Прага – Наскільки важливим для України є належати до СНД, коли її перспективи зараз чітко визначені у напрямі НАТО і Євросоюзу? На думку професора політології Києво-Могилянської академії Олексія Гараня, в тому вигляді, в якому існує СНД, це не суперечить євроінтеграційним прагненням України.
Радіо Свобода: Чим же є Співдружність незалежних держав для України?
Олексій Гарань: СНД від самого початку розглядалася ніби як інструмент цивілізованого розлучення, і надалі ніякі спроби посилити інтеграцію в межах СНД не дали якихось додаткових результатів. Тобто це, так би мовити, форум для консультацій, для певного економічного, правоохоронного співробітництва… Так було і за Кравчука, і за Кучми, і за Ющенка. Спроби посилити інтеграційну складову не були успішними. Зокрема, можна казати про те, що досі не діє зона вільної торгівлі в межах СНД, що, очевидно, було б дуже принциповим насправді. Тому, власне, і російські політики свого часу планували перенести акцент із СНД спочатку на так звану ЄврАзЕС (Євразійську економічну спільноту), а потім на ЄЕП (Єдиний економічний простір), розуміючи, що в межах СНД навряд чи чогось можна досягти.
Р. С.: Кілька років тому, точніше, у 2006-му, дуже активно мусувалося питання можливого виходу України з цієї структури. Згодом, як виглядає, позиція України змінилася. Наскільки зараз Україні важливо зберегти життєдіяльність СНД, на Вашу думку?
О. Г.: Парадокс у тому, що Україна є одним із засновників СНД, але з формального погляду вона не є повноцінним її учасником, оскільки Україна не ратифікувала статут СНД. Тобто навіть це є ознакою того, що Україна не планує якоїсь широкомасштабної інтеграції в межах цієї структури. Знову ж таки, я хочу наголосити на тому, що в тому вигляді, в якому зараз існує СНД, вона не є, скажімо, наднаціональною структурою. Більша небезпека полягала під час створення ЄЕП, бо та структура передбачала створення якраз наднаціональних органів. І характерно, що вчорашня заява-звернення російської Держдуми якраз говорить про те, що треба створювати для України додаткові стимули для інтеграції в межах ЄЕП. Тобто саме це, на мою думку, є більш небезпечним. Але я думаю, що Україна буде і надалі брати участь у цих об’єднаннях, але в тих межах, які не обмежують національний суверенітет. Тобто, умовно кажучи, зона вільної торгівлі в межах СНД або ЄЕП – це не суперечить євроінтеграційним прагненням України, а от коли від нас вимагали вступу до митного союзу, оце вже перекривало нам інтеграцію в ЄС, тому, що країна не може бути членом двох митних союзів одночасно. Все залежить від того, яку лінію далі буде продовжувати українська дипломатія: якщо так, як це було донедавна, то я думаю, що це достатньо обережна і зважена позиція; якщо ж раптом будуть якісь несподівані кроки, тобто, умовно кажучи, на кшталт «РосУкрЕнерго», але в інтеграційній сфері, то тоді, звичайно, це буде загрозливо.
Р. С.: Завтра український Президент бере участь у неформальному саміті СНД, очікують його зустрічі з російським керівником Дмитром Медведєвим. Як Ви гадаєте, чи це правильно, що структура СНД використовується як «клуб зустрічей президентів, прем’єрів, високопосадовців», чи до неї варто ставитися інакше?
О. Г.: Ви цілком маєте рацію, коли кажете, що це такий собі «клуб для зустрічей президентів». У цьому сенсі він не є чимось «надзобов’язувальним» для України. Але ми розуміємо, що під час цих «клубних» зустрічей можуть ухвалювати важливі рішення. От як був створений ЄЕП? Зустрілися Кучма з Путіним… Ніхто нічого не очікував… Бах! І раптом створюється ЄЕП – структура, яка обмежує суверенітет України. Розумієте? Тому, якщо такі рішення ухвалюють із проходженням необхідної формальної процедури, коли до цього долучені і Міністерство закордонних справ, і Рада національної безпеки, тоді не варто очікувати чогось несподіваного.
Олексій Гарань: СНД від самого початку розглядалася ніби як інструмент цивілізованого розлучення, і надалі ніякі спроби посилити інтеграцію в межах СНД не дали якихось додаткових результатів. Тобто це, так би мовити, форум для консультацій, для певного економічного, правоохоронного співробітництва… Так було і за Кравчука, і за Кучми, і за Ющенка. Спроби посилити інтеграційну складову не були успішними. Зокрема, можна казати про те, що досі не діє зона вільної торгівлі в межах СНД, що, очевидно, було б дуже принциповим насправді. Тому, власне, і російські політики свого часу планували перенести акцент із СНД спочатку на так звану ЄврАзЕС (Євразійську економічну спільноту), а потім на ЄЕП (Єдиний економічний простір), розуміючи, що в межах СНД навряд чи чогось можна досягти.
Р. С.: Кілька років тому, точніше, у 2006-му, дуже активно мусувалося питання можливого виходу України з цієї структури. Згодом, як виглядає, позиція України змінилася. Наскільки зараз Україні важливо зберегти життєдіяльність СНД, на Вашу думку?
О. Г.: Парадокс у тому, що Україна є одним із засновників СНД, але з формального погляду вона не є повноцінним її учасником, оскільки Україна не ратифікувала статут СНД. Тобто навіть це є ознакою того, що Україна не планує якоїсь широкомасштабної інтеграції в межах цієї структури. Знову ж таки, я хочу наголосити на тому, що в тому вигляді, в якому зараз існує СНД, вона не є, скажімо, наднаціональною структурою. Більша небезпека полягала під час створення ЄЕП, бо та структура передбачала створення якраз наднаціональних органів. І характерно, що вчорашня заява-звернення російської Держдуми якраз говорить про те, що треба створювати для України додаткові стимули для інтеграції в межах ЄЕП. Тобто саме це, на мою думку, є більш небезпечним. Але я думаю, що Україна буде і надалі брати участь у цих об’єднаннях, але в тих межах, які не обмежують національний суверенітет. Тобто, умовно кажучи, зона вільної торгівлі в межах СНД або ЄЕП – це не суперечить євроінтеграційним прагненням України, а от коли від нас вимагали вступу до митного союзу, оце вже перекривало нам інтеграцію в ЄС, тому, що країна не може бути членом двох митних союзів одночасно. Все залежить від того, яку лінію далі буде продовжувати українська дипломатія: якщо так, як це було донедавна, то я думаю, що це достатньо обережна і зважена позиція; якщо ж раптом будуть якісь несподівані кроки, тобто, умовно кажучи, на кшталт «РосУкрЕнерго», але в інтеграційній сфері, то тоді, звичайно, це буде загрозливо.
Р. С.: Завтра український Президент бере участь у неформальному саміті СНД, очікують його зустрічі з російським керівником Дмитром Медведєвим. Як Ви гадаєте, чи це правильно, що структура СНД використовується як «клуб зустрічей президентів, прем’єрів, високопосадовців», чи до неї варто ставитися інакше?
О. Г.: Ви цілком маєте рацію, коли кажете, що це такий собі «клуб для зустрічей президентів». У цьому сенсі він не є чимось «надзобов’язувальним» для України. Але ми розуміємо, що під час цих «клубних» зустрічей можуть ухвалювати важливі рішення. От як був створений ЄЕП? Зустрілися Кучма з Путіним… Ніхто нічого не очікував… Бах! І раптом створюється ЄЕП – структура, яка обмежує суверенітет України. Розумієте? Тому, якщо такі рішення ухвалюють із проходженням необхідної формальної процедури, коли до цього долучені і Міністерство закордонних справ, і Рада національної безпеки, тоді не варто очікувати чогось несподіваного.