Рано вранці 8 січня пасажирський «Боїнг» української авіакомпанії МАУ розбився незабаром після вильоту з аеропорту Тегерану в Ірані. Як повідомила влада Ірану через кілька днів, літак був випадково збитий військовими Корпусу вартових Ісламської революції: за їхньою версією, система ППО нібито прийняла цивільний літак за крилату ракету.
У катастрофі 8 січня загинули 176 людей, з яких 11 були громадянами України: два пасажири і 9 членів екіпажу, пілоти і бортпровідники. Серед них був і бортпровідник МАУ Ігор Матьков, який мріяв стати пілотом авіакомпанії і чекав вільної вакансії.
За словами колишньої цивільної дружини загиблого Христини Олександрович (вони прожили разом дев'ять років, але рік тому розійшлися, зберігши дружні стосунки), Ігор дуже не хотів летіти в Тегеран. «Там таке коїться, там все майже на межі війни, ракети націлені», – сказав він Христині напередодні злощасного рейсу до Києва, коли вони спілкувалися востаннє.
Ігор з дитинства мріяв стати пілотом і нещодавно отримав ліцензію пілота пасажирського лайнера, згадує Христина. До цього він працював бортпровідником. Причому, за її словами, Ігор хотів працювати пілотом саме в МАУ і в інші авіакомпанії йти не хотів. Чекав, доки з'явиться вакансія в МАУ, щоб пересісти за штурвал.
Вони познайомилися 10 років тому. Їхня історія знайомства і все спільне життя були як у романтичних фільмах, – згадує Христина Олександрович. Вона того разу летіла з Рима до Києва, а Ігор на тому рейсі працював бортпровідником.
«Ми познайомилися в літаку, в небі. Я завжди говорила Ігорю: «Ти мій ангел з крилами!». Ви знаєте, я як його побачила – зрозуміла, що це точно як любов з першого погляду! – каже вона. – У мене навіть зберігся посадковий талон з того самого рейсу, коли ми з Ігорем познайомилися. На ньому вже не видно жодної цифри, жодної літери. Але він у мене в портмоне завжди лежить, він весь час зі мною».
«Ми познайомилися 12 січня. І щомісяця, 12-го числа, навіть не щороку, а щомісяця, я отримувала від Ігоря в подарунок букет, – згадує Христина. – Це було так приємно, просто неймовірно».
Їхня історія тривала 9 щасливих років – стільки Ігор і Христина прожили разом. Рік тому вони розійшлися, але зберегли дружні стосунки, а останнього разу спілкувалися в день напередодні вильоту Ігоря з Києва до Тегерану.
«Він мені подзвонив о 19:36 вечора, це була наша з ним остання розмова. Я в нього запитую: «Ти вже в аеропорту?» – згадує Христина. – Він каже: «Я вже на літаку. І таким тоном він це сказав, що у мене аж в серці защеміло. У мене реально постфактум відчуття, що він просто прощався з усіма».
Спочатку, за словами колишньої дружини, він повинен був летіти в Барселону, але рейс поміняли на Тегеран. І, як згадує Христина, Ігор говорив, що летіти туди йому зовсім не хочеться.
«Він заговорив про цей рейс в Тегеран. Каже: «Мені летіти в Тегеран, там таке діється», – згадує жінка. – А я питаю: «А що? Я навіть за новинами не стежила». А він каже: «Там все майже на межі війни, ракети націлені».
За словами Христини, вона відчула полегшення, коли влада Ірану зізналися в тому, що літак був саме збитий:
«Ми часто говорили з ним про авіакатастрофи. І він говорив, що де б вони не відбувалися, в результаті все одно все «звалять» на пілотів: «Вони ж мертві, з них вже не запитаєш», – переказує Христина розмову з колишнім чоловіком. – Коли я дізналася, що літак був збитий ракетою, мені стало легше. Я подумала: «Напевно, він загинув швидко і не встиг відчути біль, страх, не злякався. І, може, навіть не зрозумів що сталося. Це теж для мене важливо».
Поховати Ігоря планують в його рідному селищі Козелець Чернігівської області, де живуть його батьки. У будинку Христини від Ігоря залишилися шість котів і кішок: всіх, крім одного, приніс саме колишній чоловік.
«Де б ми не були, у нас дуже багато фотографій: Ігор з тваринами і Ігор з дітьми. Вони до нього тягнулися: дітей і тварин обдурити складно», – говорить Христина.
Над перекладом і адаптацією тексту та відео працювала Юлія Сайко-Ільєнко. Оригінал – на сайті «Настоящее время»
