Ковалі кували щастя. В Івано-Франківську відбувся фестиваль ковальського мистецтва

Галина Добош Івано-Франківськ, 12 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Орнаментальне ковальство має своїх майстрів і своїх шанувальників. Це підтвердив IV міжнародний ковальський фестиваль «Свято ковалів», що зібрав понад 300 учасників та гостей з 17 областей України і 20 країн світу. Вони спільно виготовляли композицію «Дерево щастя» та кожен демонстрував власні художні вироби.
З цього починалася композиція «Дерево Щастя»
Своє відоме оповідання «У кузні» Іван Франко написав за дитячими спогадами, а багато хто з юних (і не лише) франківців вперше побачив горно і ковадло на фестивалі ковалів. І навіть відчув себе причетним до роботи майстрів. «Я тут робив підковку, це дуже цікаво», – зазначив 10-річний Андрій.

До Івано-Франківська ковалі привезли свої художні витвори, одягли робочий одяг, запалили вогонь в імпровізованих кузнях – і майдан Шептицького заповнив стукіт ковальських молотів і молоточків. На очах у глядачів із твердого заліза народжувалися листочки, комахи, дракончики, що прикрасять спільну роботу – «Дерево Щастя».

Основна ідея таких фестивалів – популяризація ковальського ремесла, розповідає голова правління Спілки майстрів ковальського мистецтва України, заслужений художник України Сергій Полуботько. «У нас ідея свята – тут буде і публіка, тут будуть люди і працювати, і відпочивати, і обмінюватися досвідом», – зауважив він.

До показової плавки руди старовинним методом готується Фердінандо Нава з Франції
Щоб не зникло ремесло

Іванофранківець Юрій Турчинський приходить на всі фестивалі, до ковальства стосунку не має, хоча за освітою інженер-механік, «металіст». У нього тут уже є знайомі з різних країн. Особливу прихильність має до фінських ковалів, які своїм вбранням і бородами йому нагадують тролів. Каже, що фестивальні ковалі – художники, і добре, що таке мистецтво розвивається. Не завадило б, на його думку, і звичайне ковальство популяризувати.

«Справжній коваль місцевий вміє зробити серп, викувати косу, сапу, рискаль зробити, коня підкувати. А ці ковалі — вони потрафлять зробити і підкову, але чи вони підкують коня, то я щось сумніваюся. То не так просто— коня, аби не скалічити», – зазначив Юрій Турчинський.

Ковалі не сердяться, коли їх відривають від роботи, охоче відповідають на запитання, пояснюють, що є ковальство прикладне, а є художнє. Кажуть, є справжні поціновувачі їхньої праці, а є й такі, хто дивується, чому беруться за цю нелегку справу.

«Деякі не розуміють, що це за хлопці роблять, чого вони чорні, замурзані. Це іде від душі. Коли метал стає пливким – це чудово», – поділився враженнями Юрій Виродов з Києва ( «Кузня Росич»).

Є вже ковальські династії

Юрій приїхав з сином, який теж освоює ковальську справу. А родина Криворученкових із Криму – це п’ять ковалів, три покоління.

«Це наш родинний бізнес: художнє ковальство. У нас така творча майстерня. Це не зовсім в тому понятті бізнес, як більшість може робити, в нас. Це – більше стан душі», – наголосив один із Криворученкових.

Шартелае Сантьяго з кримськими ковалями Криворученковими
Улюбленицею і попередніх фестивалів, і цього була темношкіра Шартела Сантьяго з Антильських островів, яка зараз живе в Голландії. Ковалем працює 8 років. На запитання, чим подобається ця робота, відповідає: «відчуваю, що я сильна жінка і можу гнути той метал».

А як народжується залізо, показували під час плавки руди старовинним методом Фердінандо Нава з Франції та Богдан Попов з України.

«Для педагогічної мети, щоб показати, навчити, продемонструвати, як воно колись було. Це важливо, бо багато ковалів не знають, що таке залізо, звідки воно береться», – говорить Фердінандо.

Символом ковальської дружби стане спільна робота «Дерево Щастя». Її встановлять через рік, під час наступного фестивалю, як тепер відкрили зроблену минулого року композицію «Великоднє сонце».