Рівне – Календарні звичаї та обряди Рівненщини відтепер стануть надбанням читачів однойменної книги, котру днями презентувала в рівненському обласному краєзнавчому музеї її автор – молодий етнограф Тетяна Пархоменко.
Книга, яка побачила світ за кошти гранту Обласного управління культури і туризму, містить найяскравіші моменти і найцікавіші знахідки, які переносять читача у світ автохтонних племен Погориння.
Збірка складається з двох частин – етнографічних матеріалів про календарні звичаї і обряди та музичні ілюстрації. Вони зібрані у 140-ка селях від майже 300 носіїв. Є тут унікальні світлини народного одягу, сільської архітектури, чимало історичних світлин – як-от проведення Водохреща у північній Дубровиці 1940 року чи довоєнного родинного вертепу в селі Тучин Гощанського району.
Своє бажання показати життя поліщуків за давнім календарем Тетяна Пархоменко пояснила необхідністю поновити місточок, який дозволяє українцям усвідомлювати себе культурною спільнотою.
«Бо календар – це те, що єднає нас із минулим і немовби робить місток із майбутнім. А який був перший календар у нашому регіоні, у давніх слов’ян? На форзаці книги використаний календар, який дійшов до нас із гончарного посуду – ще четвертого століття нашої ери», – зазначає дослідниця.
Книжка повертає краян до духовних витоків
Багатьох селян, котрі впродовж останніх десяти років були основним джерелом для поповнення етнографічної скарбнички Рівненщини, нині вже немає серед живих, розповідає авторка. Однак їхні неповторні звичаї відтепер житимуть. Дослідники встигли зафіксувати праслав’янські дерев’яні півмісяці на дахах поліських жител та сонячні промені на їхніх горищах.
Тетяна Пархоменко наголошує: «Хотілося б, щоб ми згадали ті культурні шари нашого краю, які лишилися в людей найбільш літніх, котрі жили у віддалених селах, оточених болотами, і які от у піст свою тугу виливали у пісню».
Під час по-домашньому затишної презентації пісні виконували не лише творчі колективи, а й самі етнографи, котрі, побувавши в багатьох експедиціях. Вона кажуть: скарбниця поліської культури – невичерпна.
У книзі розміщені фотографії оригінальних музичних інструментів та засобів праці, серед яких – використовуваний у бортництві жень – такий нині експонують лише у столиці, зауважила Тетяна Пархоменко. Він виплетений зі шкіри, міг бути з конопляних ниток, міцних мотузок – до 25 метрів. Вулики були колись на деревах, а за допомогою цього пристосування бортники добиралися до них – спочатку закидали гак – частину жені, і за допомогою іншої частини – дерев’яного сидіння – самі піднімали себе мотузкою, розповіла етнограф.
Як наголошує завідувачка етнографічного відділу краєзнавчого музею Алла Українець, видана авторами праця – безцінна, бо повертає краян до духовних витоків. «Думаю, що той, хто буде їсти кутю, якщо причитає цю книгу – буде думати в першу чергу про те, що це все символізує», – каже вона..
(Рівне – Київ – Прага)
Збірка складається з двох частин – етнографічних матеріалів про календарні звичаї і обряди та музичні ілюстрації. Вони зібрані у 140-ка селях від майже 300 носіїв. Є тут унікальні світлини народного одягу, сільської архітектури, чимало історичних світлин – як-от проведення Водохреща у північній Дубровиці 1940 року чи довоєнного родинного вертепу в селі Тучин Гощанського району.
Своє бажання показати життя поліщуків за давнім календарем Тетяна Пархоменко пояснила необхідністю поновити місточок, який дозволяє українцям усвідомлювати себе культурною спільнотою.
«Бо календар – це те, що єднає нас із минулим і немовби робить місток із майбутнім. А який був перший календар у нашому регіоні, у давніх слов’ян? На форзаці книги використаний календар, який дійшов до нас із гончарного посуду – ще четвертого століття нашої ери», – зазначає дослідниця.
Книжка повертає краян до духовних витоків
Багатьох селян, котрі впродовж останніх десяти років були основним джерелом для поповнення етнографічної скарбнички Рівненщини, нині вже немає серед живих, розповідає авторка. Однак їхні неповторні звичаї відтепер житимуть. Дослідники встигли зафіксувати праслав’янські дерев’яні півмісяці на дахах поліських жител та сонячні промені на їхніх горищах.
Тетяна Пархоменко наголошує: «Хотілося б, щоб ми згадали ті культурні шари нашого краю, які лишилися в людей найбільш літніх, котрі жили у віддалених селах, оточених болотами, і які от у піст свою тугу виливали у пісню».
Під час по-домашньому затишної презентації пісні виконували не лише творчі колективи, а й самі етнографи, котрі, побувавши в багатьох експедиціях. Вона кажуть: скарбниця поліської культури – невичерпна.
У книзі розміщені фотографії оригінальних музичних інструментів та засобів праці, серед яких – використовуваний у бортництві жень – такий нині експонують лише у столиці, зауважила Тетяна Пархоменко. Він виплетений зі шкіри, міг бути з конопляних ниток, міцних мотузок – до 25 метрів. Вулики були колись на деревах, а за допомогою цього пристосування бортники добиралися до них – спочатку закидали гак – частину жені, і за допомогою іншої частини – дерев’яного сидіння – самі піднімали себе мотузкою, розповіла етнограф.
Як наголошує завідувачка етнографічного відділу краєзнавчого музею Алла Українець, видана авторами праця – безцінна, бо повертає краян до духовних витоків. «Думаю, що той, хто буде їсти кутю, якщо причитає цю книгу – буде думати в першу чергу про те, що це все символізує», – каже вона..
(Рівне – Київ – Прага)