Рівне – Врятувати архітектуру старого Рівного взялися місцеві краєзнавці та науковці. Акцію розпочали з фотовиставки, яка вразила рівнян і старовиною на світлинах, і фактами безгосподарності і нищення рідного міста.
Приїжджі, котрі бувають у місті, гадають, що воно досить молоде – не більше від ста років. Не дивно – адже в 725-річному Рівному майже не лишилося старовинних будинків. А ті, що є, або переробляють до невпізнання нові власники, або зносить як непридатні місцева влада.
Між тим чимало з них мали і мають право на відродження і життя, каже автор фотовиставки, завідувачка відділу історії обласного краєзнавчого музею Галина Данильчук.
Корінна рівнянка, вона почала цікавитися історією міста змалечку – її родина зберігала чимало цікавих старовинних світлин. Вони також лягли в основу нинішньої експозиції.
Якби любили – не руйнували б…
Поряд зі старими світлинами міських вулиць і площ вивісили нові, для порівняння: де стало й справді ліпше, а де – знищені неповторні споруди. Жахають фото дикого парку в центрі Рівного на місці колишнього єврейського кладовища, яке почали нищити ще нацисти, а завершили в часи радянської влади.
Світлин, котрі змушують замислитись, чимало. «Це тому, що я дуже люблю своє місто, – каже Галина Данильчук, – і хочу. щоб воно знову стало ошатним».
«Я б хотіла, щоб його любили всі так, як я, і перш за все не просто люди, а ті, від кого залежить краса і старожитності нашого міста – ті, хто ним керує, і архітектори, яким дано в руки його перебудувати, відтворити, відновити, зберегти архітектурну старовину… А всі старожитності, які в Рівному є, нині можна помістити на дві тридцятишестикадрові плівки – їх так небагато», – каже автор фотовиставки.
«За Польщі було чистіше…»
Найбільше було поруйноване місто у Другу світову та після неї. Практично не лишилося згадки про колись величезну єврейську громаду разом із її культурою та спорудами, – а це була третина населення міста. З найдавніших споруд залишилися хіба що Свято-Успенська церква і приміщення краєзнавчого музею.
Рівнянин Володимир Кулій пам’ятає Рівне ще з початку тридцятих – коли з бабусею ходив до церкви.
«Водила ось у цей, Свято-Воскресенський, собор. Потім ходив до школи української шестикласової, імені Мазепи. Нас виховували в дусі патріотизму. Хоч тоді окупаційна влада була – панська Польща… А порядок був набагато кращий. Кожен господар мав прибрати до шостої ранку свою частину вулиці. Зараз же місто засмічене», – порівнює він.
Володимир Кулій каже: тільки диво не дозволило підірвати нинішню окрасу міста: «Хотіли й собор підірвати. Але їм заборонили піротехніки – сказали, тут не можна, бо споруда міцна – злетить у повітря вся центральна частина міста».
Єдності у баченні майбутнього міста ще немає
На виставку прийшли і депутати, які пояснили: земля нині дорожчає, а щоб розвиватися, необхідно продавати, на їхню думку, не такі вже й цінні будівлі.
Між відвідувачами виставки та представниками влади виникла полеміка – що і як зберігати. Їх обурюють такі факти, як із родовим гніздом рівненських інтелігентів Подобедів-Квашенків – замість реставрації чудовий будинок оббили пластиком.
Якщо подивитися на світлини, то зберігати ще є що. Авторка розкрила рівнянам очі.
Нині продовжувати цю справу їй допомагає рівненський фотохудожник Олександр Харват. Краще пізно, ніж ніколи, кажуть вони. До справи долучилися журналісти і просто ентузіасти.
А що на Рівне чекають вибори міського голови, то однією з вимог рівненських виборців буде повернення містові його історії.
Між тим чимало з них мали і мають право на відродження і життя, каже автор фотовиставки, завідувачка відділу історії обласного краєзнавчого музею Галина Данильчук.
Корінна рівнянка, вона почала цікавитися історією міста змалечку – її родина зберігала чимало цікавих старовинних світлин. Вони також лягли в основу нинішньої експозиції.
Якби любили – не руйнували б…
Поряд зі старими світлинами міських вулиць і площ вивісили нові, для порівняння: де стало й справді ліпше, а де – знищені неповторні споруди. Жахають фото дикого парку в центрі Рівного на місці колишнього єврейського кладовища, яке почали нищити ще нацисти, а завершили в часи радянської влади.
Світлин, котрі змушують замислитись, чимало. «Це тому, що я дуже люблю своє місто, – каже Галина Данильчук, – і хочу. щоб воно знову стало ошатним».
«Я б хотіла, щоб його любили всі так, як я, і перш за все не просто люди, а ті, від кого залежить краса і старожитності нашого міста – ті, хто ним керує, і архітектори, яким дано в руки його перебудувати, відтворити, відновити, зберегти архітектурну старовину… А всі старожитності, які в Рівному є, нині можна помістити на дві тридцятишестикадрові плівки – їх так небагато», – каже автор фотовиставки.
«За Польщі було чистіше…»
Найбільше було поруйноване місто у Другу світову та після неї. Практично не лишилося згадки про колись величезну єврейську громаду разом із її культурою та спорудами, – а це була третина населення міста. З найдавніших споруд залишилися хіба що Свято-Успенська церква і приміщення краєзнавчого музею.
Рівнянин Володимир Кулій пам’ятає Рівне ще з початку тридцятих – коли з бабусею ходив до церкви.
«Водила ось у цей, Свято-Воскресенський, собор. Потім ходив до школи української шестикласової, імені Мазепи. Нас виховували в дусі патріотизму. Хоч тоді окупаційна влада була – панська Польща… А порядок був набагато кращий. Кожен господар мав прибрати до шостої ранку свою частину вулиці. Зараз же місто засмічене», – порівнює він.
Володимир Кулій каже: тільки диво не дозволило підірвати нинішню окрасу міста: «Хотіли й собор підірвати. Але їм заборонили піротехніки – сказали, тут не можна, бо споруда міцна – злетить у повітря вся центральна частина міста».
Єдності у баченні майбутнього міста ще немає
На виставку прийшли і депутати, які пояснили: земля нині дорожчає, а щоб розвиватися, необхідно продавати, на їхню думку, не такі вже й цінні будівлі.
Між відвідувачами виставки та представниками влади виникла полеміка – що і як зберігати. Їх обурюють такі факти, як із родовим гніздом рівненських інтелігентів Подобедів-Квашенків – замість реставрації чудовий будинок оббили пластиком.
Якщо подивитися на світлини, то зберігати ще є що. Авторка розкрила рівнянам очі.
Нині продовжувати цю справу їй допомагає рівненський фотохудожник Олександр Харват. Краще пізно, ніж ніколи, кажуть вони. До справи долучилися журналісти і просто ентузіасти.
А що на Рівне чекають вибори міського голови, то однією з вимог рівненських виборців буде повернення містові його історії.