Українські музеї зможуть займатися підприємницькою діяльністю. Відповідний закон у першому читанні ухвалили народні депутати. Він дозволяє музейним працівникам залучати додаткові джерела фінансування. Відтак, музеї зможуть одержувати гроші не лише від продажу сувенірів, але й від роботи кав’ярні чи платної парковки, а також оренди експонатів. На чому можуть підзаробити українські музеї, і чи готові вони до цього?
Чи зможуть музеї заробляти?
Зберегти українські музеї, особливо в умовах економічної скрути,- це основне завдання закону, зазначив один з його ініціаторів, голова парламентського комітету з питань культури і духовності Володимир Яворівський. Він додав, що документ діятиме упродовж певного часу, поки музеї не покращать своє фінансове становище.
«Не королівська справа - музейним працівникам шукати копійку. Але цей закон прив’язаний до реалій, які ми маємо, до кризи. Тож закон тимчасовий, діятиме, поки ми не вийдемо з цієї кризової ями. Потім його можна буде переглянути і зняти. Тобто, цей закон ситуативний».
Як сприймають музейні працівники саму можливість підзаробити грошей? За рахунок чого існують сьогодні музеї, з’ясовувала кореспондентка Радіо «Свобода» Наталка Коваленко, яка відвідала київський «Музей однієї вулиці» на Подолі.
«Музей однієї вулиці» присвячений історії Андріївського узвозу і розкриває побут киян 19 століття. Існує він майже 20 років на громадських засадах, тому й не чекає державних дотацій чи фінансової підтримки. При музеї багато років існує система волонтерства та клуб колекціонерів, який і є своєрідною підтримкою, розповідає директор музею, заслужений працівник культури України Дмитро Шльонський.«У нас є клуб «Колекціонер», який працює на нашій території, який збирає навколо себе різних колекціонерів. Це і народні депутати, і прості люди, і люди, які приїжджають з інших країн. Завдяки клубу ми можемо отримувати речі, які не можемо дозволити собі купити».
Питання введення нових платних послуг, створення музейних крамниць чи кав’ярень порушувалося вже давно, зауважує Дмитро Шльонський. Сьогодні це можна зробити, але заробити грошей музею все одно не дадуть, вважає він. «Можна заробити на якомусь ресторані чи кафе. Можна навіть на це знайти кошти. Але ж почнуться дозволи, санепідемстанція, пожежна безпека… Тобто, одне діло, коли хтось хоче взятися за певну справу, а інше, коли хтось буде цю справу «кришувати».
Для того, щоб музеї не були нікому не потрібними «проїдачами» бюджету, вони не повинні бути державними. Держава має лише сприяти музейній справі. Та й самі директори музеїв, більшість яких пенсійного віку, бояться новацій та змін. Вони повинні мати бажання щось робити, щоб заробити».
Пошук прибутку для музеїв
В Італії працюють понад 3 тисячі музеїв. Гроші на їхнє утримання дає не лише держава та Євросоюз, але й регіональні і навіть районні бюджети. Попри це музеї постійно шукають додаткові джерела прибутку.
Влаштовують платні тематичні виставки, екскурсії, диспути та інші заходи. Періодично підвищують ціни на вхідні квитки. Прилеглі території або частину приміщень здають в оренду кав’ярням, туристичним кіоскам та магазинам. Сьогодні відвідини знаменитої римської галереї Боргезе обійдуться у 8 євро. Не набагато менше доведеться заплатити за похід до музею чи замку нижчого, провінційного рівня.
В Україні в шість разів менше музеїв, ніж в Італії, - 450 державних і кілька десятків приватних колекцій. Грошей, передбачених цього року в бюджетах, як у державному, так і в місцевих, вистачить лише на заробітну плату музейним працівникам і на сплату комунальних послуг, каже заступник міністра культури Микола Яковина. «Комерціалізацією треба називати тільки можливість музеїв якось ширше використовувати свої права стосовно тих експонатів, які вони мають. Експлуатувати свій бренд, отримувати кошти за публікацію, за друк, за тиражування – в друкованому вигляді, в друкованих ЗМІ тих раритетів, на які вони мають права».
Експозиція Дніпропетровського історичного музею востаннє оновлювалася 14 років тому, зазначає Валентина Бекетова, заступник директора з наукової роботи. Незважаючи на те, що цей музей є одним з найпопулярніших в Україні (308 тисяч відвідувачів за минулий рік) , від продажу квитків зиску мало, каже музейна працівниця. Заробити музей не проти, питання в іншому: хто буде цим займатися? «Те, що прийняла Верховна Рада, про парковки та інше - це важлива стаття. Але музейні співробітники цим займатися не будуть. Ми можемо знайти підприємця, який буде цим займатися і робити відрахування музею. Зараз ми здебільшого заробляємо виставковою роботою. У нас за рік до 100 різних виставок проходить».
Те, що музеї нібито неспроможні заробляти гроші, - нонсенс, стверджує колекціонер Віктор Хаматов. Є тисячі варіантів залучення коштів, переконує він. «Є така форма як «Друзі музею», це всесвітня форма, коли створюється коло друзів, які вкладають гроші в розвиток музейної справи. Існують культурні індустрії – магазинчики, арт-кафе, аудіо-, відеопослуги та багато іншого».
За кордоном держава покриває лише частину кошторису музеїв. А решту коштів вони заробляють без сторонньої допомоги. Наприклад, відомий французький музей Лувр саме таким чином поповнює половину свого бюджету.
Зберегти українські музеї, особливо в умовах економічної скрути,- це основне завдання закону, зазначив один з його ініціаторів, голова парламентського комітету з питань культури і духовності Володимир Яворівський. Він додав, що документ діятиме упродовж певного часу, поки музеї не покращать своє фінансове становище.
«Не королівська справа - музейним працівникам шукати копійку. Але цей закон прив’язаний до реалій, які ми маємо, до кризи. Тож закон тимчасовий, діятиме, поки ми не вийдемо з цієї кризової ями. Потім його можна буде переглянути і зняти. Тобто, цей закон ситуативний».
Як сприймають музейні працівники саму можливість підзаробити грошей? За рахунок чого існують сьогодні музеї, з’ясовувала кореспондентка Радіо «Свобода» Наталка Коваленко, яка відвідала київський «Музей однієї вулиці» на Подолі.
«Музей однієї вулиці» присвячений історії Андріївського узвозу і розкриває побут киян 19 століття. Існує він майже 20 років на громадських засадах, тому й не чекає державних дотацій чи фінансової підтримки. При музеї багато років існує система волонтерства та клуб колекціонерів, який і є своєрідною підтримкою, розповідає директор музею, заслужений працівник культури України Дмитро Шльонський.«У нас є клуб «Колекціонер», який працює на нашій території, який збирає навколо себе різних колекціонерів. Це і народні депутати, і прості люди, і люди, які приїжджають з інших країн. Завдяки клубу ми можемо отримувати речі, які не можемо дозволити собі купити».
Питання введення нових платних послуг, створення музейних крамниць чи кав’ярень порушувалося вже давно, зауважує Дмитро Шльонський. Сьогодні це можна зробити, але заробити грошей музею все одно не дадуть, вважає він. «Можна заробити на якомусь ресторані чи кафе. Можна навіть на це знайти кошти. Але ж почнуться дозволи, санепідемстанція, пожежна безпека… Тобто, одне діло, коли хтось хоче взятися за певну справу, а інше, коли хтось буде цю справу «кришувати».
Для того, щоб музеї не були нікому не потрібними «проїдачами» бюджету, вони не повинні бути державними. Держава має лише сприяти музейній справі. Та й самі директори музеїв, більшість яких пенсійного віку, бояться новацій та змін. Вони повинні мати бажання щось робити, щоб заробити».
Пошук прибутку для музеїв
В Італії працюють понад 3 тисячі музеїв. Гроші на їхнє утримання дає не лише держава та Євросоюз, але й регіональні і навіть районні бюджети. Попри це музеї постійно шукають додаткові джерела прибутку.
Влаштовують платні тематичні виставки, екскурсії, диспути та інші заходи. Періодично підвищують ціни на вхідні квитки. Прилеглі території або частину приміщень здають в оренду кав’ярням, туристичним кіоскам та магазинам. Сьогодні відвідини знаменитої римської галереї Боргезе обійдуться у 8 євро. Не набагато менше доведеться заплатити за похід до музею чи замку нижчого, провінційного рівня.
В Україні в шість разів менше музеїв, ніж в Італії, - 450 державних і кілька десятків приватних колекцій. Грошей, передбачених цього року в бюджетах, як у державному, так і в місцевих, вистачить лише на заробітну плату музейним працівникам і на сплату комунальних послуг, каже заступник міністра культури Микола Яковина. «Комерціалізацією треба називати тільки можливість музеїв якось ширше використовувати свої права стосовно тих експонатів, які вони мають. Експлуатувати свій бренд, отримувати кошти за публікацію, за друк, за тиражування – в друкованому вигляді, в друкованих ЗМІ тих раритетів, на які вони мають права».
Експозиція Дніпропетровського історичного музею востаннє оновлювалася 14 років тому, зазначає Валентина Бекетова, заступник директора з наукової роботи. Незважаючи на те, що цей музей є одним з найпопулярніших в Україні (308 тисяч відвідувачів за минулий рік) , від продажу квитків зиску мало, каже музейна працівниця. Заробити музей не проти, питання в іншому: хто буде цим займатися? «Те, що прийняла Верховна Рада, про парковки та інше - це важлива стаття. Але музейні співробітники цим займатися не будуть. Ми можемо знайти підприємця, який буде цим займатися і робити відрахування музею. Зараз ми здебільшого заробляємо виставковою роботою. У нас за рік до 100 різних виставок проходить».
Те, що музеї нібито неспроможні заробляти гроші, - нонсенс, стверджує колекціонер Віктор Хаматов. Є тисячі варіантів залучення коштів, переконує він. «Є така форма як «Друзі музею», це всесвітня форма, коли створюється коло друзів, які вкладають гроші в розвиток музейної справи. Існують культурні індустрії – магазинчики, арт-кафе, аудіо-, відеопослуги та багато іншого».
За кордоном держава покриває лише частину кошторису музеїв. А решту коштів вони заробляють без сторонньої допомоги. Наприклад, відомий французький музей Лувр саме таким чином поповнює половину свого бюджету.
| Як часто Ви відвідуєте музеї? Які з них найулюбленіші? | |
| Вікторія, адміністратор магазину: Я люблю картинні галереї. Ось хотіла сьогодні завітати до Великого скульптурного салону, але часу не вистачило. | |
| Богдан, інженер-будівельник: Нечасто буваю в музеях – часу не вистачає. Люблю музей Великої Вітчизняної війни. Був там минулого року. | |
| Валентина, пенсіонерка: Я з Одеси. Інколи буваю в музеях. Мене цікавлять історичні музеї в першу чергу. | |
| Броніслав, театральний менеджер: Я гість Києва. Люблю музей Пушкіна в Москві. | |
| Любов, помічник епідеміолога: Я майже не буваю в музеях. Часу не вистачає, за дітьми маю доглядати. |
