Засновник Прикарпатської історичної школи, 80-річний академік Володимир Грабовецький свій вклад в Шевченкіану розпочав рівно піввіку тому з газетної публікації у «Вільній Україні» про історію першого пам’ятника Кобзареві у Винниках під Львовом.
Співавтором нової книги став уродженець Моринців, тепер директор школи в с. Попівка Звенигородського району Володимир Неумитий, який студентом у Володимира Грабовецького писав дипломну роботу про рідне село. У книгу увійшов і літопис села, і розповіді про Шевченківські меморіали, і спогади першого директора музею Шевченка у Каневі про перепоховання Кобзаря на Чернечій горі, записані вченим. Монографія різнопланова, каже Володимир Грабовецький: «Ми дали не тільки історію села Моринці, а й усе, що зв’язано з творчістю його – його поезія, мистецтво, портрети і навіть світлини, які збереглися з того часу, про те, як шанували галичани – все те докупи зібрали».
У виданні вміщено 350 ілюстрацій, старовинних гравюр, творів Шевченка-художника. Окремі акценти – про вшанування Кобзаря в Галичині.
«Є у Шевченка галицьке коріння»
А івано-франківський письменник, заслужений діяч мистецтв України, професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Степан Пушик відстоює версію «галицького коріння» Шевченка по материній лінії: «Він знав про те, що його предки з Галичини. По матері ці Бойки, які приходять в Моринці, це наші опришки. Я думаю, що наші шевченкознавці трохи сплутали дідів Тарасових – котрий з них в гайдамаках і котрий столітній дід».
Про це Степан Пушик написав повість «Славетний предок Кобзаря». А ще письменник стверджує: «Шевченкова творчість, поетична творчість – це на 60 відсотків коломийка:
Послухайте, люди добрі, Що хочу казати, Я хочу про Довбуша Співанку співати... Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями... і т.д.
Та ж сама коломийка. Але він коломийці надав такого звучання, якого не надали ні Вагилевич, ні Шашкевич, ні Головацький».
Співавтором нової книги став уродженець Моринців, тепер директор школи в с. Попівка Звенигородського району Володимир Неумитий, який студентом у Володимира Грабовецького писав дипломну роботу про рідне село. У книгу увійшов і літопис села, і розповіді про Шевченківські меморіали, і спогади першого директора музею Шевченка у Каневі про перепоховання Кобзаря на Чернечій горі, записані вченим. Монографія різнопланова, каже Володимир Грабовецький: «Ми дали не тільки історію села Моринці, а й усе, що зв’язано з творчістю його – його поезія, мистецтво, портрети і навіть світлини, які збереглися з того часу, про те, як шанували галичани – все те докупи зібрали».
У виданні вміщено 350 ілюстрацій, старовинних гравюр, творів Шевченка-художника. Окремі акценти – про вшанування Кобзаря в Галичині.
«Є у Шевченка галицьке коріння»
А івано-франківський письменник, заслужений діяч мистецтв України, професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Степан Пушик відстоює версію «галицького коріння» Шевченка по материній лінії: «Він знав про те, що його предки з Галичини. По матері ці Бойки, які приходять в Моринці, це наші опришки. Я думаю, що наші шевченкознавці трохи сплутали дідів Тарасових – котрий з них в гайдамаках і котрий столітній дід».
Про це Степан Пушик написав повість «Славетний предок Кобзаря». А ще письменник стверджує: «Шевченкова творчість, поетична творчість – це на 60 відсотків коломийка:
Послухайте, люди добрі, Що хочу казати, Я хочу про Довбуша Співанку співати... Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями... і т.д.
Та ж сама коломийка. Але він коломийці надав такого звучання, якого не надали ні Вагилевич, ні Шашкевич, ні Головацький».