– Взагалі-то я займаюся кіноклубами близько 10 років. Спочатку запорізький клуб, він має назву «Сходження», я займався ним з 2002 року. Коли переїхав до Києва, відкрив кіноклуб при видавництві «Смолоскип». У мене досить таки велика колекція фільмів, декілька тисяч. І я намагаюся робити відкриття, показувати фільми, які до цього майже ніхто не бачив.
– Які тенденції домінують зараз у світовому кінематографі?
– На сьогодні різниця між елітарним та масовим кіно практично стерлася, з’явилося багато режисерів, які працюють на межі. Ще буквально вчора я передивлявся 12 найкращих фільмів з Манхеттенського фестивалю короткометражного кіно. І можна сказати, що там переважає моралізаторська тенденція. Взагалі, американському кіно та культурі загалом останнім часом притамане моралізаторство.
– А які саме фільми, на Вашу думку, пане Олегу, зараз варто дивитися?
– Думаю, варто дивитися всі фільми! Зокрема, наш кіноклуб займається популяризацією авторського кіно. Це можуть бути і сучасні режисери, і класика. Фільми розшукую і добираю я сам, тож приходячи до кіноклубу, люди покладаються на мій смак...
– Що «чіпляє», приваблює у фільмі особисто Вас?
– Перш за все, нові, яскраві, нетипові образи та ідеї, необхідність думати над фільмом – те. що відрізняє авторські роботи від Голлівуду. Так, цього тижня в кіноклубі буде один із таких фільмів «Доктор Стрейнджлоу» Стенлі Кубрика. Також із моїх останніх зацікавлень – Майк Лі: талановитий, рідкісний режисер, у нас мало відомий.
– Маловідомий для громадськості пласт Вашої роботи: Ви створюєте українські субтитри для іноземних фільмів японських, англійських, американських, грузинських та інших режисерів, які до вас не були українізовані. По суті, Ви один з першопрохідців у нетрях світового кіно для України.
– Субтитри – це доволі таки аматорська робота, хоча я й маю вищу освіту за спеціальністю «перекладач»... Я займаюся цим на громадських засадах, переважно для клубу. Хоча якщо хтось ще буде зацікавлений в українському перекладі – це цілком може виходити кудись далі. От зараз я перекладаю, на мою думку, просто шедевр: фільм Бела Тара «Сатан Танго».
– Вам доводилося бачитися і спілкуватися з режисерами, фільми яких ви популяризуєте?
– Звичайно! Не можна не пригадати мою зустріч з Отаром Іоселіані, грузинським режисером, яким я захоплююся. Ми зустрілися невдовзі після початку російсько-грузинського конфлікту, тож говорили переважно про це. Але торкнулися і його творчості. Коли він зняв свій перший фільм «Квітень», його звинуватили в тому, що він не знає життя. Отар дуже розлютився, влаштувався на металургійний комбінат простим робітником! А потім зняв про це фільм «Чавун». Коли його побачили, у критиків був шок. Це був величезний скандал... Принаймні, зараз цей фільм вважається одним із шедеврів світового кіномистецтва.
– Як Ви вважаєте, чи будуть подібні шедеври в нашому, українському кіномистецтві? Чи є в нас майбутнє?
– Нема на світі особливо геніальних або особливо невдалих націй. В українського кіно зараз такі ж шанси, як і в будь-якого іншого кіно. Тим паче, що нині триває культурна й технічна глобалізація. Іншими словами, кожен може досить недорого купити комп’ютер та відеокамеру, знімати та монтувати фільми. І вони можуть бути аж ніяк не гірші за перші роботи класиків світового кіномистецтва.
(Київ - Прага)
