Понад 500 радіоприймачів у колекції львівського митрополита. По них слухали Радіо Свобода в часи СРСР

ЛЬВІВ – 70 років тому, 16 серпня 1954 року, вийшла в ефір перша передача Української редакції Радіо Свобода. У той час його назва була Радіо Визволення (перейменоване в 1959 році в Радіо Свобода).

Радіо Свобода розпочинає цикл матеріалів, присвячених ювілею.

До 1988 всі передачі Радіо Свобода радянські спецслужби глушили. Скрізь по території СРСР стояли так звані «глушилки» ‒ спеціальні вишки, що транслювали шуми на діапазонах західних радіостанцій. Та попри це, люди намагалися «зловити хвилю» на своїх радіоприймачах і почути, як тоді казали, «голоси», що пробивалися через «залізну завісу».

Про що розповідало тоді Радіо Свобода? Чому люди в Радянському Союзі з ризиком для себе слухали передачі? Як це змінювало їхні погляди і світогляд?

Унікальну колекцію з-понад 500 радіоприймачів, починаючи від 40-х років минулого століття, зібрав митрополит Львівський і Сокальський Православної церкви України, голова Інституту церковної історії єпископ Димитрій (Рудюк). Власне на таких радіоприймачах люди слухали заборонене в радянські часи Радіо Свобода.

У робочому кабінеті митрополита Львівського і Сокальського ПЦУ Димитрія (Рудюка) десятки радіоприймачів.

Всі вони відреставровані і працюють, якого б року випуску не були.

«Це мій перший радіоприймач «Кварц». Точніше, він був куплений для мого старшого брата. Адже тоді потрібно було добре напрацюватись у селі на буряках, щоб мама купила такий радіоприймач. Ціна була 80 карбованців, ціла зарплата.

Професійний радіоприймач «VEF», вже був з короткими хвилями. У мене їх багато і різних років випуску, а це і 1947, 1948, 1949. Рига мала радіозавод і випускала такі приймачі, це був тоді світовий бренд. Придбати його було проблемно.

У мене всі працюють. Сьогодні «VEF» ціняться. За 6 тисяч гривень можна придбати. «VEF» не були з ФМ діапазоном, а були з коротким, розширеним», ‒ владика Димитрій розповідає про свою колекцію.

У Львові, для прикладу, у радянські роки продавалися багато різних типів радіо. Однак найбільше користувалися популярністю латвійські приймачі «VEF». Адже вони мали короткі хвилі, по яких транслювалися закордонні радіостанції, а не тільки середні і довгі.

У колекції митрополита Димитрія велика кількість цих радіоприймачів. А загалом його збірка начисляє понад 500 радіоприймачів. Найдавніший із них 1942 року, німецький приймач «Schaub» зі свастикою Третього рейху.

Радіоприймач «Grundig» досить рідкісний, німецької фірми з 50-х років ХХ століття. Звук ретро, а шуми нагадують минуле.

Для багатьох ці звуки нагадують час, коли підпільно слухали забороненe тоді Радіо Свобода.

«Радіоприймач «Росія 303», по якому я слухав Радіо Свобода. Він теж працює. Тут добра технічність, ці радіо випускались в Росії великими тиражами. На коротких хвилях було чітке налаштування. Наприклад, коли пропадала радіостанція, тобто глушили їх, то працівники вдавалися до такого кроку, що мовчали 2-3 хвилини на початку і та людина, яка мала глушити, скажімо, Радіо Свобода, яка сиділа на глушилці, думала, що передачі немає. Коли глушили, потрібно було знаходити налаштування. У сільській місцевості було краще чути західні радіостанції. Спеціальне було засідання ЦК Політбюро, було виділено 2 млн карбованців для глушилок», ‒ каже митрополит ПЦУ Димитрій.

Станції для заглушування «ворожих голосів» стояли у Львові на Святоюрській горі і в Красному Львівської області.

Всередині ХX століття Радянський Союз уже мав потужну систему радіозахисту: майже дві тисячі передавачів працювали на придушення «ворожого» сигналу з-за кордону. Згідно з даними звітів ЦРУ США, наприкінці 60-х років СРСР щороку витрачав на глушіння неугодних радіостанцій близько 150 мільйонів доларів.

Працівникові, який мав глушити етер, давалась вказівка, на якій частоті виходитиме радіостанція і коли саме вимикати ГМД («генератор мєшающого дєйствия»), який заповнював хвилю так, щоб заглушити програму. Інженери Радіо Свобода вдавалися до різних хитрощів, щоб заплутати людей, які заглушували передачі, переважно слухали їх на початку і в кінці. Тому передачі випускали в етер із запізненням на 2-3 хвилини.

«У Радянському Союзі не дуже багато випускалося радіоприймачів з короткими хвилями. У 40-х роках минулого століття була вказівка НКВС вилучати ці приймачі, за збереження було кримінальне покарання», ‒ розповідає митрополит Димитрій.

Особиста історія з Радіо Свобода

Владика почав слухати Радіо Свобода у 1980 році. У хаті була стара радіола «Сіріус», яку купив батько. Це була побутова апаратура, були й короткі хвилі.

«Я якось почав крутити і почув шуми. І крізь ті шуми я почув дуже добірну українську мову. Власне, з того часу я зрозумів, що це є альтернативні радіостанції, тому що вони розказували про Брежнєва, про генерального секретаря тодішнього. Я зрозумів, що є ці радіостанції. Хоч мені було лише 9 років. Я вже досить свідомо відкрив для себе це, але не дуже афішував.

Мені дуже подобалася Надія Світлична. У неї такий був голос, наче він заставляв тебе повірити в те, про що вона говорила. І що, дивно, для мене, я її відспівував у Володимирському соборі. Я пам’ятаю тоді Патріарх благословив. Надію Світличну її привезли в Київ. Вона не була диктором професійним, була дисидентом. Але в неї такий був пронизливий голос.

Дуже вплинули на мене ці передачі. Я цікавився історією, за фахом, до слова, я історик. Тобто, цей предмет мені якось він відразу зайшов. Але я розумів, що якась є альтернативна історія, не та, що в радянській школі. Про голод я чув від своєї бабці. Але така політика у нашій родині не обговорювалася. Хоча були моменти, що я чув, що існує щось інше. І саме у цей період я став ловити «ворожі голоси», відчувати те, про що говорять. Слухав, коли батьки поралися біля худоби. Бабця на кухні була, та я тим часом включав. Але практично слухати тоді було неможливо, тому що був такий шум. Дуже шуміло», ‒ розповідає митрополит Димитрій.

Закордонні радіостанції можна було слухати на короткохвильових діапазонах. Заглушування «ворожих голосів» припинилося 29 листопада 1988 року.

А тодішній Генсекретар КПРС Михайло Горбачов заговорив про «перспективу» відмови від радіоперешкод аж через тиждень після того, як глушіння припинилося. До речі, найпізніше з-поміж інших закордонних медій відключили від таких глушилок Радіо Свобода.

Колекціонувати радіоприймачі митрополит Димитрій почав у 2007 році. Як розповідає, йому дуже хотілося мати те, про що мріяв у дитинстві та юнацькі роки.

«Це був наче вибух. Я вже був ректором Київської академії, єпископом і раптом почав збирати ці приймачі. У мене були деякі приймачі, я постійно слухав радіо. Клацав, клацав, клацав ті радіо і так у мене з’явилися ще одне радіо, ще одне, а потім і військові приймачі. Слухання радіо дає якийсь такий елемент комфорту і навіть такого захисту. Коли почалися відключення електропостачання, навіть інтернет пропадав, я приходив і слухав радіо, приймачі на батарейках», ‒ каже митрополит.

У колекції митрополита Димитрія є американський радіоприймач «Zenith» (Royal). Це, як кажуть, останній писк. Коли почалась Друга світова війна, виробництва «Zenith» призупинили, тому що всю радіоапаратуру робили для потреб війська. А вже наприкінці війни почалось нове живе цього радіоприймача. І він став символом розкоші.

Митрополит Димитрій розповідає історію кожного радіоприймача зі своєї колекції, а також про те, як він потрапив до нього.

Символічним вже є приймач «Меридіан», останнім випущений на київському заводі, який закрили.

Можливо, після завершення російсько-української війни владиці Димитрію вдасться створити музей своїх радіоприймачів. Адже історія кожного з них є частинкою історії людства. І така колекція ще й показує, як далеко зайшли сучасні технології, відколи у 1895 року «батько радіо», італійський винахідник Гульєльмо Марконі надіслав бездротовий сигнал з власного саду у поле на відстань 3 км, показавши живу першу радіосистему.

Більше дізнатися про історію Радіо Свобода можна тут

• Від самого початку Кремль (тоді осередок радянської, а тепер російської влади) звинувачує Радіо Свобода у «виробництві пропаганди», «підтримці націоналізму», «поширенні брехні», «просування імперіалістичних інтересів США».
• Журналістів та кореспондентів Радіо Свобода Москва називала «агентами ЦРУ» і «руйнівниками СРСР», а сьогодні – «іноземними агентами».
• Попри це, Українська редакція Радіо Свобода, від початку створення є засобом масової інформації, місія якого ( як і усієї незалежної медіакорпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (РВЄ/РС)) полягає «у просуванні демократичних цінностей та інститутів, а також утвердженні прав людини».
• А тут розповіді людей про те, як вони в СРСР слухали Радіо Свобода: Слухачі про Радіо Свобода