Ґюмрі, ВІРМЕНІЯ – Коли президент Росії Володимир Путін відвідав тут військову базу своєї країни у 2013 році, він висловився впевнено. «Росія ніколи не піде звідси», – сказав він. «Навпаки, ми збираємося зміцнювати тут свої позиції».

Однак сьогодні позиції Росії у Вірменії виглядають хиткішими, ніж будь-коли раніше.

Віра вірмен у їхній багатовіковий союз з Росією упала до найнижчого рівня. Вірменські офіційні особи дедалі відкритіше говорять про розрив зв’язків з Росією в галузі безпеки, і почали робити перші кроки в цьому напрямку, вигнавши російських прикордонників, які забезпечували безпеку в міжнародному аеропорту Єревана з 1990-х років.

У той же час Єреван робить безпрецедентні кроки до Заходу, включно з обговоренням можливості подати заявку на вступ до ЄС.

У цьому геополітичному штормі російська 102-га військова база в Ґюмрі – найвагоміший елемент партнерства двох країн у сфері безпеки – як виглядає, є такою ж міцною, як і раніше.

Танки, реактивні літаки та сторожові вежі бази є конкретним проявом традиційної довіри вірмен до захисту Росії від Туреччини. Кілька тисяч російських солдатів і офіцерів давно стали частиною повсякденного життя міста, другого за величиною у Вірменії.

І навіть у той час, коли зростають припущення про можливі геополітичні повороти, база ілюструє труднощі, з якими зіткнеться Вірменія, намагаючись здійснити різкі зміни у своїй зовнішній політиці.

Контракт на оренду бази закінчується тільки в 2044 році, і ні противники, ні прихильники бази не бачать великої ймовірності, що вросійський військовий контингент може бути виведений раніше.

«Ми задоволені ними», – сказав вірменський власник одного магазину поблизу бази, який попросив не називати його ім'я. «Є деякі люди в Єревані, які хочуть, щоб вони пішли, але ми в Гюмрі хочемо, щоб вони залишилися», – додав він.

Гнилий щит

На основне призначення бази, принаймні на думку того власник амагазину, вказує її розташування: на західній околиці Ґюмрі, менш ніж за десять кілометрів від кордону з Туреччиною, одвічним ворогом Вірменії.

Вірмени здавна шукали захисту від турків у Росії, і Ґюмрі відіграв у цьому захисті вирішальну роль.

Красиві будівлі з чорного каменю, які прикрашають характерний історичний центр міста, були побудовані в 19 столітті, коли Ґюмрі (тоді відомий як Александрополь, на честь дружини царя Миколи I) був ключовим військовим форпостом у війнах Російської імперії проти Османської імперії.

За Радянського Союзу назву міста змінили на Ленінакан, але його оборонне значення – одне з небагатьох місць, де СРСР безпосередньо межував із країною НАТО – залишилося.

Після розпаду СРСР бідна та молода незалежна Вірменія з населенням менше трьох мільйонів знову відчула себе вразливою по сусідству з потужною 80-мільйонною Туреччиною.

Заснована в 1941 році, 102 військова база пережила розпад СРСР, перш ніж отримати свою нинішню назву разом із 25-річною орендою в середині 1990-х років. Російські прикордонники також були розміщені вздовж кордонів Вірменії з Туреччиною та Іраном, де вони залишаються донині.

Російська присутність тут робить вірменсько-турецький кордон фактично «останнім шматком залізної завіси», – сказав Левон Барсегян, голова місцевої журналістської організації Asparez.

Сьогодні на табличці біля головного входу бази зображено суворий портрет Путіна і цитата: «Зростаюча військова міць Росії є надійною гарантією миру на нашій планеті, оскільки ця міць зберігає і буде підтримувати стратегічний баланс сил у світі».

Незважаючи на це вихваляння, база не свідчить про російську силу. Швидше про застарілість. Бетонні стіни, а на них колючий дріт.

У мікрорайоні, який належить російській державі, фасади скромних чотириповерхових будинків руйнуються, а дороги досі є ґрунтовими, і колії під дощем перетворюються на густу багнюку.

«Це військовий об'єкт, потрібно бути готовим до всього. А подивіться на будівлі, на паркани, на колючий дріт – там можна знімати сюжет 30, 40, 50-річної давності», – говорить місцевий житель Сейран Мартиросян, правозахисник і противник бази. «Мовляв, це гарантія нашої безпеки. Чому ж тоді не модернізують і не покращують цю гарантію?».

Значна частина військової техніки на базі – старого покоління: танки Т-72, ЗРК С-300, винищувачі МіГ-29.

«Вона ніколи не мала спроможності боротися з турецькими збройними силами, там ресурси досить обмежені: там близько чотирьох-п’яти тисяч військовослужбовців, 80 танків», – сказав Леонід Нерсісян, військовий аналітик APRI Armenia, аналітичного центру в Єревані. «Це більше для політичної демонстрації російського прапора».

Приспущений «прапор»

Однак політичне значення російського прапора у Вірменії також падає.

Віра Вірменії в гарантії безпеки Росії почала слабшати в 2020 році, під часдругої війни з Азербайджаном за Нагірний Карабах.

Незважаючи на те, що той конфлікт відбувся на території, яка міжнародно визнана азербайджанською – таким чином, технічно не викликаючи зобов’язань Росії щодо взаємної оборони – багато вірмен все ж вважали позицію Росії під час конфлікту надто нейтральною як для країни, яка мала бути їхнім союзником.

Тим не менш, на початку війни Вірменія прагнула поглибити військовий союз.

У лютому 2021 року тодішній міністр оборони Вагаршак Арутюнян заявив, що Вірменія вітала б розширення російської бази та розгортання частини військ на кордоні з Азербайджаном.

Зараз Росія утримує батальйонну групу в місті Горіс, поблизу кордону з Азербайджаном, створену для підтримки російських сил чисельністю 2000 осіб, які були розгорнуті в Карабасі згідно з угодою про припинення вогню, яка поклала край війні 2020 року.

Росія також встановила нові прикордонні пости вздовж південної частини вірменсько-азербайджанського кордону.

Справжнє загострення у вірменсько-російських відносинах почалося невдовзі після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року.

Невдовзі після цього Азербайджан почав здійснювати вторгнення та просування на територію, яку мали охороняти російські війська.

Азербайджан також неодноразово атакував і просувався на територію власне Вірменії, що, як стверджував Єреван, мало задіяти положення про взаємну оборону Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), очолюваної Росією. Однак у всіх цих випадках Росія не бажала або була нездатною дати відсіч.

Вірменські офіційні особи стали дедалі критичніше ставитися до своїх колишніх російських союзників. В інтерв'ю прем’єр Нікол Пашинян заявив, що союз з Росією був «стратегічною помилкою» і що «на жаль, ми не побачили переваг» російської бази в Ґюмрі.

Останніми тижнями різкі слова почали перетворюватися на дії.

Вірменія повідомила, що попросила російських прикордонників, які забезпечують безпеку в аеропорту Єревана, покинути його до 1 серпня. (Російські офіційні особи обережно відреагували на ці заяви; речник Кремля Дмитро Пєсков просто сказав, що «контакти» між двома сторонами з цього питання тривають).

Пашинян також заявив, що країна розглядає можливість офіційного виходу з ОДКБ і вже фактично «заморозила» свою участь у групі.

Для багатьох це виглядає як початок більш драматичних змін.

«Це перший серйозний недружній крок [уряду Пашиняна]: він натякає на те, що нам більше не дуже раді у Вірменії», – заявив перший заступник голови комітету Ради Федерації РФ з оборони Віктор Бондарєв після оголошення про безпеку аеропорту. «По суті, це повільне і постійне сповзання Вірменії до недружелюбності».

Зусилля вигнати прикордонників з аеропорту були лише одним із «цілої серії недружніх кроків», які ризикують завдати «непоправної шкоди» вірменсько-російським відносинам, заявила офіційний представник російського МЗС Марія Захарова.

Від друга до ворога

Безлади останніх кількох років призвели до радикальних змін у вірменському громадському сприйнятті загроз їхній безпеці.

У опитуванні, оприлюдненому на початку березня, Міжнародний республіканський інститут виявив, що вірмени бачать свої зв’язки з Росією такими ж, як і з Туреччиною.

Опитування показало, що 66 відсотків вірмен назвали відносини з Росією «поганими» проти 6 відсотків у 2019 році. Що стосується відносин з Туреччиною, то трохи більше вірмен – 69 відсотків – назвали їх «поганими». У 2019 році цей показник становив 98 відсотків.

Респонденти також вважали Росію лише четвертим за важливістю партнером у сфері безпеки після Франції, Ірану та США.

У самому Ґюмрі думки про базу неоднозначні. Багато хто цінує економічні вигоди, які російська база приносить місту.

Російські солдати, офіцери та їхні родини роблять покупки в магазинах і харчуються в ресторанах.

«Вони витрачають свої гроші в магазинах і кафе тут, тому ми не бачимо в цьому нічого поганого», – сказав власник одного магазину через дорогу від бази. Спротив базі він назвав «антиросійською пропагандою».

Один чоловік, який продавав вживані мобільні телефони на критому центральному базарі Ґюмрі, сказав, що втратив віру в росіян як у захисників.

«Вони повинні були нас захищати» в Карабасі, сказав він. Але це не змінило його думки про базу в Ґюмрі. «База тут давно і нікому це не заважає», –д одав він.

Проте противники бази кажуть, що Росія виявилася неспроможною захистити Вірменію від Азербайджану. Вони зазначають, що, незважаючи на те, що Туреччина не здійснювала наземного вторгнення до Вірменії – хоча це завжди віддалена перспектива – саме підтримка Анкарою азербайджанської армії стала ключем до перемоги Баку у 2020 році.

«Війна 2020 року стала для Росії шансом показати, що вони є стратегічними партнерами Вірменії», – сказав голова журналістської організації Барсегян. Але зараз «люди кажуть: «Хлопці, можливо, це було помилкою сприймати Росію як нашого партнера».

Опоненти також вказують на той факт, що Росія не платить орендну плату за використання бази у Вірменії та не компенсує місцевій владі витрати, які вони понесуть на розміщення бази, наприклад збитки, завдані російськими важкими транспортними засобами дорогам.

«Схоже, що Вірменія – велика і багата країна, а Росія – маленька і бідна», – каже іронічно правозахисник Мартиросян.

Опозиція також зросла через неодноразові інциденти, коли російські солдати погано поводилися за межами бази і після яких, як правило, їхні жертви не отримують відшкодування або справедливості.

Найвідомішим із таких випадків стався у 2015 році, коли строковик Валерій Пермяков, убив сімох членів сім’ї, серед них і двох малих дітей, в їхньому будинку в Ґюмрі. Тоді почалися протести і це змусило Росію дозволити судити Пермякова у вірменському суді. Йому винесли довічний вирок, але через рік передали до Росії. І з тих пір про нього не було жодної інформації, що змусило деяких противників бази запідозрити, що його могли тихо звільнити.

«Формально ця [база] є гарантією нашої безпеки, але насправді виявляється, що все навпаки, це гарантія нашої небезпеки, а не нашої безпеки», – каже Сейран Мартиросян, правозахисник у Ґюмрі.

Нові росіяни

У листопаді солдат на ім'я Дмитро Сетраков вирушив до Вірменії; раніше він був мобілізований у рамках загальної російської мобілізації восени 2022 року, пішов у самоволку та кілька місяців переховувався в Росії.

Через тиждень після прибуття до Вірменії він зателефонував своїй дружині і повідомив, що його заарештували люди, які представилися вірменськими поліцейськими, але яких він вважав російськими військовими. Невідомо, куди саме його доставили, але пізніше російські та вірменські правозахисні групи встановили, що він утримувався на базі в Ґюмрі, а згодом був перевезений до Росії.

Якби його заарештували російські солдати, це було б незаконно; мандат військової поліції з бази поширюється лише на російських солдатів, дислокованих на самій базі. Але запити правозахисних груп щодо інформації від влади Вірменії зустріли мовчанням.

Пашиняна запитали про цей епізод в інтерв’ю France 24, і він ухилився від відповіді, сказавши, що якщо виявиться, що російські солдати перевищили свій мандат, «це призведе до певних наслідків, тому що, звичайно, ми не можемо терпіти незаконні дії на нашій території».

Офіційне ухиляння є «ганебним і шокуючим», сказав Барсегян з журналістської організації. За його словами, мовчання щодо цього питання може бути результатом розрахунку, що було б соромно визнати вірменському населенню те, що сталося, або страху почати «великий конфлікт з Росією».

Нещодавно в Ґюмрі також прибуло багато цивільних антивоєнних росіян, які втекли зі своєї країни після її повномасштабного вторгнення в Україну і були приваблені відносно низькими цінами та російськомовним населенням.

Але це дуже іронічно, бо це зовсмі не те місто, куди таким людям варто було їхати.

Один із нещодавніх емігрантів працює в російській установі, яка привабила багатьох російських солдатів як клієнтуру, до великого розчарування антивоєнних працівників підприємства. (Він попросив, щоб він і заклад не були ідентифіковані з міркувань безпеки).

Він розповів про один епізод, коли його фірма була змушена викликати міліцію, щоб втихомирити російських військових.

«Коли ми розповіли поліції про неприйнятну поведінку російських солдатів, один із них крикнув на нас: «Як ви смієте так говорити про російських солдатів, вони нас захищають!», – згадує емігрант. «Поліція тут, здається, дуже близька до керівництва бази».

Емігранти також кажуть, що коли вони намагалися провести публічні заходи, влада поводиться з ними більш жорстко, ніж поліція в столиці Єревані. Наприклад, на заході пам’яті опозиційного лідера Олексія Навального поліція вилучила паспортні дані учасників, з чим не зіткнулися їхні колеги в Єревані.

У Ґюмрі, за його словами, «ми стикаємося з тими ж речами, з якими стикаємося в Росії, тільки меншою мірою».

Залишитися тут?

Незалежно від того, наскільки далеко Вірменія вирішить просунутися до Європи та від Росії, 102-га база, ймовірно, буде найважчим компонентом у вірменсько-російських відносинах.

У 2010 році дві країни підписали продовження оренди бази до 2044 року.

«Російська позиція [щодо бази] визначена відповідними документами, вона сформована на законодавчій основі», – сказала речниця МЗС Захарова. Коли міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова запитали про базу, він сказав, що угода «відповідає, перш за все, національним інтересам» і додав, що військовий об'єкт є «ключовим елементом підтримки миру в регіоні».

Вірменські офіційні особи також були обережні у розмовах про базу, кажучи лише, що виселення російських військових не стоїть на порядку денному.

Пашинян, на запитання про це в одному з інтерв'ю, сказав: «Ми не обговорюємо таке питання. Зараз ми більше зосереджені на обговоренні інших питань».

Спікер парламенту Ален Симонян також сказав, що таких дискусій не було, хоча він додав інтригуюче застереження: «Ніхто не говорив про військову базу, ми не говорили про це, але для нас очевидно, що система безпеки не працює».

Нерсісян, військовий аналітик, сказав, що доля бази, швидше за все, залежатиме від того, чи спробує Вірменія диверсифікувати свої відносини у сфері безпеки чи більш рішуче розвернеться на Захід.

«Якщо це повний рух до нових союзників, то це [закриття бази] може статися в якийсь момент. Якщо це більше схоже на балансування існуючої системи, справжню диверсифікацію, то, можливо, сама база залишиться».

Для багатьох у Ґюмрі важко уявити перспективу закриття бази.

«База завжди була тут і завжди залишиться», – сказав Радіо Свобода один з жителів Ґюмрі.

Він поспілкувався з репортером одразу після голосування на нещодавніх президентських виборах у Росії – багато жителів Ґюмрі мають російське громадянство через тривалий період роботи там як трудові мігранти. За кого саме голосував, він відмовився сказати, лише з посмішкою сказав, що голосував, «щоб не було другого Зеленського», маючи на увазі українського президента.

«Населення Вірменії не хоче, щоб росіяни пішли», – продовжив цей чоловік. «Це не лише моя думка, це думка 80 відсотків вірмен».

Противникам бази теж важко уявити її зникнення. Навіть у майбутньому, коли Вірменія зміцнить свої зв’язки із Заходом і побудує міцні відносини з Туреччиною, уникаючи мети існування бази, вона, швидше за все, залишиться, сказав журналіст Барсегян.

«Це буде як анклав між Вірменією та Туреччиною», – спрогнозував він. «Як іграшка, яка вже нікому не цікава».

(Оригінал публікації закавказького кореспондента Радіо Свобода Джошуа Кучери)