Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:40

Генерали хотіли б мати «замполітів», а не капеланів – священик з Майдану


Михайло Димид (фото з Facebook)

Михайло Димид (фото з Facebook)

«Роль капеланів – допомогти воїну пам’ятати, що він має воювати для миру, і що мир є його ціллю» – отець Михайло Димид

​Українська традиція військового капеланства була перервана, а її відновлення проходить складно, бо український генералітет волів би мати замполітів, а не капеланів, говорить отець Михайло Димид, співзасновник і перший ректор відновленої Львівської Богословської Академії, яка нині є Українським католицьким університетом. Священика, який очолив першу службу Божу на Майдані, ми запросили поговорити про роль духівників на війні.

– У всіх цивілізованих демократичних державах священнослужителі є капеланами, і вони так само, як і інші вояки, отримують за це якусь зарплату. Це є позитивно. Але в тих військах ніколи не було перервано таку традицію. Це вже є вікова традиція.

Яким чином це може бути в Україні? Це може бути, коли буде сформована армія за натовськими загальними правилами. Поки що навіть ті капелани, які вже співпрацюють з армією, мають дуже великі труднощі.

Генералітет розуміє радше силу ідеології і хотів би, щоб релігія зайняла це місце

Бо генералітет не розуміє, для чого є священники, не розуміє сили Божого слова. Там розуміють, радше, силу ідеології і хотіли б, щоб релігія зайняла це місце. Тобто щоб вона підтримувала «напрямні» армії чи держави, чи партії якоїсь – так, як це було в минулому. Але це не є роль капеланства.

Роль капеланів – допомогти воїну пам’ятати, що він має воювати для миру, і що мир є його ціль. Не війна. Воїн може потрапляти в дуже скрутні психологічні й духовні ситуації, і капелан є для того, щоб допомагати воїну. І не тільки тоді, коли він вмирає, щоб супроводити його, помолитися над ним, але краще попереджувати ці моменти, давати йому основу для того, щоб він міг духовно витримати, або, як ми кажемо, психологічно витримати кров, ненависть і так далі.

Людина набачилася, напереживалася таких речей, яких вона ніколи не уявляла в житті. Ці воїни потребують особливої опіки, бо вони були свідками життя і смерті

А потім, капелани для того, щоб супроводжувати поствоєнний синдром. Бо людина набачилася, напереживалася таких речей, яких вона ніколи не уявляла в житті, і вона мусить якось жити з тим, вона мусить якось свої рани внутрішні зцілити. Ці воїни потребують особливої опіки, бо вони в складних обставинах, коли вони є свідками життя і смерті багатьох людей і трагедій багатьох людей.​

– Війна сама по собі антигуманна. Наскільки священнику складно говорити про любов у ситуації, коли потрібно вбивати ворога?

– Священник має вказувати на те, що ми боремося проти зла, ми не боремося проти злого. Це є дуже важливо, щоб боротьба була гуманною. Церква, Святе письмо дозволяє захист. Якщо є такі екстремальні ситуації, коли потрібно захищати своє життя, на яке нападає інший, тоді потрібно захищати своє життя, навіть якщо це має спричинити смерть іншої людини. Це є законно – вимагати поваги до власного права на життя.

Святе письмо дозволяє захист. Якщо потрібно захищати своє життя, на яке нападає інший, тоді потрібно захищати своє життя. Навіть якщо це має спричинити смерть іншої людини

Але це все має робитися не з ненависті, а з любові. Тобто з думкою про те, що я хочу жити і я хочу, щоб мій противник жив. І, скажімо, якщо він уже роззброєний, то тоді дуже чітко видно, якою боротьбою, гуманною чи негуманною, я оперую. Чи я є милосердний і людяний до поранених, чи я їм надаю першу допомогу, чи полонені мають гідні людські умови для життя? Отут чітко видно, чи ми є воїнами світла, чи ми є воїнами темряви.

– В Україні, на відміну від Польщі, немає закону про військових капеланів, не створено правила, за якими військові капелани мають працювати. Разом з тим, священники різних конфесій уже на фронті. Як Вам здається, співпраця між священиками різних конфесій на фронті ефективна?

– Я би сказав, що Майдан був таким місцем, де церкви навчилися співпрацювати. Коли на Майдані йшла молитва – це була одна молитва, і вона не мала якогось конфесійного забарвлення. Всі себе знаходили, відправляли спільні літургії для блага народу і для піднесення його.

На війни немає конфесійних стін, вони самі по собі зникають

На війні немає конфесійних стін, вони самі по собі пропадають. Бо там є питання існування, є питання Бога, є питання добра чи зла. І тут кожен священнослужитель якої-небудь християнської церкви може бути корисним для всіх. І ми це бачимо. Ми бачимо священнослужителів чи православних, чи греко-католиків, чи римо-католиків, і навіть протестантських пастирів, які гідно і відкрито приносять духовну допомогу незалежно від конфесій, які до них звертаються.

І я думаю, що це мало б бути нормою постійного існування людини, не тільки у час війни, але і зараз. Ми бачимо під час війни, що маємо одного Бога і одну віру, і що способи, якими ми до них доходимо, хоч і різі, але йдуть у одному напрямку.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG