Тисячі військових і цивільних українців перебувають у російському полоні, сотні з них отримали вироки від окупаційних та російських судів перед новим роком. У 2024 році російські сили продовжують судові процеси над полоненими. Рідні українців регулярно проводять акції на підтримку своїх родичів та задля того, щоб в Україні та у світі не забували про долю полонених. Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазов’я» поспілкувався з рідними трьох українців і дізналися їхні історії.
«Ювілей у полоні»
Олександр Зарівний – держслужбовець з Олешок Херсонської області. Окупанти викрали чоловіка з власного будинку вночі 17 березня 2022 року, згадує його дружина Юлія.
– Прийшли військові зі зброєю, одягли кайданки та забрали. Сказали, що на бесіду.
Після цього жінка виїхала з міста й тривалий час не знала, де перебуває її чоловік. В грудні 2022 року вона отримала інформацію, що Зарівного російські сили звинувачують у «шпигунстві».
Чоловік заарештований в місті Сімферополь. Його звинувачують у «шпигунстві»Юлія Зарівна
– Мені зателефонував адвокат, призначений йому. Він сказав, що чоловік заарештований в місті Сімферополь. Йому висунули обвинувачення за ст. 276 Кримінального кодексу РФ – «шпигунство».
За словами Зарівної, офіційного підтвердження від РФ комітету Червоного Хреста, що Олександр перебуває в них, немає. При цьому 29 грудня 2023 року чоловіка засудили до 13 років суворого режиму. За словами дружини, йому, очевидно, довелося визнати свою провину.
– У звинуваченні вказано, що він «передавав дані про пересування російської техніки за завданням СБУ». Як арештували, то на російськомовному ресурсі виставили відео допиту. Там його вводять в управління ФСБ. Обличчя не видно, воно заблюрене, але я впізнала: одяг, голос його чутно, він згадує наше місто. І він там теж на цьому відео каже, що «передавав дані про пересування техніки».
Олешківець зустрів у полоні два дні народження, зокрема 55 ювілей. За цей період у чоловіка трапився серцевий напад, розповіла його дружина. Жінка каже, що шансів на повернення чоловіка з полону до кінця війни мало, але вона дуже на це сподівається.
– Він цивільний, цивільні обміну не підлягають. Цивільних повертатимуть після того, як будуть закінчені бойові дії. Періодично відбуваються зустрічі в Координаційному штабі, була зустріч в омбудсмена, одне і те саме (кажуть – ред.).
Без вісточки про сина з весни 2023 року
Мати полоненого 23-річного бійця підрозділу Нацгвардії «Азов» Артема (прізвище не вказане на прохання матері полоненого) Тетяна Вишняк розповіла, що її син служить в «Азові» з 2019 року. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну зустрів у Маріуполі, як і більшість обороняв місто на «Азовсталі». Жінка каже, що син мужньо та хоробро тримався в той непростий період.
– Він казав: «Я –на своєму місці. І я б нічого не змінив, тому що, хто, як не ми? Я буду тут стояти, скільки потрібно буде». Останнє повідомлення від нього було 17 травня (2022 року – ред.) ввечері, він написав: «У мене все добре, не хвилюйся, дійсно все добре. Довго не буде зв'язку. Я вас люблю та пишаюся своїми батьками». Тому що він знав, що ми тут вже підіймались, стояли на акціях, і він подякував.
Після виходу з «Азовсталі» хлопець потрапив у російський полон. З іншими українськими полоненими він потрапив до Оленівки. Про це рідні бійця дізналася в липні 2022 року від військового, якого обміняли з полону.
– Потім теракт. Після теракту взагалі ніякої інформації про дитину. Лише в кінці вересня, коли вийшло (з полону – ред.) вже його командування, вони сказали: «Живий, схуд, але живий». Ще на той момент вони були в Оленівці. І вже у квітні (2023 року – ред.) я спілкувалася з людиною, яка сиділа з ним безпосередньо в одній камері у донецькому СІЗО. В камері, де їх має бути 5-6 людей, сидить по 20.
З весни 2023 року Вишняк не знає, де перебуває її син і в якому він стані. Мати полоненого Артема активно бере участь в закордонних акціях на підтримку полонених бійців «Азову».
– Ми просимо всюди не просто пам'ятати, а кричати про них. Я не розумію досі, що весь світ не може нічого зробити. Їх катують, хлопці там голодні, вони не бачать сонячного світла, вони виходять бліді. Я хочу, щоб кожна людина усвідомила, що ці хлопці дійсно врятували нашу країну. І за них потрібно боротись. Тому що їх там катують до смерті.
«Бої з думкою про майбутніх дітей»
Сергій Іванков – в лавах «Азову» з 2014 року. Він також зустрів широкомасштабне російське вторгнення в Україну в Маріуполі, де жив разом з дружиною Ольгою. Жінка згадала, як починалася блокада міста.
Були дуже сильні бомбардування міста, ми майже постійно сиділи у підваліОльга Іванкова
– Ми сподівалися, що декілька днів – і все буде добре. Ми вірили в найкраще. Коли світло, газ, вода зникли, коли почав літати літак, ми зрозуміли, що все не так, як нам хотілося. Я до останнього не хотіла їхати, тому що чоловік був там. Я йому одразу казала, якщо ти там, то і я там буду. Але не було зв'язку. Й зрозуміло, що я не знала, де він і як він. Були дуже сильні бомбардування міста, ми майже постійно сиділи у підвалі та піднімалися, лише щоб подихати повітрям.
Коли в місті з’являвся зв’язок, чоловік писав дружині та матері короткі повідомлення в месенджерах про те, що з ним все добре. Про вихід українських військових з «Азовсталі» у полон родина бійця дізналася з новин 16 травня 2022 року, а 19 травня про це повідомив і сам чоловік.
– Написав мені: «Я скоро буду вдома, не хвилюйся». Він сказав, що не знає, як вижив, і що його тримали думки про наших майбутніх дітей.
Зі слів українських захисників, які повернулись під час обмінів, Ольга дізналася, що Сергій був у Таганрозі. Вона каже, що головним джерелом інформації про місцеперебування полонених та судові процеси над ними є російські канали та соцмережі. Там періодично викладають відео з українськими захисниками. Жінка розповіла, що у РФ її чоловіка звинуватили у «розстрілі» мирного чоловіка та засудили до 25 років ув’язнення.
– Є відео, на якому видно, як він дуже схуд. Видно, що він дуже втомлений, дуже худий, але ми побачили, що він живий.
Жінка каже, що також постійно бере участь в акціях на підтримку полонених захисників Маріуполя та закликає суспільство не мовчати.
– Я розумію, що це наш біль. Але хлопці захищали не лише свої сім'ї, вони захищали всю Україну. Вони 86 днів в повному оточенні були та багато на себе прийняли. І ми хочемо, щоб поруч з нами стояли не лише рідні, але й небайдужі люди. Тому що це потрібно. Вони потрібні не тільки нам. Вони потрібні й Україні загалом. Вони потрібні живими!
- Україна і Росія 3 січня повідомили про перший за близько пів року великий обмін полоненими. Київ зміг повернути 230 військових і цивільних.
- Досі найбільшим одночасним обміном військовополоненими був обмін 215 захисників, які були звільнені 22 вересня 2022 року.
- Тим часом Міноборони Росії повідомило, що 3 січня повернуло 248 російських військовослужбовців, які брали участь у повномасштабному вторгненні в Україну.
Форум