ЧАСТИНА І. ПОХОРОН СТАЛІНА

5 березня 1953 року в газеті «Правда» з’явилося повідомлення про смерть Сталіна – чутки про це ширилися Москвою вже кілька днів. До того моменту майор американської армії Мартін Мангоф пропрацював у столиці СРСР вже понад рік.

Письмово свою реакцію на смерть радянського диктатора Мангоф ніяк не зафіксував. Але помічник військового аташе зробив для історії більше: він відзняв похорон Сталіна. Це єдина відома на сьогоднішній день незалежна фото- і кінозйомка події.

На хроніці Мангофа, знятій на кольорову кіноплівку, видно, як сотні солдатів у куртках утворюють довгий коридор, яким на Красну площу виносять труну з тілом Сталіна. Далі рухається процесія з десятків чільних осіб – членів Політбюро та інших найвищих чиновників. Вони тримають перед собою масивні похоронні вінки.

Великим планом показана затягнута червоним труна – на верхній кришці можна розрізнити щось на кшталт віконця, поруч лежить знаменитий сталінський військовий кашкет. Труна на лафеті, який тягне колона кіннотників; по обидва боки блищать багнети військового конвою. За труною йдуть сотні людей; на інших історичних світлинах, зроблених офіційними радянськими фотографами, біля труни представлений весь партійний пантеон: Микита Хрущов, Лаврентій Берія, В’ячеслав Молотов та інші.

Камера переходить на Красну площу: перед мавзолеєм Леніна скупчилися сотні офіційних осіб. Члени Політбюро виступають із траурними промовами. Забальзамоване тіло Сталіна вносять до Мавзолею і кладуть поруч із тілом Леніна, з рук якого він і прийняв владу.

Знята Мангофом хроніка, схоже, єдина в світі. Велика частина – якщо не сто відсотків – присвячених похорону Сталіна відеоматеріалів ґрунтувалася на кадрах, зроблених радянськими державними агентствами. Серед інших ними користувалися такі західні новинні організації, як «Бі-бі-сі». Найкращим зразком цього жанру став офіційний документальний фільм «Велике прощання», випущений Центральною студією документальних фільмів СРСР.

Мангоф працював над своїм фільмом як штатний співробітник американського посольства, і зняті ним матеріали, найімовірніше, призначалися для американських спецслужб. Можливо, вдивляючись у ці кадри, вони намагалися зрозуміти, хто прийде на місце Сталіна.

Саме природність зйомки, відсутність монтажу і фільтрів роблять унікальними ці свідчення поворотного моменту радянської історії.

В одній зі сцен, яку Мангофу вдалося зняти з вікна американського посольства, ми бачимо, як натовп рухається Манежною площею в бік Кремлівського проїзду, що виходить прямо на Красну площу.

На іншій плівці ми бачимо, як солдати, які стоять на варті біля кремлівського проїзду, плескають у долоні і підстрибують на місці, намагаючись хоч трохи зігрітися в холодний березневий день. В офіційній кінохроніці такого не побачиш.

Історик із Сіетла Дуґлас Сміт, який першим виявив матеріали Мангофа і надав Радіо Свобода ексклюзивний доступ до них, вважає, що саме такі сценки радянського життя без ретуші надають плівкам особливої унікальності.

«І в фотографіях, і в кінохроніці Мангофу «вдалося вловити повсякденність, – зазначає Сміт. – Саме цієї людської площини бракує в усіх інших матеріалах».