Початок поширення християнства серед слов’янських народів. Брати Кирило і Мефодій переклали слов’янською мовою Біблію і церковні книги.
Хрещення Київської Русі. Київський князь Володимир Святославович завершив розпочатий попередниками процес поширення християнства. Митрополитами – главами місцевої церкви – служать греки, яких присилає Константинополь.
Під час правління князя Ярослава Мудрого митрополитом уперше був обраний місцевий русин Іларіон.
Відбувається Велика схизма – Рим і Константинополь розходяться, але ще не остаточно, розкол закріпиться пізніше. Виникають західна і східна гілки християнства. Більшість слов’янських народів історично орієнтуються на Константинополь.
Монголо-татари руйнують Київ, місто втрачає своє політичне значення. Митрополити переносять резиденцію на північ – у місто Владимир, але – як і раніше – називають себе «київськими».
Із Владимира митрополит перебирається до Москви, і далі називаючись «київським».
У Москві обрали рязанського єпископа Йону на посаду митрополита і відправили на узгодження до Константинополя. Але там патріарх уже призначив іншого кандидата – грека Ісидора. У Москві Ісидора прийняли неприязно, згодом його усунули і призначили на кафедру Йону. Оскільки Константинополь його кандидатуру не схвалив, там його вважають нелегітимним.
Константинопольський патріарх провів реорганізацію Київської митрополії: долучив до неї території Литовської, Галицької і західної частини Київської митрополій, а офіційним титулом її керівника став «митрополит Київський, Галицький і всієї Русі». Глави нової митрополії мали кілька резиденцій: у Києві, Новогрудці і Вільні (сучасний Вільнюс, Литва).
Туди не увійшли окремі московські землі. З цього часу вони належать невизнаному Константинополем митрополитові, який сидить у Москві і називає себе митрополитом усієї Русі.
Константинопольський патріарх спеціальною грамотою оголошує митрополита Феодосія в Москві розкольником.
Константинопольський патріарх Єремія II їде в Москву, де фактично потрапляє під домашній арешт. Після півроку переговорів із царем Борисом Годуновим він погоджується визнати автокефальний статус Московської церкви, а її предстоятеля – патріархом.
Собор у Константинополі підтверджує рішення Єремії II про заснування патріархату в Москві.
Втрата незалежності Київської митрополії. Константинопольський патріарх Діонісій видав грамоту про передачу права Московському патріархові висвячувати Київського митрополита.
У грамоті обумовлювалися умови передачі. Серед іншого, митрополит Київський повинен був першим згадувати в молитвах патріарха Константинопольського, а вже потім патріарха Московського. У Москві ж цей акт сприйняли як передачу Київської митрополії у цілковите своє підпорядкування.
Цар Петро I скасував Московське патріархування. Замість нього церквою тепер керує колегіальний орган – Святіший синод. Фактично це державне відомство у справах церкви. Константинопольський та інші східні патріархи через деякий час визнали цю форму правління.
Після падіння Російської імперії активізується рух за автокефалію православної церкви в Україні. Створюється Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Через те, що рух не підтримав жоден єпископ, священикам доводиться самостійно ставити нових. Це суперечить правилам православ’я, через що нову церкву називають «самосвятською».
Після більшовицької революції ні про який царський Святіший синод мова йти вже не може. Церквою в Росії знову керує патріарх Московський. Константинополь визнає його законним.
Константинопольський патріархат видає томос про автокефалію Польської православної церкви як історичного правонаступника стародавньої Київської митрополії.
У документі зазначається, що «відмежування Київської митрополії і православних митрополій Литви і Польщі від Константинополя і приєднання до Московської церкви відбулося не за приписом канонічних правил», посилаючись на рішення 1686 року.
Основна територія нової автокефальної церкви – це землі сучасних західної України і західної Білорусі.
В середині Другої світової війни радянський керманич Йосип Сталін кардинально змінює своє ставлення до церкви. Він зустрічається з уцілілими митрополитами і схвалює їхнє бажання обрати патріарха. Виникає нова назва – Російська православна церква (РПЦ). Реставрація відбувається під чуйним контролем Компартії, НКДБ і спеціального органу – Ради у справах Російської православної церкви.
Православні єпископи соціалістичної Польщі відмовляються від томосу Константинопольського патріарха під тиском органів безпеки. Після цього Московський патріарх видає власний томос про автокефалію православної церкви в Польщі, але кордони цієї церкви стають іншими, ніж у томосі 1924 року – адже ця країна позбулася частини території на сході за пактом Молотова – Ріббентропа.
На території України з’являється юрисдикція УАПЦ – громади, єпархії та священики.
Патріарх Алексій II створює Українську православну церкву у структурі Московського патріархату – УПЦ (МП). Вона отримує внутрішню автономію, але підпорядковується Російській православній церкві. Очолює УПЦ (МП) Філарет.
Глава УПЦ (МП) Філарет просить у Москви про автокефалію, тобто повну незалежність.
РПЦ звинувачує Філарета в «аморальному способі життя». Філарет обіцяє скласти повноваження, але згодом відкидає всі звинувачення. РПЦ усуває Філарета від влади.
Частина УПЦ (МП) об’єднується з УАПЦ і утворює Українську православну церкву Київського патріархату – УПЦ КП. Пізніше, в 1995 році її очолить Філарет.
Частина духовенства відмежовується від УПЦ КП та відновлює УАПЦ.
Архиєрейський собор РПЦ проголошує анафему Філаретові.
Анафема – церковне прокляття, яке означає відлучення людини від церкви. Для православних це особливо важливо, бо вони вірять, що тільки в церкві можна врятувати свою душу. За церковними правилами, анафему проголошували за неправильне віровчення про Бога, але іноді анафему накладали і з політичних мотивів.
Президент України Віктор Ющенко ініціює процес переговорів щодо отримання автокефалії від Константинополя, але вони зазнають поразки, зокрема, через протидію Москви.
Верховна Рада України і президент Петро Порошенко спільно з УПЦ КП, УАПЦ та частиною єпископів УПЦ (МП) відправляють звернення до Константинопольського патріарха Варфоломія з проханням надати томос про автокефалію православної церкви в Україні.
Синод Константинопольського патріархату скасовує рішення 1686 року. Москву позбавляють права призначати київського митрополита. Анафема РПЦ керівникові УПЦ КП Філарету визнається недійсною. Стартує процес надання автокефалії православної церкви в Україні.
Російська православна церква ухвалила рішення про повне припинення євхаристичного спілкування з Константинопольським патріархатом
Синод Української православної церкви (Московського патріархату) вирішив розірвати євхаристичне спілкування з Константинопольським патріархатом, як і вся Російська православна церква. Того ж дня президент України Петро Порошенко зустрівся з групою архієреїв Української православної церкви (Московського патріархату), які підтримують помісну українську церкву. Вони, як повідомляють, розповіли про «безпрецедентний тиск Москви на тих єпископів УПЦ (МП), які готові приєднатися до створення єдиної церкви».