Київ – Із настанням літа в Україні суттєво підвищилася не тільки температура повітря. Спекотно стало і в найвищих владних інституціях, і в суспільстві теж. Пристрасті розгоряються, як пожежа в заповіднику Асканія-Нова чи кримських лісах. Стрічки новин нагадують рапорти з місць, які прийнято називати «гарячими точками». Такими «точками» позначена вже вся країна.
Особливо примітними стали новини, які не зауважити навіть вкрай апатичному, байдужому до всього і вся, розчарованому в усіх і кожному народові, не вдасться. І, якщо оголошення в розшук Інтерполом заступника Голови СБУ Тіберія Дурдинця ще недавно звучало як звична українська екзотика, відлуння «розбірок вгорі», то оголошення в розшук екс-депутата Віктора Лозінського, звинуваченого у вбивстві й тортурах, зазвучало, як дзвін на сполох. Перед цим народні депутати України проголосували за зняття зі свого колеги депутатської недоторканності – це чи не перший і єдиний такий випадок не тільки за час дії депутатського корпусу нинішнього скликання, а й взагалі за всю історію українського парламентаризму часів незалежності.
Під арештом перебувають колишній прокурор Голованіського району Кіровоградщини Євген Горбенко та колишній начальник Голованіського райвідділу УМВС Михайло Ковальський, яким інкримінують співучасть у злочині, вчиненому Віктором Лозінським.
Тимчасом у Запоріжжі один із працівників податкового відомства спробував розстріляти трьох міліціонерів; на сумських полях інспектор ДАІ разом із товаришем-слюсарем вбили невгодного їм чоловіка; заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін «може бути причетний до смерті Наталі Решетняк», про що йдеться в запиті народного депутата Володимира Левцуна на ім’я Генерального прокурора України Олександра Медведька (текст публікує видання «Оглядач»).
Серед численних повідомлень про корупційні скандали, махінації, зловживання владою, знущання над людьми та посягання на людські життя все більше таких, що стосуються далеко не пересічних громадян.
А щойно з’явилася новина, що «Генеральна прокуратура України «прослуховувала» Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, главу Секретаріату Президента Віру Ульянченко, низку народних депутатів України та простих громадян (опубліковано на сайті каналу «Інтер», «Подробності» та в інших виданнях).
Що означає ця низка «катастрофічних новин» і що стоїть за вибухом в Україні скандалів, карних справ, у яких замішані «високі» посадовці?
«Ще не знають, кого слухатись, але вже знають, кого не слухатись»
Саме такий лад, при якому ніхто ще не знає, «кого слухатись, але вже знають, кого не слухатись», називав демократією відомий філософ Микола Бердяєв. І додавав, що «демократія – найгірша з усіх політичних систем, але кращої – не існує». Винісши ці та безліч інших існуючих визначень демократії за дужки, слід сьогодні придивитися до того ладу, який називається демократичним в Україні. Скидається на те, що «розбудова демократичного суспільства» тут зайшла в глухий кут
Аналітики, політологи (Дмитро Видрін, Олександр Палій та інші) вже встигли оприлюднити свої міркування з приводу того, в яку країну перетворюється Україна, – на прикладі «феномену» чи «казусу» Віктора Лозінського.
«Проблема не в Лозінському, а в системі», – пише Сергій Піддубний.
Дмитро Видрін, обґрунтовуючи думку про виникнення в Україні «феномену Лозінського», вважає, що «цей «феномен» фундаментально проявляється, насамперед, у створенні фактично нового суспільного ладу, радикально відмінного від тих моделей, котрі обіцяли нам побудувати головні політичні сили і їхні лідери. … «Феномен Лозінського у тому, що в країні вже існують десятки і сотні феодальних латифундій, де законом виступає кулак, а точніше, кулаки місцевої «надзвичайної трійки» або «четвірки». Куди, як правило, входять начальник міліції, прокурор, глава адміністрації і «дах» їхній, начебто закріплений за округом, нардеп» («Українська правда», 7 липня 2009 року).
Можна погоджуватися чи ні з автором цитованих рядків, можна сперечатися, можна поділяти чи ні думки цілої низки інших фахівців, які пишуть і про загрози українській незалежності, і про загрози українській демократії. Але загрози ці вже надто видимі. Вони чигають звідусіль. Наприклад, Президент України Віктор Ющенко вважає загрозою для демократії зміни до Закону про вибори президента, про що він заявив, перебуваючи нещодавно в Рівному: «Законопроект у цьому контексті є небезпечним для демократії в Україні. На мій погляд, він відкидає нас на 3-4 роки назад і робить більш закритою систему виборів Президента». Глава держави переконаний, що цей закон, як і ним заветований інший – про всенародний референдум, «робить серйозну атаку на демократичні, зокрема політичні процеси в Україні».
«Атаки» на демократію частішають, при цьому вони різнопланові, різнобічні й стають просто обвальними. Як курс валют… Громадське суспільство, натомість, жодним чином себе не виявляє. Начебто його й нема. Зате є «обвальна» демократія.
І «що робити»?
На це вічне питання є декілька відповідей. Одна з них – іти на вибори.
Є й інші, на щастя, не безальтернативні: «фюрер», «вила», колапс, хаос…
Насамперед слід з’ясувати, чому і як в Україні виявилися дискредитованими та неефективними демократичні процедури та демократичні інституції. Яка вина в цьому «обвалі» демократії політичних та інших еліт, а яка – самого суспільства?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Під арештом перебувають колишній прокурор Голованіського району Кіровоградщини Євген Горбенко та колишній начальник Голованіського райвідділу УМВС Михайло Ковальський, яким інкримінують співучасть у злочині, вчиненому Віктором Лозінським.
Тимчасом у Запоріжжі один із працівників податкового відомства спробував розстріляти трьох міліціонерів; на сумських полях інспектор ДАІ разом із товаришем-слюсарем вбили невгодного їм чоловіка; заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін «може бути причетний до смерті Наталі Решетняк», про що йдеться в запиті народного депутата Володимира Левцуна на ім’я Генерального прокурора України Олександра Медведька (текст публікує видання «Оглядач»).
Серед численних повідомлень про корупційні скандали, махінації, зловживання владою, знущання над людьми та посягання на людські життя все більше таких, що стосуються далеко не пересічних громадян.
А щойно з’явилася новина, що «Генеральна прокуратура України «прослуховувала» Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, главу Секретаріату Президента Віру Ульянченко, низку народних депутатів України та простих громадян (опубліковано на сайті каналу «Інтер», «Подробності» та в інших виданнях).
Що означає ця низка «катастрофічних новин» і що стоїть за вибухом в Україні скандалів, карних справ, у яких замішані «високі» посадовці?
«Ще не знають, кого слухатись, але вже знають, кого не слухатись»
Саме такий лад, при якому ніхто ще не знає, «кого слухатись, але вже знають, кого не слухатись», називав демократією відомий філософ Микола Бердяєв. І додавав, що «демократія – найгірша з усіх політичних систем, але кращої – не існує». Винісши ці та безліч інших існуючих визначень демократії за дужки, слід сьогодні придивитися до того ладу, який називається демократичним в Україні. Скидається на те, що «розбудова демократичного суспільства» тут зайшла в глухий кут
Аналітики, політологи (Дмитро Видрін, Олександр Палій та інші) вже встигли оприлюднити свої міркування з приводу того, в яку країну перетворюється Україна, – на прикладі «феномену» чи «казусу» Віктора Лозінського.
«Проблема не в Лозінському, а в системі», – пише Сергій Піддубний.
Дмитро Видрін, обґрунтовуючи думку про виникнення в Україні «феномену Лозінського», вважає, що «цей «феномен» фундаментально проявляється, насамперед, у створенні фактично нового суспільного ладу, радикально відмінного від тих моделей, котрі обіцяли нам побудувати головні політичні сили і їхні лідери. … «Феномен Лозінського у тому, що в країні вже існують десятки і сотні феодальних латифундій, де законом виступає кулак, а точніше, кулаки місцевої «надзвичайної трійки» або «четвірки». Куди, як правило, входять начальник міліції, прокурор, глава адміністрації і «дах» їхній, начебто закріплений за округом, нардеп» («Українська правда», 7 липня 2009 року).
Можна погоджуватися чи ні з автором цитованих рядків, можна сперечатися, можна поділяти чи ні думки цілої низки інших фахівців, які пишуть і про загрози українській незалежності, і про загрози українській демократії. Але загрози ці вже надто видимі. Вони чигають звідусіль. Наприклад, Президент України Віктор Ющенко вважає загрозою для демократії зміни до Закону про вибори президента, про що він заявив, перебуваючи нещодавно в Рівному: «Законопроект у цьому контексті є небезпечним для демократії в Україні. На мій погляд, він відкидає нас на 3-4 роки назад і робить більш закритою систему виборів Президента». Глава держави переконаний, що цей закон, як і ним заветований інший – про всенародний референдум, «робить серйозну атаку на демократичні, зокрема політичні процеси в Україні».
«Атаки» на демократію частішають, при цьому вони різнопланові, різнобічні й стають просто обвальними. Як курс валют… Громадське суспільство, натомість, жодним чином себе не виявляє. Начебто його й нема. Зате є «обвальна» демократія.
І «що робити»?
На це вічне питання є декілька відповідей. Одна з них – іти на вибори.
Є й інші, на щастя, не безальтернативні: «фюрер», «вила», колапс, хаос…
Насамперед слід з’ясувати, чому і як в Україні виявилися дискредитованими та неефективними демократичні процедури та демократичні інституції. Яка вина в цьому «обвалі» демократії політичних та інших еліт, а яка – самого суспільства?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.