнародним кримінальним правом є злочинцями

Ми виходимо з такого принципу, що ці в’язні є предметом політичного торгу, і всі люди, які беруть участь у цих торгах (як організатори – ред.), за міжнародним кримінальним правом є злочинцями. Тому це потрібно вивести в окреме поле гуманітарно-правове, надати статус цим людям, які перебувають в неволі.

Статус дає певний захист. Якщо ці люди – заручники в сенсі «антитерористичної операції», то їх захищає тільки національне законодавство, а якщо ці люди є, наприклад, цивільними, але вже в збройному конфлікті, то вони перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права і Женевських конвенцій, а він є набагато потужнішим. І ті люди, які катували заручників, утримували їх у поганих умовах, не годували, змушували до рабської праці мають понести відповідальність.

Люди, які повертаються з полону, можуть стати предметом переслідування українських правоохоронних органів

З іншого боку, і ми маємо кілька таких справ, люди, які повертаються з полону, можуть стати предметом переслідування українських правоохоронних органів за участь у терористичній організації, наприклад, або за зраду. І от людина провела там два роки в полоні, повертається, а їй тут кажуть, що ти зрадник, бо ти ремонтував там комусь комп’ютери, тебе примушували це робити, або під тортурами ти щось таке зробив, що наші органи можуть розцінювати як співучасть або співпрацю. Але якщо людина є військовополоненим за статусом або заручником відповідно до міжнародного гуманітарного права, вона захищена від таких переслідувань. Це не означає, що вона не може притягатися до відповідальності, але поріг доведення вини – набагато вищий.

– А хто має бути сторонами цих переговорів?

– Сторонами цих переговорів мають бути сторони конфлікту, на нашу думку, а це є Україна і Російська Федерація. І залучаються країни-гаранти так само. Цей механізм насправді прописаний у Женевських конвенціях.

– Перші особи України та й іноземні політики теж неодноразово наголошували, що альтернативи Мінську не існує. Але наскільки я чула заяви правозахисників, тему затримань у Криму там, наприклад, не обговорюють. Політв’язнів обговорюють, але не всіх. Чи могли б ви окреслити для наших слухачів, про кого там зараз домовляються, а про кого – ні?

«Мінськ» стосується тільки тих людей, які перебувають на території ОРДЛО

– Насправді «Мінськ» стосується тільки тих людей, які перебувають на території ОРДЛО. Майданчика для перемовин щодо в’язнів, які перебувають на території Криму і Росії, наразі не має. І це є велика проблема.

Необхідний більший тиск, більший вплив, щоб якось «розрулювати» цю ситуацію і домовлятися. Тут, як ми вважаємо, потрібна дуже потужна підтримка Заходу, але таке враження, що Захід не впевнений, що саме вони мають підтримувати: немає якихось правил, які можна нав’язувати Росії і вимагати, щоб Росія дотримувалась, немає предмету домовленостей.

У Путіна – своя політика, він віддає людей за те, що йому вигідно

У Путіна – своя політика, він віддає людей за те, що йому вигідно. А українська сторона на даному етапі зайняла таку мовчазну позицію жертви і чекає, що хтось прийде і запропонує щось, але активної якоїсь позиції в України немає, немає стратегії, немає визначеності правової і політичної у цих питаннях – і немає рішення відповідно.

– Цього тижня увага багатьох правозахисних організацій була прикута до засідання Європарламенту, де розглядалася резолюція стосовно, зокрема, громадян України, які утримуються із політичних мотивів на території Росії та в анексованому нею Криму. Як ви оцінюєте ось згаданий ухвалений документ?

Принаймні, ми знаємо, що у нас є підтримка Заходу

– В принципі, результат гарний. Хотілося би більшої конкретики щодо санкцій, але й за те, що ця резолюція була прийнята, ми маємо бути вдячні. Це набагато більше у нашому розумінні, ніж, наприклад, робить Україна. Принаймні, ми знаємо, що у нас є підтримка Заходу.

– У Медійній ініціативі за права людини зауважили, що їхній перелік політв’язнів і оприлюднений у тексті резолюції відрізняється (зокрема, серед трьох фігурантів справи так званих «кримських диверсантів» згаданий один Євген Панов, і ще декількох людей немає). Із чим це може бути пов’язано? І що це, власне, означає?

– Мені важко сказати, чому саме ці імена випущені, але ім’я Артура Панова там фігурує. Напевно, це – обережність, напевно, це – невпевненість якась, можливо, про ці справи мало хто знає, про ці справи мало говорять, немає якоїсь суспільної підтримки. Другий варіант – що ці парламентарі про цих людей ніколи не чули, і тому їм було складно вирішити.

– Яке практичне втілення може мати резолюція Європейського парламенту? Наскільки вона обов’язкова для виконання і для кого?

– З точки зору моєї роботи, наприклад, Станіслав Клих – наш клієнт, я веду його справу з колегами у Європейському суді з прав людини. Ми підготували скаргу, і це буде великою підтримкою, дуже переконливим аргументом для Європейського суду, що там дійсно порушені його права.

Резолюції мають рекомендаційний характер для держав. Але саме в таких аспектах, як судові справи, вони мають досить серйозну вагу

Взагалі резолюції мають рекомендаційний характер для держав. І ми всі розуміємо, що Росія все не кине і не почне виконувати ці рекомендації. Але саме в таких аспектах, як судові справи, вони мають досить серйозну вагу.

Сьогодні у нас є механізм Європейського суду з прав людини, є механізм універсальної юрисдикції – коли країна погоджується притягати до відповідальності особу, яка є злочинцем в іншій державі: якщо, наприклад, в Росії скоїли злочин, катували нашого громадянина, то Україна може звернутись до тієї ж Великої Британії і попросити, коли та особа буде перебувати на їхній території, притягнути її до відповідальності.

І у нас є Міжнародний кримінальний суд зараз. Ми готуємо подання туди, збираємо інформацію, намагаємось документувати всі злочини і відправляємо туди в надії, що вони відкриють провадження.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG