Щороку, 22 січня, в Україні відзначають День соборності. Саме цього дня, 1918 року, проголосили Українську Народну Республіку самостійною та незалежною державою. А рівно за рік, у Києві, на Софійській площі, проголосили об’єднання усіх українських земель в єдину українську державу. Існування її виявилося коротким - і не лише через агресію ззовні, а й внаслідок амбіцій тогочасних лідерів. Чи не на ті ж самі граблі вітчизняні лідери наступають і зараз? Чи здатна українська влада бути єдиною, коли перед державою постає серйозна загроза?
Найбільша проблема України – відсутність союзників
Єдина українська держава проіснувала недовго, оточена з усіх боків ворогами, Україна знову стала жертвою загарбників, розповідає історик Ярослав Тимченко. «Не вдалося відстояти незалежність, тому що в той час ( зрештою, як і зараз) Україна не мала союзників на політичній арені. Усі сусіди України були ворогами. Нашій державі довелося вести боротьбу з Польщею, білогвардійською Росією, з червоною Росією, з Румунією. А війна на 4 фронти для молодої країни, яка існувала всього кілька місяців, була майже нереальною».
«Влада не розділена ідеологією, а роз’єднана політичною барикадою»
Депутат від блоку «Наша Україна-Народна Самооборона» Юрій Костенко не може стверджувати, що навіть перед серйозними викликами для держави українська влада може об’єднатися. Він пояснив Радіо Свобода причини свого песимізму. «Влада в Україні не розділена ідеологією, як, наприклад, в інших країнах світу. Політичні сили (носії цих ідей) об’єднані навколо національних цінностей. В Україні, на превеликий жаль, влада роз’єднана політичною барикадою, яка пролягає між тими, хто за незалежну Україну та її національний інтерес, і тими, хто це ще не сприймає, враховуючи дуже довгий період, коли Україна не була самостійною державою. А також враховуючи менталітет, який сьогодні домінує у владі».
Ні про яке єднання й мови бути не може
Коли влада цинічна і бореться лише за свої керівні крісла, зазначає депутат від Партії регіонів Василь Кисельов, то ні про яке єднання мова йти не може. «Коли декларується одне, а, насправді я бачу, що все це не більш як цинічне знущання над моїми уподобаннями, то я, звісно, буду протестувати. Та й ніхто з нас не побачив єднання на тлі загрози, яка була перед державою. Правда, одна мить об’єднання між Ющенком та Тимошенко була, але ж бачите, що з цього вийшло».
Відсутність єдиного інформаційного поля
Якщо говорити не лише про амбіції політиків, для зміцнення єдності Україні бракує єдиного «інформаційного поля», стверджувала в ефірі Радіо Свобода письменниця Оксана Забужко. «В країні немає спільного інформаційного знаменника. Доки у нас не буде видань – тижневиків для середнього класу, який читали б одночасно в один день від Ужгорода до Донецька (і це мала б бути аналітична преса, яка формує громадську думку), доти можна не говорити про єдину націю».
Політики здатні відстоювати спільну мету, однак...
Українські політики здатні відстоювати спільну мету, каже телеведучий Юрій Макаров. Але це для них не стає пріоритетом, крім одного-єдиного винятку, що був в українській історії. «Досягнення спільної мети, окрім 2004 року, практично ніколи не було на першому місці. Все одно, в першу чергу людей цікавлять конкретні інтереси: влада, бізнес, групові, корпоративні. Виходячи з досвіду безхмарного існування (в сенсі свободи), принаймні останніх 4 роки, я б здивувався, якщо б український політикум показав консолідовану позицію».
Співак Тарас Петриненко не має ніяких підстав для оптимізму – за нинішньої ситуації в так званому «політикумі» перетягування канату серед можновладців триватиме нескінченно. Тарас Петриненко також пропонує свій рецепт, як усе ж спробувати виправити таку ситуацію. «Наша трагедія в тому, що ніхто не хоче брати тільки частину повноважень, а намагається прибрати до рук абсолютно все. Потрібно зробити так, щоб керівництво країни, коли приходить до влади, було підтримане всім народом, а не його частиною».
Найкраще відома приказка про двох українців і трьох гетьманів спростовується тоді, коли українським керманичам усе-таки доводиться щось робити для подолання кризи, констатує письменник Дмитро Капранов. «Якби вони почали дійсно щось робити, то припинили б перетягувати канат у два боки. Але оскільки вони таких задач поки що перед собою не ставлять, то країна зараз іде шляхом самоуправління. Ці питання люди навчилися вже вирішувати без держави. Суди вже не працюють. Люди самі вже регулюють своє життя».
Тим часом у День Соборності пролунали чергові різки закиди з боку Секретаріату Президента України на адресу Прем’єр-міністра України і навпаки, з боку керівника уряду на адресу Глави держави.
Єдина українська держава проіснувала недовго, оточена з усіх боків ворогами, Україна знову стала жертвою загарбників, розповідає історик Ярослав Тимченко. «Не вдалося відстояти незалежність, тому що в той час ( зрештою, як і зараз) Україна не мала союзників на політичній арені. Усі сусіди України були ворогами. Нашій державі довелося вести боротьбу з Польщею, білогвардійською Росією, з червоною Росією, з Румунією. А війна на 4 фронти для молодої країни, яка існувала всього кілька місяців, була майже нереальною».
«Влада не розділена ідеологією, а роз’єднана політичною барикадою»
Депутат від блоку «Наша Україна-Народна Самооборона» Юрій Костенко не може стверджувати, що навіть перед серйозними викликами для держави українська влада може об’єднатися. Він пояснив Радіо Свобода причини свого песимізму. «Влада в Україні не розділена ідеологією, як, наприклад, в інших країнах світу. Політичні сили (носії цих ідей) об’єднані навколо національних цінностей. В Україні, на превеликий жаль, влада роз’єднана політичною барикадою, яка пролягає між тими, хто за незалежну Україну та її національний інтерес, і тими, хто це ще не сприймає, враховуючи дуже довгий період, коли Україна не була самостійною державою. А також враховуючи менталітет, який сьогодні домінує у владі».
Ні про яке єднання й мови бути не може
Коли влада цинічна і бореться лише за свої керівні крісла, зазначає депутат від Партії регіонів Василь Кисельов, то ні про яке єднання мова йти не може. «Коли декларується одне, а, насправді я бачу, що все це не більш як цинічне знущання над моїми уподобаннями, то я, звісно, буду протестувати. Та й ніхто з нас не побачив єднання на тлі загрози, яка була перед державою. Правда, одна мить об’єднання між Ющенком та Тимошенко була, але ж бачите, що з цього вийшло».
Відсутність єдиного інформаційного поля
Якщо говорити не лише про амбіції політиків, для зміцнення єдності Україні бракує єдиного «інформаційного поля», стверджувала в ефірі Радіо Свобода письменниця Оксана Забужко. «В країні немає спільного інформаційного знаменника. Доки у нас не буде видань – тижневиків для середнього класу, який читали б одночасно в один день від Ужгорода до Донецька (і це мала б бути аналітична преса, яка формує громадську думку), доти можна не говорити про єдину націю».
Політики здатні відстоювати спільну мету, однак...
Українські політики здатні відстоювати спільну мету, каже телеведучий Юрій Макаров. Але це для них не стає пріоритетом, крім одного-єдиного винятку, що був в українській історії. «Досягнення спільної мети, окрім 2004 року, практично ніколи не було на першому місці. Все одно, в першу чергу людей цікавлять конкретні інтереси: влада, бізнес, групові, корпоративні. Виходячи з досвіду безхмарного існування (в сенсі свободи), принаймні останніх 4 роки, я б здивувався, якщо б український політикум показав консолідовану позицію».
Співак Тарас Петриненко не має ніяких підстав для оптимізму – за нинішньої ситуації в так званому «політикумі» перетягування канату серед можновладців триватиме нескінченно. Тарас Петриненко також пропонує свій рецепт, як усе ж спробувати виправити таку ситуацію. «Наша трагедія в тому, що ніхто не хоче брати тільки частину повноважень, а намагається прибрати до рук абсолютно все. Потрібно зробити так, щоб керівництво країни, коли приходить до влади, було підтримане всім народом, а не його частиною».
Найкраще відома приказка про двох українців і трьох гетьманів спростовується тоді, коли українським керманичам усе-таки доводиться щось робити для подолання кризи, констатує письменник Дмитро Капранов. «Якби вони почали дійсно щось робити, то припинили б перетягувати канат у два боки. Але оскільки вони таких задач поки що перед собою не ставлять, то країна зараз іде шляхом самоуправління. Ці питання люди навчилися вже вирішувати без держави. Суди вже не працюють. Люди самі вже регулюють своє життя».
Тим часом у День Соборності пролунали чергові різки закиди з боку Секретаріату Президента України на адресу Прем’єр-міністра України і навпаки, з боку керівника уряду на адресу Глави держави.
| Якби Ви були політиком, чим би могли поступитися заради національних інтересів держави? | |
| Ангеліна Анатоліївна, пенсіонерка: У кожного мають бути внутрішні переконання, а йти проти своєї совісті чи домагатися компромісів – це не те. Та й боротьба ні до чого не призводить. | |
| Володимир, юрист: Звичайно, потрібно поступатися і власними інтересами, і партійними, щоб народ та держава почували себе вільніше від політиків. | |
| Ольга, педагог: Заради народу, заради України могла б поступитися усім, в тому числі й власними інтересами. Якщо б політики менше ділили між собою державні гроші, було б краще й країні, і людям розвиватися. | |
| Іван, спортсмен: Зараз на кожному рівні керівництво робить усе для себе, а не для людей. Я все б зробив заради власної країни і для людей. Життям, звичайно, не поступився б, а рештою – так. | |
| Тетяна, літредактор: Своїми грішми поступилася б, а ще працювала б сумлінно. Але мене з моїми принципами в політику не візьмуть, бо політики взагалі, мені здається, принципами не керуються. |
