Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:19
Рим – На Заході продовжують досліджувати Голодомор в Україні 1932-33 років, але переважно у порівняльному контексті з подібними трагедіями в інших країнах. На цьому зауважив в інтерв’ю Радіо Свобода знаний італійський історик Андреа Ґраціозі, фахівець з історії України та Радянського Союзу. Він вважає Голодомор геноцидом українських селян і називає трагедію одіозним символом радянської системи, яка забрала в українців, особливо у чоловіків, можливість самовираження та самореалізації.

– Минуло 7 років відколи Голодомор на державному рівні в Україні визнаний геноцидом. Але на сьогодні лише понад 20 країн визнали трагедію масовим убивством українських селян. Як Ви пояснюєте цей факт?

Якби тепер у світі визнали український Голодомор геноцидом, тоді Росія як спадкоємниця СРСР повинна б була фінансово розплачуватися за трагедію. Це одна з головних перешкод на шляху до визнання Голодомору геноцидом
– На це існує багато причин. Перша з них стосується того, що визнання якоїсь події актом геноциду має правове значення і несе за собою дуже серйозні юридичні наслідки. У випадку з Україною ситуація дуже складна, оскільки правонаступницею Радянського Союзу є Росія. Так сталося на прохання міжнародної спільноти у 1991 році. Якби тепер у світі визнали український Голодомор геноцидом, тоді Росія як спадкоємниця СРСР повинна б була фінансово розплачуватися за трагедію. Це одна з головних перешкод на шляху до визнання Голодомору геноцидом. Я не беру нині до уваги і делікатні політичні моменти. Та якби навіть у Росії був уряд налаштований на визнання трагедії, це однак неможливо зробити.

– Як у багатьох українських питаннях усе обертається довкола Росії?

– Це так. Якби факт визнання не ніс за собою правових наслідків для Росії, тоді було б набагато легше. Але йдеться не лише про моральну оцінку, а про важкий злочин, за який слід нести відповідальність. І це є серйозна перепона. Потім існують інші причини: десятиліттями не знали правди, і досі панує суперечливе ставлення до тих подій. Але з часом цих перешкод значно поменшало.

– Як би Ви охарактеризували сучасне українське суспільство з огляду на пережиту країною трагедію?

– Багато колишніх радянських республік пережили жахливі історичні події. Україна і Казахстан, певно, постраждали найбільше. І йдеться не лише про Голодомор як символічну, унікальну трагедію. Україна пережила також німецьку окупацію, геноцид єврейського народу, голод 1946-47 років, колективізацію, депортацію. Період 1928-1953 років був страшним в історії України. І Голодомор швидше як символ, бо трагедія була найбільшою. Мені довелося спілкуватися із свідками горезвісних подій. Для цих людей було важко розрізняти голод 1932 року і голод 1946 року, для них усе це суцільний величезний тягар страждань. Звісно, коли суспільство несе такий тягар страждань, то це поранене суспільство. З іншого боку, досить глянути на демографічну структуру країни, де бракує мільйонів людей, які померли, або які не народилися. Українське суспільство пережило велике горе й страждання також у роки, коли західні країни після Другої Світової війни мали відносно щасливий період.

– Колишнього президента Віктора Ющенка багато критикували за те, що він виніс трагедію Голодомору як центральну подію української історії. Ви ж, пане професоре, стверджуєте, що концентрація на трагедії позитивно впливає на цілу націю. Чому?

Зосередження на страждальному періоді історії формує у людей відкритіший, кращий характер, ніж концентруватися на актах агресії.
– Безумовно, усі країни потребують історичних символів особливо у період державотворення. В Італії, наприклад, символічною стала епоха Рісорджименто (боротьба за політичне об’єднання країни) або протистояння німецькій окупації. Часом обираючи події-символи, народжуються і міфи, але такі символи потрібні і вони неминучі, я вважаю. Ці події допомагають зміцнити відносини між державою і її народом. З огляду на це я себе запитую, а що ж краще: взяти за основу трагедію, де хтось опинився жертвою, чи ліпше зосереджуватися на акції, де хтось виступає агресором? Наприклад, Росія зяла за символ перемогу у Другій Світовій війні. Будь-який символ, який обирає країна, певною мірою має негативні наслідки. Я гадаю, що зосередження на страждальному періоді історії формує у людей відкритіший, кращий характер, ніж концентруватися на актах агресії.

– В Україні до теми Голодомору активніше звертаються на західних землях, де горе мало відчувалося, натомість більше потерпілі регіони центральної та східної України це питання мінімізують. Як би Ви це пояснили?

– Проблема полягає у тому, що на сьогодні ніхто не говорить про голод на основі навіть опосередкованих знань. Я маю багато українських друзів, і вони кажуть, що їхні батьки не говорили про це вдома. Тож, трагедія стала так би мовити відкриттям. Звісно, що це відкриття популярніше там, де міцніше бажання національної самоідентифікації. Та слід зауважити, що навіть у східних краях, звідки родом президент Віктор Янукович, тема голоду порушується активніше. На відміну від попередніх років,нині, мені здається, сам Янукович частіше говорить на цю тему у своїх виступах, звичайно, іншою мірою, ніж це робив його попередник Віктор Ющенко.

– Окремі історики та психологи стверджують, що Голодомор спричинив важкі наслідки для української родини. Наприклад, роль чоловіка-глави сім’ї стала другорядною в родині. Що ви думаєте з цього приводу?

Голодомор як одіозний символ одіозної радянської системи завдав більше шкоди чоловікам, ніж жінкам. Жіноцтво також постраждало, але жінкам вдалося утримати зв’язки з родиною.
– Це правда. Та не лише шість місяців голоду призвели до таких наслідків. Йдеться загалом про руйнування селянської родини, сільського підприємництва, про неможливість ведення сімейного бізнесу. Це все спричинив репресивний режим, де Голодомор виступає як показовий символ. Сама репресивна система забрала у чоловіків можливість самовираження і самореалізації. Протягом десятиліть радянський режим унеможливив для багатьох чоловіків вести активний спосіб житття за їхнім бажанням,адже все диктував режим. Окрім Голодомору, інше символічне явище - алкоголізм. Хіба ж це нормально, коли в пострадянських країнах середня тривалість життя чоловіка на 20 років коротша, ніж в італійця чи у француза? Тож, Голодомор як одіозний символ одіозної радянської системи завдав більше шкоди чоловікам, ніж жінкам. Жіноцтво також постраждало, але жінкам вдалося утримати зв’язки з родиною.

– Чи на Заході продовжують досліджувати голод в Україні 1932-33 років?

– У наукових колах загалом зменшився інтерес до радянської історії. Наприклад, в Італії ніхто з молодих дослідників не вивчає історії СРСР. Стосовно ж Голодомору було не так багато досліджень, але вони принесли значні відкриття. На тлі вивчення всієї радянської історії до Голодомору була прикута більша увага. Мушу наголосити, що нині в наукових колах спостерігається великий інтерес до дослідження політичних голодоморів XX століття. З’ясувалося, що найбільший голод був у Китаї 1960 року, який спровокував Мао Дзедун. Там механізм трагедії дуже нагадував радянський стиль. Нині влаштовують різні конференції і дебати, де порівнюють голодомор в Україні із тим, що був у Казахстані, Китаї чи Ірландії. Сьогодні можна говорити про бум саме таких компаративних (порівняльних) досліджень.

Довідка Радіо Свобода

Андреа Ґраціозі (Andrea Graziosi) – професор історії Неапольського університету «Федеріко II», дослідник історії Радянського Союзу та Східної Європи, член Італійської асоціації з вивчення України. З-поміж історичних праць відома його книжка «Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі у повідомленнях італійських дипломатів 1932-33 років». Італійський історик є кавалером ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня «за вагомий внесок у дослідження голодоморів в Україні, привернення уваги міжнародної спільноти до визнання Голодомору 1932-33 років актом геноциду українського народу».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG