Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:55

Замість того, щоб знищити ядерну зброю, Україна передала її агресору – Костенко


(©Shutterstock)

(©Shutterstock)

Екс-міністр екології видав книгу про те, як на початку 90-х Україна позбувалась свого ядерного арсеналу

У 90-х Україна передала Росії збагаченого урану і плутонію на сто мільярдів доларів – таку цифру у своїй книзі «Історія ядерного роззброєння України» називає колишній міністр екології та учасник переговорів щодо знищення ядерного арсеналу Юрій Костенко. У виданні описуються події від появи в кулуарах тодішнього українського парламенту самої ідеї без’ядерного статусу – до остаточного знищення, а точніше, передачі Росії ядерних матеріалів та українських боєголовок. Більшість матеріалів для видання збирались у період 1990-1995 років, але доповнювалась і пізнішими даними – включно з теперішньою війною на сході. В інтерв’ю Радіо Свобода Юрій Костенко розповів про роль Заходу в переговорах та те, як ядерна тема розділила на старті незалежності український політикум.

– Багато речей тут цитується, які вже ми маємо в сьогоднішній політиці – про них говорилося тоді, що це може призвести до таких наслідків сумних. Про це говорили і військові, дуже активно попереджали про такі речі.

Конкретно попереджали?

Ми її не знищували, ми її передавали Росії, і Росія цією зброєю озброювалася, а тепер нею погрожує всьому світу і Україні

– В книжці дуже чітко є водорозділ між прихильниками ядерного роззброєння з максимальною вигодою для України і прихильниками так званого російського сценарію ядерного не роззброєння – передачі ядерної зброї України Росії. Ми пішли за цим сценарієм де-факто. Хоча де-юре все ухвалювалося Верховною Радою виключно під кутом знищення ядерно зброї, а не передачі Росії, в цьому феноменальна підміна понять. Ми її не знищували, ми її передавали Росії, і Росія цією зброєю озброювалася, а тепер нею погрожує всьому світу і Україні.

Тобто головний міф цієї історії що відбулось не знищення, а передача?

– Так, відбулося не ядерне роззброєння, а відбулася передача потенційному агресору, причому у воєнній доктрині, яка писалася 1992–1993 року, також дуже жорстко ставилося питання: а хто ж наші потенційні противники? Демократична опозиція тоді чітко говорила, що найбільшу загрозу у майбутньому десятилітті буде становити для нас російський імперіалізм і менталітет імперський, який нікуди не зник після розпаду Радянського Союзу. А вчорашні комуністи в Росії вбачали, в першу чергу, старшого брата, і абсолютно були переконані, що Росія ніколи не буде агресором проти України. На цьому також відбувалися дуже жорсткі дискусії в контексті того, що ми повинні робити з ядерною зброєю.

– А яка частина людей цю тезу проговорювала вголос, що Росія – потенційний агресор в майбутньому, і навіть серед тих, хто голосував за ядерне роззброєння?

– Я наведу приклад. Уже коли безпосередньо розпочалася війна Росії проти України, в мене був добрий знайомий, дипломат, який повернувся після дипломатичної служби в Україну, коли я з ним зустрівся, від нього пролунала така фраза: «Хто б міг подумати, що Росія нападе на Україну?» А я на цю тему з ним говорив, коли він ще працював у Великобританії, це був 1995 рік, ми поїхали досліджувати їхню практику ліквідації ядерних аварій. І от під час цієї поїздки в контексті ядерного роззброєння дуже багато ми говорили на цю тему з дипломатом, він тоді був заступником посла по науковій частині. Я тоді говорив, що ми віддаємо зброю потенційному агресору, Росії, тому це колосальна помилка. І от коли він приїхав, сказав: «Хто б міг подумати, що Росія нападе на Україну?» Так це людина, яка, в принципі, досить освічена, бачила всі процеси, і українська, найголовніше.

Отже, ця війна в коридорах української влади чітко розмежувала по різні сторони барикад тих, хто розумів, від кого треба захищатися і що для цього треба робити, і тих, хто цього не розумів. Так от, тих, хто розумів, було дуже мало. Якщо говорити про високопосадовців, то я їх можу перерахувати: Іван Плющ, він дуже добре розумів і підтримував усі мої пропозиції щодо створення спеціальної групи, яка вивчала ядерне роззброєння і готували рішення Верховної Ради. І вже напередодні голосування він підтримував саме концепцію, яку робоча група вносила щодо того, який має бути процес знищення ядерної зброї. Прем’єр Кучма – він як фахівець, директор «Південмашу», чудово розумів, що це таке, він підтримував. Він мене призначив першим головою делегації України на переговорах із Росією щодо ядерного роззброєння і дуже довго пручався, коли Кравчук вимагав мене змістити, але Кравчук діяв, у першу чергу, за рекомендаціями МЗС. Якщо говорити про вищих посадовців, – це ті люди, Плющ і Кучма, які сприяли тому, щоб цей процес рухався з урахування національних інтересів України. А всі інші посадовці, починаючи від Кравчука, Зленка, Марчука…

– Для Кравчука який аргумент тоді зіграв найбільшу роль, вплинув на таку його позицію?

– Я думаю, попри те, що він також як президент, тим більше, перший президент України, усвідомлював певні потенційні загрози, які несе в собі Росія незалежній Україні, він був під впливом деяких рухівців, зокрема, Дмитра Павличка, який в перші роки незалежності дуже активно впливав на позицію Кравчука, але ще більший вплив на нього сформувала стара система влади, яка залишилася після незалежності неторкнутою. Тому на Кравчука тиснула вся піраміда радянської системи влади, яка продовжувала Росію визнавати якщо вже не братом, то найближчим стратегічним сусідом.

Кравчука лякали, що вона може вибухнути. Це все робили представники Росії або українські представники з російськими підказками

І тому з кожною аргументацією, з якою я, наприклад, приходив до Кравчука від імені робочої групи, що треба робити і як треба робити ядерне роззброєння, він це все вислуховував і навіть погоджувався, але після мене до Кравчука заходили десятки тих, то говорив принципово іншу позицію. Позицію, яка полягала в тому, що, перше: це не наша зброя, друге: ми не вміємо з нею нічого робити, третє: вона є небезпечна. Кравчука лякали, що вона може вибухнути. Це все робили представники Росії або українські представники за російськими підказками.

Тому Кравчук, у характерній йому манері вміння ходити між крапельками, ходив між цими крапельками – абсолютно протилежними стратегіями ядерного роззброєння. У результаті дійшло до того, що своєму найбільш агресивному, непрогнозованому, недемократичному сусідові передали третій у світі ядерний потенціал і натомість не отримали нічого. Те, що називають гарантіями безпеки, – це теж російська розробка, яку вона провела через українське МЗС – американці попереджали, що це не є гарантіями безпеки, це запевнення у безпеці. Це дві великі різниці. Гарантії безпеки свого часу отримала Австрія, коли СРСР і США підписали юридично зобов’язуючий документ, який, з одного боку, гарантував нейтральний статус Австрії, а з іншого – відсутність будь-якої агресії щодо цієї країни. Ми не отримали такого варіанту.

– Я розгортаю зараз Вашу книжку якраз на сторінці, тут фото з газети, де заголовок: «На ракетних шахтах України зріє новий Чорнобиль» – це той самий аргумент?

– Це абсолютна неправда, бо я був єдиним цивільним представником України на підприємстві, яке розбирало українську тактичну зброю в Росії, під Свердловськом. На цьому підприємстві працювало близько 60% етнічних українців. Дуже секретне підприємство, top-secret Радянського Союзу. Дуже сувора система супроводження. Коли я потрапив на підприємство, до мене підійшов один із супроводжувачів і пошепки сказав, щоб ми не боялися, що з нашими боєголовками щось трапиться. Дуже надійна система захисту, і за всі роки експлуатації ядерних боєзарядів (навіть із порушенням регламенту) жодної ядерної аварії не було.

Через деяких час я був на конференції з ядерної безпеки у Росії, і там точно така ж інформація від начальника одного з управлінь Міністерства оборони Росії, яке займається експлуатацією ядерних вибухових пристроїв, який наводив приклад про надійність радянської системи ядерної безпеки: коли піднімали із затонулих атомних підводних човнів боєзаряди, які там декілька років лежали, їх розбирали, і нічого не траплялося. Ну а найсвіжіша інформація, сучасна, – нещодавно святкували 50 років радянській ядерній зброї, і начальник управління Міністерства оборони Росії сказав, що за 47 років експлуатації ядерних боєзарядів жодного несанкціонованого ядерного вибуху не було.

Кравчуку підсовували абсолютну дезінформацію, так само, як лякали його тим, що Росія готує десант, щоби захоплювати наші стратегічні пускові установки

Тому Кравчуку підсовували абсолютну дезінформацію, так само, як лякали його тим, що Росія готує десант, щоби захоплювати наші стратегічні пускові установки. Це теж нісенітниця, запущена Росією, тому що ракети були активовані, ракети були націлені на Сполучені Штати Америки, і щоб США допустили, щоб російський десант в зоні стратегічної ракети щось робив, – це також безглуздя. Але цими страшилками Кравчука вели по російському сценарію.

– Коли вже почалась війна, та й до того, всі бачили, як розкрадається майно армії – навіть елементарне майно. Чи можна було такій армії залишити ядерне озброєння, що б від нього лишилось на момент початку конфлікту з Росією?

– Якою була стратегія з максимальною вигодою для України? Їй пропонували концепцію ще в 1992 році. Найкращий спосіб знищення ядерної зброї – це переробка ядерних матеріалів. Це високовартісні матеріали: 1 тонна високозбагаченого урану – вона не має комерційної ціни, бо торгувати високозбагаченим ураном і плутонієм заборонено – але є ціна виготовлення. Так от, 1 тонна високозбагаченого урану в той час, це 90-і роки, коштувала більше ніж 100 мільйонів доларів. Якщо брати плутоній, то ціна його виготовлення коливалась, в залежності від технології, від 500 мільйонів доларів до одного мільярда доларів за тонну.

Ми передали Росії ядерних матеріалів на суму близько 100 мільярдів доларів. Отримали ми в якості компенсації ядерного палива для наших АЕС на суму близько 1 мільярда

Україна передала Росії десятки тонн високозбагаченого урану і плутонію, і в цій книжці якраз вперше досліджено, а скільки ж ми передали боєголовок, а отже, ядерних матеріалів. Так от, ми передали Росії ядерних матеріалів на суму близько 100 мільярдів доларів. Отримали ми як компенсацію ядерного палива для наших АЕС на суму близько 1 мільярда. Це тільки матеріальна частина. А далі – Україна передала за безцінь всі стратегічні авіаційні носії, ракети, які Росія потім собі ставила на озброєння.

– Ви говорите, що це був «російських сценарій» роззброєння – яка тоді була роль Заходу в цих переговорах?

– США також не хотіли збільшення ядерних країн після розпаду Радянського Союзу…

– Але вони могли підтримати іншу стратегію роззброєння.

Є переписка з компанією General Atomics, яка пропонувала нам весь цикл переробки ядерних матеріалів у мирний атом, в ядерне паливо. Для України це була колосальна вигода

– …Тому США дійсно, з одного боку, разом з Росією рухали і Україну, і Білорусь, і Казахстан до ядерного роззброєння, але як країна демократична, США розуміли, що Україна не порушувала жодного міжнародного документа: ядерну зброю вона успадкувала. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї не передбачав розпад ядерної держави, що робити з ядерною зброєю, яка раптом опинилась у правовий спосіб на території інших країн. Тому США не могли брутально тиснути на Україну, тим більше, санкції застосовувати.

З іншого боку, Україна одразу ж задекларувала свій намір стати в майбутньому без’ядерною. І США починали з нами працювати у напрямку, як набути без’ядерний статус із максимальною вигодою для України. Є переписка з компанією General Atomics, яка пропонувала нам весь цикл переробки ядерних матеріалів у мирний атом, в ядерне паливо. Для України це була колосальна вигода, тому що 100% ядерного палива ми отримуємо тільки з Росії.

США пропонували нам переробку ядерних матеріалів, пропонували, як захистити себе, коли у нас не буде ядерної зброї – вони казали чітко: «в НАТО». І третє, що пропонували США, – поступово відходити від російської «парасолі» – і ядерної, і політичної, і економічної, і фінансової.

– До речі, уран і плутоній, який Україна передала, пішли в Росії у збройову сферу чи в енергетику?

– Цього ніхто не знає, але з практики не лише Росії, а й США, збройовий уран і плутоній, як правило, ідуть знову на виготовлення ядерних пристроїв – причому, модернізованих.

– Як би Ви назвали цю свою книгу?

– Я б її назвав… Це енциклопедичне видання, яке найбільш повно змальовує весь процес перших років незалежності, не тільки ядерного роззброєння, а загалом становлення державності. Багато матеріалів, документів, кулуарної частини, закритої, яка формулювалась на Раді безпеки і оборони України.

– Ви можете наважитись сказати, що це безстороння оцінка, чи все ж Ваша позиція там є?

– Це вже не тільки моя оцінка. Нещодавно одна дуже цікава людина, яка прочитала, сказала: так це ж кримінальна справа готова, посібник для генерального прокурора.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG