Які вироки виносять українським військовим суди в Росії та в окупації? Що відомо про стан українців та умови їхнього перебування? Чи можливо повернути військових, які вже оголосили вироки, до України та наскільки складним може бути цей процес? Про все це дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- Підконтрольні Росії суди на окупованій території Донецької та Луганської областей, а також у РФ проводять численні процеси над українськими військовополоненими. Їх звинувачують в участі у заборонених у Росії формуваннях, таких, як «Азов» та «Айдар», або ж у нібито воєнних злочинах – вбивствах цивільних.
- Тільки у вересні 2023 року у Донецьку винесли близько двадцяти так званих вироків. У більшості з них – покарання у вигляді 10-25 років ув'язнення. Також йдеться і про довічні терміни. Зокрема, наприкінці грудня Генпрокуратура РФ повідомила про вироки в окупованому Донецьку на довічне увʼязнення для чотирьох українських військових. Їх звинуватили у вбивстві 12 маріупольців. Серед засуджених – багато «азовців».
- В Україні ці вироки вважають незаконними.
«Фабрикація справ»
Вироки українським військовим, які виносять у РФ, відстежують в Українському координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. За словами представника цього штабу Петра Яценка, в Росії щотижня з’являється від 5 до 7 проваджень або судових вироків щодо українських військових.
Це такі суди, які мають тільки форму законності, але фактично це такий пропагандистський перфомансПетро Яценко
«Відомо, що є понад 100 таких, власне, судових вироків і так само є багато вироків, які перевищують 15 років. І це те, чим займається російська судова система – фабрикацією. Тобто це такі суди, які мають тільки форму законності, але фактично це такий пропагандистський перфоманс, який нагадує нам, що це з радянських репресій у Радянському Союзі, коли було вбито за такими фейковими вироками дуже багато людей. Російська судова система, на жаль, продовжує цю практику. Є вироки різної тривалості, були вироки й ніби смертні, але жоден з них, наскільки нам відомо, не був приведений у дію», – каже він.
Яценко зазначив: попри вирок та його тривалість, стосовно усіх українських військовополонених ведуться переговори й вони можуть потрапити на обмін.
«Не треба лякатися цих термінів у 15-25 років, це все насправді просто для внутрішнього споживання. І така людина, такий наш український громадянин, захисник чи цивільна особа – це все для нас наші люди. Тобто такі люди повертаються і перемовини щодо них так само ведуться. Отримання в Росії такого вироку не є підставою для припинення зусиль, щоб витягнути цю людину. Часом під час процесу слідства російська сторона не бажає обмінювати, вони аргументують це тим, що слідство триває і треба встановити всі обставини. Але сам факт вироку вже фактично знімає цей аргумент і насправді не є перешкодою», – пояснив він.
«РФ сповільнює темпи обмінів»
Станом на сьогодні з російського полону повернули 2598 українців, зазначив Яценко. Проте ще тисячі людей чекають на своє звільнення, додав представник Координаційного штабу.
«Станом на початок 2023 року Координаційному штабу у взаємодії з іншими державними структурами вдалось вийти на дуже хороший темп і перемовин, і обмінів. І щомісяця нам вдавалося повертати додому від 100 до 300, інколи більше наших громадян. На жаль, починаючи, власне, з середини літа (20023 року – ред.) ці темпи російська сторона почала сповільнювати й нам почали затягувати перемовини, почали переносити заплановані обміни», – зазначив він.
Звинувачення: «розбомбив аеропорт»
Одним із українських військових, якого засудили у РФ, боєць полку «Азов» Владислав. Його мати Світлана Павлова розповіла «Новинам Приазовʼя», що чоловік з 2015 року долучився до полку і проходив службу в Маріуполі. На момент початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він перебував в Урзуфі, а згодом тримав оборону на заводі «Азовсталь». 18 травня 2022 року за наказом українського керівництва чоловік вийшов з «Азовсталі» та потрапив у російський полон.
«Те, що вони були в Оленівці, ми знали з українських ЗМІ. Російські ЗМІ викидали якісь відео звідти. Потім ця трагедія в Оленівці 29 липня, і я приїхала в Україну шукати свого сина. Останнє повідомлення, яке я отримала про його перебування, я отримала 6 травня 2023 року. Був обмін і небагато хлопців обміняли з «Азову». Мені подзвонили й підтвердили, що мій син на той момент був у донецькому СІЗО», – повідомила жінка.
Головне управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України заявило, що вибухи на території колонії в окупованій Оленівці здійснили найманці зі складу ПВК «Вагнер». Американський Інститут вивчення війни стверджує, що пошкодження, яких зазнала будівля – «це не ті пошкодження, яких міг би завдати удар ракетами HIMARS», як про це заявляла російська сторона.
Про те, що проти Владислава порушене кримінальне провадження в Росії, Світлана дізналась з російських соцмереж. Вперше вона прочитала про це в листопаді 2022 року, де було написано, що йдуть слідчі дії і чоловіка допитує російський Слідком. В справі також значився ще один фігурант, з яким Владислав начебто розбомбив Маріупольський аеропорт.
Моєму сину винесли вирок – 22 роки за те, що він начебто розбомбив Маріупольський аеропортСвітлана Павлова
«Звинувачення базувались на свідченнях якоїсь комірниці. Потім пізніше, вже влітку 2023 року, вийшла стаття про мого сина, але вже з іншими фігурантами. Що він начебто з позиції на проспекті Миру обстрілював мирні житлові будинки, але ніхто не загинув. Потім знову вийшла стаття про аеропорт. І вже 3 жовтня на його день народження мені в Telegram надіслали відео з допитом мого сина, фото з зали суду і статтю, де написано, що моєму сину винесли вирок – 22 роки за те, що він начебто розбомбив Маріупольський аеропорт», – поділилась мати українського військового.
Станом на зараз жінка намагається встановити зв'язок з адвокатом, який має захищати Владислава, проте інформації про перебування свого сина не має.
Мати українського військового розповідає, що бачила сина на кадрах, коли він виходив із «Азовсталі». Чоловік був поранений і йшов, спираючись на палицю. Останнє фото сина Світлана бачила в листопаді 2022 року.
«Була фотографія, де вже дуже худий. Він в мене сам високий і міцний такий, і в нього вага була понад 100 кг. Він займався важкою атлетикою, в нього і гирі, і штанги, і вдома є. Але зараз він дуже худий. Він, мабуть, половину ваги своєї втратив», – припускає жінка.
25 років колонії за «замах на життя цивільних»
Про ще одного українського військового, який отримав вирок в Росії нам розповіла Ніна Пилявська. Її син Владислав Чуж – боєць полку «Азов» на початку повномасштабного вторгнення теж перебував у Маріуполі й згодом тримав оборону на «Азовсталі». За словами жінка, перед виходом у полон, українським військовим обіцяли що їх звільнять за кілька місяців.
Владислав Чуж також потрапив до колонії в Оленівці. Там він перебував до теракту, який відбувся у липні 2022 року, отримав поранення та потрапив до лікарні в Донецьку, розповідає Ніна.
«В лікарні він був понад місяць, а потім повернули назад в Оленівку. І про подальше його перебування ми мало що знали, тому що він тільки з 7 листопада один разочок вийшов на зв'язок. Я його бачила по відеозв'язку, він сказав: «Мамо, не хвилюйся, я живий, здоровий, зі мною все добре, просто тут немає зв'язку та інтернету», – згадує жінка.
Після цього, каже вона, з сином не було зв'язку до 15 серпня.
Він не напав на Росію, не пішов до них їх убивати. Вони прийшли до насНіна Пилявська
«15 серпня він вийшов на зв'язок і сказав мені такі слова: «Мамо, мене примусили говорити на камеру та признати те, що я скоїв злочини». Хоча захист своєї держави – це не злочин. Він не напав на Росію, не пішов до них їх убивати. Вони прийшли до нас. Мого сина засудили вже на 25 років в колонії суворого режиму за «неправильне ведення» бойових дій, «знищення інфраструктури», «замах на життя цивільних». Отаких три статті йому інкримінують. Я дізналась про те, що його засудили 6 грудня 2023 року. Тепер ми маємо таку інформацію, що їх із січня мають усіх етапувати. А куди, що і як, ми нічого не знаємо», – з сумом каже мати військового.
Ніна Пилявська розповідає, що за весь період перебування сина в полоні вона намагається підтримувати з ним звʼязок та отримувати певну інформацію про нього.
«В нього було поранення в голову і в ноги, він не був худий і виснажений. Я не скажу, що він був аж такий замучений. Але психоемоційний стан був дуже важкий. Він, коли мені телефонував, так в трубку кричав: «Мамочка, моя ріднесенька, моя дорогесенька, як я за тобою сумую? Це просто вам не передати словами», – ділиться мати «азовця».
«Перекладання провини на Україну»
Координаторка «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко розповідає, що Російська Федерація почала вести так звані розслідування щодо подій у Маріуполі одразу після виходу українських оборонців у полон у квітні-травні 2022 року.
«У нас є таке відчуття, що РФ намагається знайти певні докази того, що саме українська сторона була причетна до великої кількості загиблих у Маріуполі. Як ми знаємо, Маріуполь – це місто, яке було майже три місяці в облозі. Там загинула велика кількість цивільних мешканців через бойові дії, через те, що РФ обстрілювала місто, обстрілювала з усього можливого виду озброєння, з моря, з повітря і з суші. Коли у квітні-травні з Маріуполя виходили кілька тисяч українських військовослужбовців, які потрапили в полон, у РФ почали шукати винних за таку масову загибель цивільних громадян», – зауважила вона.
Зараз слідство, яке вели в Росії, завершили, й тепер ці справи масово потрапляють до переважно окупаційних судів, зазначила Катриченко.
Так званий «верховний суд» угруповання «ДНР» виносить ці вироки. Меншою мірою такі справи розглядають на території РФТетяна Катриченко
«Переважно ці суди знаходяться на окупованій території Донецької області. Саме там так званий «верховний суд» угруповання «ДНР» виносить ці вироки. Меншою мірою такі справи розглядають на території РФ, зокрема в ростовському суді. Там також, якщо подивитися графік судових засідань, ми побачимо прізвища, які ми ідентифікували як «оборонців Маріуполя» – 36-ту бригаду морської піхоти, 501-й батальйон, які також є в складі 36-ї бригади, є справи щодо полку «Азов», – каже правозахисниця.
«200 особистих та 150 групових справ»
Катриченко розповідає, що українські військовослужбовці, які захищали Маріуполь, мають російські справи не лише щодо воєнних злочинів, є кілька певних категорій таких справ.
«Перша – це коли військовослужбовців, конкретних прізвищ військовослужбовців або невеликі групи – від двох до чотирьох осіб, обвинувачують у конкретному воєнному злочинові. Тобто у вбивстві, наприклад, цивільного мешканця або в обстрілі цивільного будинку. Друга частина справ – це справи, які РФ порушує не проти конкретної особи, не щодо якогось воєнного злочину, а щодо «терористичної діяльності». Тут ми говоримо про групові справи щодо «Азову», «Айдару», – пояснила вона.
За даними координаторки, наразі відомо про близько 200 справ у російських судах щодо конкретних осіб та приблизно 150 групових справ.
Також правозахисниця додає, що переважну більшість українських військовослужбовців утримують не у спеціальних таборах, як це має бути, відповідно до Женевських конвенцій, а в місцях позбавлення волі – в СІЗО та в колоніях.
«Те, що ми знаємо з опитувань військовослужбовців, звільнених з полону, зокрема тих, які обороняли Маріуполь, це дуже страшні умови утримання. Військовослужбовці піддаються постійним катуванням для того, щоб вибити ці необхідні їм показання, зізнання військовослужбовців», – додала вона.
- Україна і Росія 3 січня повідомили про перший за близько пів року великий обмін полоненими. Київ зміг повернути 230 військових і цивільних. Досі найбільшим одночасним обміном військовополоненими був обмін 215 захисників, які були звільнені 22 вересня 2022 року.
- Тим часом Міноборони Росії повідомило, що 3 січня повернуло 248 російських військовослужбовців, які брали участь у повномасштабному вторгненні в Україну.
- Після великого обміну полоненими командир «Азову» Денис Прокопенко («Редіс») заявив, що з російського полону 3 січня не повернули жодного «азовця».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум