Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 16:02

Що переможе в новій Україні – національна культура чи радянські кліше?


©Shutterstock

©Shutterstock

Культуру як дипломатію використовували діячі УНР, але її значення не розуміють політики нинішньої України

Прага – Українська культура не належить до головних зацікавлень в Чехії, в чеському інтелектуальному середовищі вона посідає маргінальне становище. І навіть більше: про українську культуру тут не заведено говорити. Протягом майже 25 років незалежності України ні українська діаспора на чеських землях, ні держава в особі її представників як в Україні, так і за її межами не зуміли привернути увагу чехів до тисячолітньої культурної української традиції.

У буремному 1919 році, коли Україна відстоювала свою незалежність, у Києві відбулась важлива подія: з ініціативи Симона Петлюри – політика, головного отамана військ УНР – була заснована Українська республіканська капела. Її створення тодішньою Директорією було прирівняне до першочергових державних завдань. Ось приклад: 22 січня проголошено Акт злуки Української Народної й Західноукраїнської Народної республік, а вже 24 січня – акт про заснування Української республіканської капели.

Призначений керівником капели талановитий музикант Олександр Кошиць зумів перетворити хор у високопрофесійний колектив. Його перші зарубіжні концерти в тодішній Чехословаччині мали великий успіх. Зрештою, як і все закордонне турне капели – концерти у Празі, Відні, Брюсселі, Парижі. Українську республіканську капелу Олександра Кошиця порівнювали з роботою українських дипломатичних місій, часом і не на користь останніх. Капелу називали єдиною українською місією, якою можна пишатися і яка єдина має позитивне не тільки культурне, а й політичне значення.

Звичайно, не всі розуміли необхідність просування української культури на Заході, яка б мала, не менш за зброю, стати в обороні української незалежності. До тих, хто не надавав цьому питанню першочергової ваги, був і президент УНР Михайло Грушевський. Але далі справи для української культури на Заході пішли ще гірше.

Про геній Олександра Архипенка держава забула чи не знає

У країні, яка у міжвоєнний час була центром української культурної, наукової та мистецької думки у вільному світі, нині про українську культуру майже не згадують не тільки пересічні чехи, але й фахівці. Сьогодні Україна асоціюється у свідомості чехів переважно із заробітчанством і – останнім часом – з війною. Причини цього слід шукати як в Чехії, так і в Україні, вважає відомий чеський публіцист Любош Палата.

На жаль, у 90-х роках українці стали для чехів синонімом заробітчанства

«Гадаю, проблема лежить на обох сторонах. На жаль, у 90-х роках українці стали для чехів синонімом заробітчанства. Цей імідж створила дуже сильна хвиля робочої еміграції до Чехії, українці тоді працювали повсюди – переважно, на будовах чи прибиральницями. Але те, що чехи не приймають Україну, як якийсь великий феномен, бачу і в тому, що в 90-х роках Чехія, в основному, дивилась у західному напрямку. Чехія укладала свої контакти із західними сусідами: Німеччиною, Австрією, а також зі Сполученими Штатами – Чехія прагнула дістатись до ЄС і НАТО, Схід нас перестав цікавити», – розповідає Палата.

Українська держава тоді в цей процес не втрутилась. Утверджений у свідомості чехів образ українського заробітчанина відвернув їхню увагу від усього іншого, з культурою включно.

Відійшли в забуття виставка скульптури Олександра Архипенка в Празі в 1923 році чи відкриття Українського музею в 1925 році, вже не співають чеські хорові колективи українські різдвяні колядки, які мали велику популярність у Чехії. Цікаво, що культурне, духовне життя українців у міжвоєнній Чехословаччині, коли їм жилось набагато складніше, було значно активнішим, ніж тепер, у часи незалежної України. На думку соціолога, доцента Інституту соціології Академії наук Чехії Яни Леонтьєвої, у цій справі дуже важливою є роль держави.

Те, яким чином виглядає сучасна еміграція в Чехії, сприяє великою мірою тому, що українців в Чеській Республіці сприймають, як дешеву робочу силу

«На моє переконання, найбільшою проблемою є інертність України як держави, тому що, звичайно, для пропаганди української культури за кордоном необхідна і матеріальна підтримка держави. На жаль, все, що діється сьогодні, всі акції організовуються волонтерами, українською діаспорою. І те, яким чином виглядає сучасна еміграція в Чехії, сприяє великою мірою тому, що українців у Чеській Республіці сприймають як дешеву робочу силу і мало знають, наприклад, про історичну і культурну спадщину, пов’язану з Чеською Республікою», – вважає Леонтьєва.

«Нова Україна» під «Калинку-малинку»

Чеський соціолог Яна Леонтьєва звернула увагу і на інший бік справи, а саме, на те, що українські культурні акції, які сьогодні відбуваються в Чехії, назагал присвячені традиційним аспектам культури і сучасному чехові не цікаві. Крім того, обурення представників української громади викликала програма планованих концертів Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. Під голосною назвою «Нова Україна» в Чехії, згідно з рекламним роликом турне, планувалося виконувати «відомі у світі пісні з України, Росії, Польщі й Чехії», деякі – навіть під мелодію російської «Калинки-малинки».

Представники громади дивуються, як можна говорити про «Нову Україну», якщо в уяві чехів концерти Ансамблю Збройних сил «однозначно асоціюються з радянською добою», про яку українську культуру мова, якщо стиль виконання пісень і танців «не має нічого спільного з українською музичною і танцювальною традицією», а костюми виконавців «не тільки не українські, вони «неорадянські», тобто такі, які пропагують естетику противників України у війні за незалежність», – вважають в українській громаді Чехії.

Підтримати українську культуру в Чехії, привернути до неї увагу чехів можна і треба, вважає професор Університету Масарика в місті Брно Дануше Кшіцова. Підтвердженням цього є нещодавно виданий нею методичний підручник «З історії української культури», який привернув велику увагу чехів, особливо молоді.

«Думаю, що україністику потрібно підтримувати, тому що Україна – це держава, яка заслужила на нашу підтримку. Адже це дуже гарна мова, і, по-друге, це дуже гарна культура, про яку в нас практично нічого не знають. І це також був один зі стимулів, чому я собі сказала, що мало б вийти якесь видання чеською мовою», – каже Дануше Кшіцова.

Без підтримки держави не обійтись

Чому діячі Української народної республіки на початку 20-го століття розуміли значення культури як універсальної мови спілкування, надавали їй важливу роль посла України у світі, пропагандиста традиції й мови, а сьогодні про це забули? Адже за понад 20 років української незалежності в Чехії майже не було мистецьких виставок, не відбулось гастролей відомих оперних чи театральних колективів, не знайшли сюди дороги відомі музиканти, за винятком хіба що «Океану Ельзи».

Я думаю, що кожна держава, і це абсолютно нормально, представляє свою культуру посередництвом посольства в цій державі, і це номер один

Звичайно, без державної підтримки тут не обійтись, вважає Богдан Райчинець – голова найбільшої громадської організації «Українська ініціатива в Чеській Республіці»: «Я думаю, що кожна держава, і це абсолютно нормально, представляє свою культуру посередництвом посольства в цій державі, і це номер один. Але цю службу впродовж останніх 20 років виконує не посольство, здебільшого, а виконують чи діаспорні, чи інші об'єднання. Це помилка, тому що я думаю, що це має бути державна політика».

З повагою до української культури ставиться один із найвідоміших у Чехії поетів, співак і фолькмузикант Ян Бур’ян. І, на його думку, Україна мала б активніше використовувати свій унікальний мистецький арсенал, особливо зараз, на мистецьких майданах в усьому світі.

Всі думали тоді, що це був радянський режисер, але Довженко був українцем всією своєю душею

«Я з української культури пам’ятаю, крім Тараса Шевченка, ще, звичайно, Олександра Довженка як найбільшого кіномитця, фільм якого «Земля» в 1958 році на Брюссельській виставці був названий найкращим фільмом усіх часів. І всі думали тоді, що це був радянський режисер, але Довженко був українцем всією своєю душею. Гадаю, було б добре, щоб ми про це довідувались з України, щоб хтось зацікавився і організував у нас перегляд українських фільмів, чи направив до нас співаків, просто більше з нами спілкувався», – каже Ян Бур’ян.

Потрібно звертатись до інтелектуалів, звертатись до наших письменників, іти через літературу, історичні теми

Нині увага чехів, особливо, молоді зосереджена на Україні, і цим потрібно скористатись, вважає голова Чеської асоціації україністів Тереза Хланьова: «Гадаю, що шлях до популяризації української культури в нас може іти, по-перше, через певні великі державні проекти, наприклад, музичний чи образотворчого мистецтва. Ці ділянки доступні відносно широкому колу глядачів. Але також потрібно звертатись до інтелектуалів, звертатись до наших письменників, іти через літературу, історичні теми. Думаю, що обидва канали мають своє місце».

Чеська україністка Тереза Хланьова звернула увагу на цікавий проект, який набирає сили: це місяць авторського читання, який цього разу буде повністю присвячений українській літературі. Волонтери планують провести його в червні у місті Брно, участь у ньому мають взяти 20 авторів з України.

Література і мистецтво – потужний і універсальний ключ, щоб дістатись до серця, потрібно лиш розуміти його силу. Звичайно, що без програмного документу – концепції державної культурної політики – справи з місця не зрушити. Культура – як квиток до майбутнього, без нього не обійтись.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG