(Рубрика «Точка зору»)
4 квітня НАТО святкує 75 років. Церемонії тривають у штаб-квартирі альянсу в Брюсселі та в інших місцях бельгійської столиці, включно з перевдяганням Хлопчика, що дзюрить (ще його називають Маннекен Піс), – це культова міська статуя-фонтан – у костюм НАТО.
Це настільки весело, наскільки взагалі можливо для організації «в літах». У міністрів закордонних справ 32-х країн НАТО в річницю – дводенна зустріч, і, попри оптимістичні й святкові розмови про «стан здоров’я» альянсу й перше таке зібрання, де Швеція – повноправний член, атмосфера все одно похмура.
До вирішального саміту НАТО у Вашингтоні в липні – три місяці. Можна сказати, що зворотний відлік починається, оскільки міністри закордонних справ займатимуться тими ж питаннями, що й лідери влітку: війна в Україні, можливості збільшити підтримку Києва альянсом, перспективи України стати його частиною слідом за Швецією та її шлях, і, нарешті, подумають, хто може замінити генсекретаря Єнса Столтенберга, який цьогоріч залишить посаду після того, як обіймав її впродовж десяти років.
Найактуальнішим пунктом цього переліку є військова підтримка України. Оскільки допомога США Україні вартістю понад 60 мільярдів доларів США все ще затримується в Конгресі, європейські друзі Києва намагаються дістати все, що можуть, для своїх українських партнерів, яким бракує зброї. Зберігаються побоювання наступу Росії найближчими місяцями і її прориву через українські оборонні лінії. Водночас настрій менш похмурий, ніж на початку цього року. «Зараз похмуро, але не катастрофічно. Росія трохи просувається, хоч і повільно», – сказав дипломат НАТО.
Тоді питання полягало в доставці снарядів Україні. Воно ще далеке від вирішення, та члени альянсу принаймні починають виробляти їх і закуповувати за межами НАТО – по всьому світу. Цього, за всіма оцінками, однаково замало, але прогноз принаймні має більш втішний вигляд. Натомість зараз гострою проблемою є протиповітряна оборона і особливо ракети для захисту українських міст та інфраструктури. Джерело сказало мені, що «цього мало як в України, так і в альянсу, і зараз ми недостатньо хороші в цьому». На відміну від снарядів, ракети не можна придбати за межами НАТО або швидко виготовити – це складніше технічно.
Один зі шляхів вирішення проблеми Столтенберг запропонував буквально перед зустріччю міністрів. Він полягає в тому, щоби НАТО надало Україні п’ятирічний пакет військової допомоги обсягом до ста мільярдів доларів. Гроші би вкладали всі держави-члени, розподіляючи цю відповідальність на основі валового національного доходу (ВНД) країн, на який, зокрема, зважають, визначаючись із фінансуванням спільного бюджету НАТО. Питання в тому, чи всі союзники погодяться долучитися до ініціативи до саміту.
Пропозиція генерального секретаря значною мірою є частиною того, що офіційні особи НАТО називають «інституціоналізацією допомоги Україні». По суті, це спроба НАТО «перехопити» різноманітні точкові ініціативи щодо допомоги Україні. Згадайте Контактну групу з питань оборони України (також відому як «Рамштайн»), яку зараз очолюють Сполучені Штати. Він об’єднує пів сотні країн, чиї представники зустрічаються майже щомісяця і погоджують постачання Україні зброї. Або так звану авіакоаліцію – групу, що об’єднує близько дюжини союзників по НАТО, що навчає українських пілотів керувати винищувачами F-16.
НАТО обмірковує створення своєрідної навчальної місії в Україні, щоби «перейняти» на себе різні зусилля окремих держав-членів, але альянс уже зіткнувся з перешкодами. Кілька джерел повідомили мені, що Угорщина наразі проти цієї «натовізації».
А як щодо наближення України до НАТО? Торік на саміті у Вільнюсі домовилися скасувати План дій щодо членства (ПДЧ) для України – набір різноманітних необхідних політичних і військових реформ, які необхідно було здійснити перед вступом. Але не розписаний ні шлях до членства, ні дати, – лише речення, у якому зазначено, що «ми зможемо запросити Україну приєднатися до альянсу, коли союзники погодяться і умови будуть виконані».
Після Вільнюського саміту відчутного прогресу на цій ниві немає. Дехто, надто на східному фланзі НАТО, хоче вийти за межі «вільнюської мови», інші – ні. Навіть умови відкриті для тлумачення. Звичайно, деякі піддаються «вимірюванню», як-от: антикорупційні реформи чи безпекові. Та ключ, яким Україна відчинила би для себе двері НАТО, здається, лише один, і пов’язаний він із війною. Правда в тому, що більшість членів альянсу не хоче прямого конфлікту з Росією, тому, доки бойові дії тривають, – членства немає.
Питання в тому, що ж тоді пропонувати в окрузі Колумбія? Якесь часткове членство, що поширюватиметься лише на території, політично підконтрольні Києву? Чи Київ може, чи навіть повинен, піти на угоду, що де-факто розділить країну? І чи погодяться всі 32 члени запропонувати таке? Зараз ми чуємо, що «підготовка до Вашингтонського саміту буде важчою, ніж до Вільнюського, з точки зору закріплення позицій». Майбутні вибори в ключових членах альянсу, таких, як США, і зниження загальної підтримки українських військових зусиль, як видається, є найбільшими факторами, що сприяють цьому глухому куту.
Нарешті, заміна Столтенберга. Це мало бути погоджено у квітні, коли «велика четвірка» – Франція, Німеччина, Велика Британія та Сполучені Штати офіційно підтримали кандидатуру Марка Рютте, який іде у відставку з посади прем’єр-міністра Нідерландів. Більшість інших союзників також виступила «за». Зокрема – і кілька східних країн – Естонія та Польща. Та немає поки жодних ознак, що Румунія, чий президент Клаус Йоганніс є кандидатом-суперником, поступиться. Зокрема, тому, що Угорщина, схоже, налаштована войовничо проти Рютте. Туреччина також наразі не визначилась щодо цього питання.
Але не дивуйтеся, якщо це затягнеться до літа, можливо, навіть безпосередньо до саміту. НАТО старіє, і питання, чи вистачатиме організації гнучкості, аби подолати всі перешкоди на її шляху, відкрите.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум