Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:01

«Освітня Республіка Німеччина»: всі школярі мають однакові можливості


Канцлер Німеччини Анґела Меркель проводить лекцію в одній з середніх шкіл Берліна, 13 серпня 2013 рік

Канцлер Німеччини Анґела Меркель проводить лекцію в одній з середніх шкіл Берліна, 13 серпня 2013 рік

Берлін – Німеччина є зразком відмінної загальноосвітньої системи. Те, що молоді люди в Німеччині мають хороші шанси на якісне доросле життя, залежить не лише від високого рівня економіки, а передусім, як вважається, від якісної загальноосвітньої підготовки школярів. Такого висновку дійшли експерти Організації економічної співпраці та розвитку. Це стало імпульсом для створення системи під назвою: «Освітня Республіка Німеччина», в якій найвагомішу роль відіграє держава, за якою і останнє слово.

Найскладніше для першокласника Оскара – прокидатися вранці, бо вже другий тиждень поспіль він має виходити з дому на годину раніше, ніж коли відвідував дитячий садок. Адже шкільний дзвоник у Німеччині лунає о восьмій ранку. Так тут було завжди. Але це, мабуть, і єдине, що залишилося від старої школи, коли до неї ходив його батько…

Атестат зрілості – лише для найуспішніших учнів

Шкільна освіта у Німеччині – загальна і безплатна: всі діти, які досягли шестирічного віку, починають навчання тривалістю 10 років. Залежно від федеральної землі, де вони живуть, до десятирічки додається ще два чи три роки – на отримання атестату зрілості. Утім, він – лише для найуспішніших учнів, що дає їм змогу без вступних іспитів стати студентами вишу.

Оцінки в школі скасовані, принаймні у початковій. Замість них учитель заносить у зошит спостереження про дитину, або – наклейки-смайлики, які «розповідають», наскільки успішно вона виконала завдання. Директор однієї із берлінських державних шкіл Томас Вайдланд вважає, що це доцільно робити лише у перший рік навчання.

«Я знаю колегу, у школі якої скасували оцінки до дев'ятого класу. Дивно, що часто самі батьки й діти бажають повернутися до системи оцінювання. Їхнє бажання вони пояснюють тим, що хочуть об’єктивної характеристики. Але чи справді оцінка є такою? Що саме вчитель запитував, у якій формі, і що відповів учень? Залежно від того оцінка може бути й несправедливою», – сумнівається у доцільності такого підходу директор.

Томас Вайдланд доходить висновку, що коли вчитель кваліфікований – оцінки мають сенс, а якщо учитель недостатньо кваліфікований, то краще б він… не викладав узагалі.

Боротьба за «відмінників»

Сумніви щодо якості та правильності німецької системи шкільної освіти з’явилися у 2001 році після оприлюднення Організацією економічної співпраці та розвитку даних про підготовку 15-річних німецьких школярів, порівняно з такою самою в їхніх ровесників у 35 країнах, вона була значно… нижчою! Факт шокував Німеччину, чиє суспільство не лише пишається досягнутими високими показниками, а й дбайливо стежить за ними у міжнародному вимірі. Тож уряд негайно почав рятувати ситуацію, розпочавши широку реформу загальноосвітньої системи – власної у кожній федеральній землі. Незважаючи на спільний орган – Конференцію міністрів освіти (КМО), котра окреслює стандарти чи загальні вимоги щодо знань, кожна земля – незалежна і самостійна у своїх рішеннях щодо освіти. Як пояснив Томас Вайдланд, це означає, що Німеччина, де є 16 земель, має 16 загальноосвітніх структур і 16 навчальних планів.

У Берліні початкове навчання триває шість років, а в Баварії – чотири. Також і навчальні плани кожна земля розробляє самотужки... Учень з «відмінно» у Баварії – набагато сильніший від учня з «відмінно» у Берліні

«Приміром, у Берліні початкове навчання триває шість років, а в Баварії – чотири. Також і навчальні плани кожна земля розробляє самотужки. Вимоги до тих, хто складає іспити, у всіх землях мають бути однаковими. Теоретично. Але насправді це не так. Учень з «відмінно» у Баварії – набагато сильніший від учня з «відмінно» у Берліні. Відтак я знаю випадки, коли сім'ї навіть змінюють місце проживання, щоб їхня дитина мала кращу освіту», – ділиться спостереженнями директор школи.

У деяких землях вимоги до учнів вищі, тож і результати кращі. Відтак саме такі випускники мають переваги на ринку праці. Цією обставиною користуються спритники-абітурієнти: провчившись 10 років у «сильній» землі, вони їдуть складати іспити на атестат зрілості у регіони з нижчими вимогами. Навіть у межах одного великого міста, де існують райони з різними соціальними рівнями, є різниця у якості знань. Томас Вайдланд бачить причину цього у відсутності одного, спільного для всіх канону: що саме учень має знати і вміти на тому чи іншому рівні? Кожна школа і вчитель вирішують самостійно, що і як вчать учні. Як наслідок – якість знань залежить від окремої школи і окремої землі.

На думку Вайдланда, у цьому криється небезпека. Така само, як спроби «згори» дати вказівку, як тлумачити той чи інший процес або історичну подію. Особливо коли йдеться про такі комплексні теми, як Друга світова війна або соціалістичний устрій у колишній Східній Німеччині. Хоч подібні «вказівки» суперечать одній із вимог Конференції міністрів освіти (КМО) для усіх шкіл країни: учні мають бути здатними самостійно мислити. Хоч щодо цього експерти зазначають: молодь нині добре обізнана з інформаційними технологіями, причому як споживач, але не виробник-творець. Тому нині точиться дедалі більше дискусій щодо очікувань суспільства від майбутніх громадян і працівників – орієнтованих на успіх, продуктивних і цілеспрямованих виконавців чи мислячих і самостійних творців?

Чи можливо чомусь навчитися, відчуваючи біль?

Дедалі частіше батьки та педагоги не погоджуються з державною освітньою системою. Вони не вимагають ще більших інвестицій чи кращих вчителів. Вони шукають інший підхід та іншу форму навчання, яке б орієнтувалося на дітей, а не змушувало їх підлаштовуватися до системи, знищуючи паростки самостійного, критичного і водночас вільного розвитку особистості. Мама першокласника Оскара Катаріна теж записала його до такої альтернативної школи, але через величезний попит не знайшлося у ній місця.

«Я не хочу, щоб чужа людина без достатніх здібностей навчала мого сина «як він має жити», або пояснювала, що є добре, а що є погано. Я бачу роль школи, лише як посередника, який дає нам засоби для пізнання. Усе інше: як і де застосовувати вивчене, моя дитина буде спроможна самотужки, якщо їй дати для цього можливість і не нав'язувати ті чи інші погляди», – переконана Катаріна.

Така позиція у німецькому суспільстві дуже поширена і дискутується у професійних колах. На думку дослідника мозку Ґеральда Гютера, який у ток-шоу телеканалу NDR сказав, що головною помилкою німецької шкільної освіти є її припущення, що дітей слід повчати, оцінювати, добирати.

Якщо дитину виключають із групи, приміром, за те, що вона не встигає за спільним з іншими учнями ритмом навчання, у неї активізуються ті самі центри мозку, коли б їй завдавали болю. То я хочу запитати у вчителів: «Ви гадаєте, що можливо чогось навчитися, відчуваючи біль?»

«Якщо дитину виключають із групи, приміром, за те, що вона не встигає за спільним з іншими учнями ритмом навчання, у неї активізуються ті самі центри мозку, коли б їй завдавали болю. То я хочу запитати у вчителів: «Ви гадаєте, що можливо чогось навчитися, відчуваючи біль?», – риторично запитує вчений.

У Німеччині виникають численні ініціативи, робляться спроби і дослідження щодо нових підходів до дитини, її потреб під час дорослішання. Усупереч усім критикам і державним системам освіти, котрі не можуть або не хочуть змінюватися самі, вважаючи, що простіше змінити дитину, попит на альтернативні шкільні заклади зростає, а їхня кількість невпинно збільшується.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG