Бізнес на мистецтві

На нещодавньому аукціоні в Нью Йорку неназваний колекціонер заплатив 120 мільйонів доларів за дві картини. Найдорожчим було полотно ірландського художника Френсіса Бекона «Триптих 1976». Картина, що коштувала понад 86 мільйонів доларів, у трьох частинах розповідає про внутрішні сумніви, що охоплювали митця того року.

А картина Лючіана Фрейда з комічною назвою «Переваги сну начальника», написана 1995 року, зображає оголену жінку гротескних пропорцій, ймовірно ліниву бюрократку. Цей твір обійшовся покупцеві у майже 34 мільйони доларів.

Любов до мистецтва?

Невдовзі з’ясувалося, що неназваний колекціонер, який виклав за ці картини рекордні суми, це ніхто інший, як відомий російський енергетичний магнат Роман Абрамович. Його на заході знають передусім як власника британського футбольного клубу «Челсі». Принаймні так про це повідомило спеціалізоване видання «Арт Ньюпейпер». Сам колекціонер про свою покупку скромно промовчав, так само як і організатори всесвітньо відомих аукціонів «Сотбі» та «Крісті».

Це лише останній з довгої низки прикладів того, як нові багатії вкладають гроші в мистецтво, яким вони раніше не цікавилися. У чому ж причина? Про це Радіо Свобода запитало у заступника директора аукціону «Сотбі» Алекса Бракзніка.

«Я думаю, любов до мистецтва. Я не думаю, що люди, які купують мистецькі твори на будь-якому рівні дивляться на них як на інвестицію. З іншого боку, їм би не хотілося, щоб їхня покупка втратила в ціні. Тож вони витрачають багато зусиль на пошуки відповідного твору. Але, все ж таки, ними рухає пристрасть», – зазначив Алекс Бракзнік.

Чи любов чи до власних грошей?

Але на думку самих митців, причини можуть бути значно прозаїчніші.

Художник та актор Стюарт Мор, який живе у Празі, зауважив: «Те, що, мабуть, насправді відбувається, це те, що деякі кмітливі інвестори у непевні економічні часи вкладають гроші у мистецтво, тому що історично ринок мистецтва довів свою спроможність переживати скруту. Ви можете купувати мистецтво, тому що воно вам подобається, а можете купувати його тому, що через 10 років воно буде коштувати ще дорожче».

Як говорить митець, нинішні часи мало в чому відрізняються від тих, коли створювалися найбільші шедеври епохи Відродження, як «Сікстинська капела» Мікеланджело. Різниця лише у тому, що тоді художники були менше підвладні поганим смакам, які нині часто диктують успіх у публіки та відповідну фінансову винагороду.